Шевченкіана · “Тарас Шевченко, є уособленням того, що наші “керманичі” вже 20 років шукають і ніяк не можуть знайти, — української ідеї”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
ІІССТТООРРІІЇЇ ЗЗ ППІІВВІІММППЕЕРРІІААЛЛООММ ІІ ЦЦУУККЕЕРРККААММИИ
Слово Просвіти, №10 за 2011 рік
Уляна ВОЛІКОВСЬКА
“Коли Шевченко повернувся з Седнева, ми зустріли його давнього приятеля художника Михайла Са' жина і незабаром оселилися всі ра' зом на Хрещатику, на вулиці, яка називалася “Козине болото”, — писав у своїх спогадах україн' ський поет О. Афанасьєв#Чуж' бинський. Саме тут, недалечко від гамірного Майдану, на місці будинку Івана Житницького, ни' ні знаходиться Літературно#ме' моріальний будинок#музей Тара' са Шевченка, в якому трепетно бережуть дух Тараса… Кожна де' таль оповідає про київський пері' од життя і творчості поета. Тут привертають увагу цінні експона' ти — білий костюм, у якому він ходив улітку 1859#го, офорти з автографами, прижиттєві видан' ня Шевченка з його особистими підписами, полотняна солдат' ська сорочка, в якій перебував на засланні… Найбільший інтерес виклика# ла кімната, в якій жив Тарас Шевченко. Робочий стіл, на якому панує художній безлад, — та# ке враження, що Тарас нещодавно за ним пра# цював… Хаотично роз# кидані особисті речі поета — ручка із заліз# ним пером, вороняче перо, монети, папери з нотатками, люлька зі слонової кістки, оз# доблена сріблом, яку на Різдво подарував Шевченкові М. Косто# маров. Завідувач му# зею Олена Сьомка роз# повідає, що тривалий час вважали, що Тарас Шевченко жив на ман# сарді, де була майстер# ня. Але потім були знайдені спогади російського журналіста Віктора Скочинсько# го. “Він літнього дня завітав до Тараса і присів, щоб відпочити від спеки. Шевченко також від# почивав на дивані. У цей час че# рез відчинене вікно вони побачи# ли, як проходив старенький жеб# рак із поводирем, просячи ми# лостиню. Скочинський взяв зі столу дрібну монету і хотів було її вже подати, але Шевченко підхо# пився, взяв півімперіала (5 руб# лів) і подав жебракові. Помацав# ши монету, той зрозумів, що це дуже великі гроші, які він не міг прийняти, тому повернув їх… Але Шевченко взяв тоді дрібнішу мо# нету і подав…” Завдяки цим спо# гадам стало зрозуміло, що кімна# та, вікна якої виходять на прову# лок, і належала Шевченку. Присутність Тараса Шевчен# ка відчувається і на мансарді у його майстерні, де панує творча атмосфера: пензлі, фарби, етюд# ник, маленький розкладний стільчик, з якими митець ходив малювати київські краєвиди…
Саме тут Шевченко завершував ті роботи, які розпочинав на свіжо# му повітрі. Митець разом із ху# дожником Михайлом Сажиним, щодня вирушаючи малювати ки# ївські краєвиди, пагорби, церкви, мріяли створити альбом “Види Києва”. А на вулиці, поблизу музею, похилилася стара#престара шов# ковиця, яка росла ще за часів Та# раса Шевченка — тут це єдине де# рево, що збереглося відтоді. Олена Сьомка розповіла, що торік була акція з урятування цього унікаль# ного дерева, яке реставрували. Вирушаю у меморіальний бу# динок#музей “Хата на Пріорці”, де Шевченко прожив серед чу# жих людей і чужих речей свої ос# танні дні у Києві. Нині хатинка з дерев’яними віконницями в ото# ченні сучасних забудов, а в 50#х роках ХІХ століття така будівля була типовою для київського пе# редмістя. “Наш музей тримається на духовній аурі, а головний наш експонат — це сама хата, яка збе# реглася, і в ній триває життя. Му# зей не є джерелом знань, він є момен# том екології душі, моментом вра# жень…”, — зустрі# чає мене берегиня цього світлого дому Надія Наумова. У сінях ціп, сер# пи, рубанок, де# рев’яні лавки, дра# бина, дерев’яне це# берко з коромис# лом… Перед очима виникає образ Тара# са Шевченка, який любив умиватися біля криниці, влас# норуч витягаючи відро крижаної во# диці… Заходжу до меморіальної кімна#
Фото Олеся Дмитренка ти, де зі світлини якось журливо дивиться 45#річний Тарас Шев# ченко. “Ця хата — не лише мемо# ріальний будинок, де жив Шев# ченко, а й нездійсненна мрія пое# та, тому що саме таку хату (він на# віть склав план) мріяв звести там, на Канівських горах, щоб нарешті переїхати туди й оселитися. І там дожити віку”, — продовжила роз# повідь Надія Наумова. “Йшов та йшов — бачу хатка стоїть, не то панська, не то му' жича, біла'біла, наче сметана та ще й садочком обросла, а на дворі дитячі сороченятка сушаться — рукавами махають — мене кли' чуть: я й зайшов!” — так пояснив візит до будинку його господині Варварі Пашковській, яка все життя пишалася, що в неї кварти' рував Тарас. І тут його сприйняли люди як простого “дядька Тара' са”, якого частувала смачним борщем кухарка Федора. Надія Наумова повідала дуже цікаві спогади місцевих мешкан# ців, зокрема про перекази дитя# чого письменника Кузьми Гриба, який 1959 року, шукаючи старих людей, які могли чути про пере# бування Тараса Шевченка, натра# пив на стареньку хатину, а в ній
Хата на Пріорці
Завідувач Будинку-музею Тараса Шевченка Олена Сьомка
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
