Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Центральна авторська інтенція: створити історичний національний міт України, єдину світоглядну модель надісторичного буття”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

ЖИТТЯ БЕЗ «ГЕППІЕНДА» Лілія Максименко. Перо Маат. — “Ярославів Вал”, 2010

Слово Просвіти, №10 за 2011 рік

кожна доля окремо — мов ті кольорові скельця в нехитрому іграшковому калейдоскопі: один струс — і зовсім випадковий візерунок. І справді, чому такий жорстокий збіг обставин: випадкова зупинка в придорожньому селі, випадковий напад місцевого п’янички, тяжке чоловікове поранення, і довгі місяці, роки боротьби за життя… На всьому печать випадковості — доля жменею скелець складається у випадковий візерунок. Вельми скупими й водночас дивовижно точними штрихами — рваними, короткими, пульсуючими реченнями — письменниця передає душевний стан своєї героїні, бездонність її горя: “Опустилася навколішки. Узяла його за голову. Відчула, як руки прилипли до волосся. Почуттів не було. Жодних. І нічого не було”. А далі — “немає в світі нічого більш негігієнічного за саме життя”… Далі — життя, жахливе в своїй оголеності, у своєму крайньому натуралізмі, аж дивно стане — як знайшла у нім прихисток любов? Життя — “сморід нещастя… яким тхне, наче від бомжа брудною білизною”. Життя — духовний лепрозорій — від твоєї біди тримаються на відстані, як від зарази, що передається повітрям, а ти повторюєш, з дня у день, як мантру: “Із цим трет ь, їй так мало, виявляється, потрібно. Фінал цієї жорстокої історії вражає до глибини душі: людина, вкрай понівечена у двобої зі смертю, попри біль, дибуляє до моря, відлякуючи відпочивальників жахливими рубцями від пролежнів; один іноземець, який спостерігатиме збоку за цією подиву гідною жагою життя, підійде до сміливця і на знак поваги мовчки потисне руку… “Хто це?” — спитають діти. “Доля, — відповім…”. Тож яка частка випадковості у людській долі, і чому той візерунок у калейдоскопі вічності складається так, а не інакше? І чи така вже то закономірність, фатальна даність, як здається на перший погляд? Не пригадую більш вражаючої історії любові з усіх читаних за останні десять років. Можливо, лише реальні, пронизливі історії кохання на тлі колимської мерзлоти в романі Євгенії Гінзбург “Крутий маршрут” могла б поставити в один ряд із цією людською трагедією, так зворушливо-правдиво розказаною Лілією Максименко. Здається, письменниця досягає такої художньої сили тільки тому, що нічого їй і не потрібно було вигадувати — все те пережите нею, вистраждане, пропущене крізь її власне

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин