Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Мені ж, мій Боже, на землі Подай любов, сердечний рай!” · с. 8сторінка оригіналу ↗

НЕ ВМИРАЄ ДУША НАША…

Слово Просвіти, №10 за 2011 рік

Любов ГОЛОТА 150 років тому, 28 лютого 1861 року (за старим стилем) українська громада Петербурга, російські письменники, представники польської і грецької громад проводжали Тараса Шевченка в останню дорогу. Академіка Імператорської Академії мистецтв поховали на Васильєвському острові. Того ж дня його друзі заприсягнулися, що повернуть Тараса в Україну, виконавши його заповіт. Це сповнилося 22 травня 1861 року — 150 років тому. З того дня Чернеча гора в Каневі стала Тарасовою. Разом із “Кобзарем” вона взяла на свої рамена духовне небо України. До Шевченка йшли на прощу, на сповідь, звіряли йому найболючіше і найпотаємніше, присягалися найдорожчим, просили про благословення і просвітлення серця, душі, духу. Напередодні цьогорічних пам’ятних дат побувала на Тарасовій могилі й наша просвітянська делегація: шевченкознавець Ігор Ліховий, молодий науковець Дмитро Дроздовський, редактор “Слова Просвіти” Любов Голота і фотокореспондент Олесь Дмитренко, завдяки світлинам якого і Ви,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин