Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Вернісаж · “В китайському живописі зовнішня фізична оболонка є віддзеркаленням краси і врівноваженості духовної, внутрішньої”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

СПОГЛЯДАЮЧИ ДАВНЄ, ДИВИМОСЬ У МАЙБУТНЄ

Слово Просвіти, №10 за 2011 рік

У Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків відкрилася виставка китайського класичного живопису з фондів музею. Назвою тимчасової експозиції — “Є жінки, подібні до хмарин” — став рядок із поетичної антології “Шицзін”, якій щонайменше три з половиною тисячі років. Тему жінки та жіночності в мистецтві стародавнього Китаю розкривають і роботи уславлених художниць давнини, і галерея жіночих портретів пензля інших митців. Перед нами постають обличчя звичайних жінок і красунь-фрейлін, образи історичних постатей і таких надзвичайних істот, як фея і бодісатва. Разом із творами декоративно-ужиткового мистецтва вони відкривають нам надзвичайно цікавий масив культури та історії Китаю. Марта ЛОГВИН, науковий співробітник Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків Співробітники музею завжди раді дарувати відвідувачам задоволення і гарний настрій від зустрічей із Красою. Ця виставка не виняток, і зараз у виставковій залі музею можна побачити людей різного віку, які сідають навпроти сувою із портретом красуні й довго вдивляються у симетричні риси її спокійного, доброзичливого обличчя. Глядачів захоплює особлива атмосфера, яку створили давні китайські художники. В основі традиційного китайського живопису лежить лінія, що робить його схожим на європейську графіку. Можливо, не кожен із тих, хто прийшов на виставку, замислюється над цими мистецтвознавчими тонкощами. Але всі неодмінно відчувають унікальний дух давніх майстрів, піддаються їхньому навіюванню, милуються лаконічними абрисами людських постатей і гармонійною композицією на сувоях у цілому, де елементи краєвиду розподіляють простір на багато планів-фрагментів, населених досконалими, граційними людськими істотами. Автор ідеї виставки, завідувач відділу мистецтва Сходу, Галина Біленко підкреслює, що в китайському живописі зовнішня фізична оболонка є віддзеркаленням краси і врівноваженості духовної, внутрішньої. Замріяні красуні є уособленням головних чеснот, які давнє китайське суспільство насамперед цінувало в жінці: скромність, ніжність, розважливість. У наш час і китайські, і західні дослідники багато (а може, й забагато) уваги приділяють невигідному становищу жінки у давньокитайському суспільстві. Розмірковуючи про це, “винуватцем всіх бід” часто називають філософа Конфуція (551—479 рр. до н. е.), який нібито поставив жінку на найнижчий ступінь соціальної ієрархії, призначивши їй лише функцію покірної дружини, господині, матері. Справді, у Китаї протягом тисячоліть чеснотами жінок вважалися стриманість, скромність і самопожертва заради рідних, особливо — чоловіка і батьків. Суспільство шанувало жінку переважно в ролі матері, особливо матері синів, і прислухалося лише до думки старших, літніх жінок. Подібні настанови характерні для багатьох ранньофеодальних суспільств, так що ідеї окремих мислителів, навіть таких як Конфуцій, не могли спричинити різких змін у психології та побуті цілих народів. Розмірковуючи над стосунками в родині, Конфуцій зосереджувався на вертикалі “батько—син”. Трактат “Бесіди та судження”, записаний за Конфуцієм, містить одне некоректне, з погляду сучасності, висловлювання: “З жінками та простими людьми важко порозумітися. Вони виходять з-під контролю, якщо з ними подружитися, і ревнують, якщо тримати з ними дистанцію”. Проте це коротке міркування не звужує змісту, не змінює загального звучання всього надзвичайно цікавого і цінного філософського твору. Велику увагу Конфуцій приділяє самовдосконаленню кожної особистості, наполягає на тому, що всі люди мусять розвиватися духовно й інтелектуально, бути послідовними та справедливими. Його видатний послідовник, філософ Менцзи (372—289 рр. до н. е.) у своїх міркуваннях згадує вже існуючі на той час вказівки жінкам. Хоч і не робить вимоги до жінок суворішими, втім, своїм цитуванням додає їм більшої ваги в суспільстві. У сучасному Китаї поширені перекази про матір Менцзи — пані Чжан. Бідна вдова приймає вольові рішення заради маленького сина і заради нього ж — уже дорослого — поступається своїми інтересами. Проте жодного разу не робить чогось такого, що принижувало б її власну гідність. У цих оповідях мати Менцзи постає перед нами як вольова, справедлива і послідовна особистість. Після смерті чоловіка мати майбутнього філософа жила дуже бідно. Вона знайшла дешеве житло поруч із цвинтарем. Проте скоро її занепокоїло, що син розважається, зображуючи нещирих найманих плакальщиків. “Це не місце для мого сина”, — сказала собі пані Чжан і переселилася до будинку поруч із базаром. Проте зміна не допомогла: в іграх хлопчик зображував продавця, який люб’язно жартує з покупцем і нахвалює свій товар, а водночас підмішує до зерна полову. Мати знову Величезним полем творчості для жінки стає не лише поезія та живопис, в історії яких жінки посідають місця нарівні з чоловіками, ай різноманітні ремесла, ужиткове мистецтво. У добу Сун (X—XIIIст. н. е.) стрімко розвивається міська економіка, і жінки роблять вагомий внесок у вдосконалення ремесел та інтенсивність торгівлі. Після таких суспільних зрушень важко відсторонити жінку від вирішення фахових і фінансових питань, позбавити її права голосу в родині. Цей екскурс є історичним і філософським тлом для кращого розуміння експонатів виставки із фондів Музею Ханенків. Тут представлено й елементи жіночого вбрання XIX століття, де зображення на вишитій тасьмі наслідують складну композицію сувоїв класичного живопису: так само простір поділяється різноманітними архітектурними елементами, деревами і квітами, серед яких ми помічаємо граціозні жіночі постаті. Безперечно, саме жінка є автором цієї буцімто другорядної, проте сповненої культурних ремінісценцій, деталі. Таке переосмислення величного, втілене в ужиткових предметах, свідчить про глибоке відчуття прекрасного та бажання додати барв і жвавості в повсякденне життя. Жанрові сцени, які становлять значну частину музейної колекції живопису, звертають нашу увагу саме на цю мудрість і красу, приховану в поточному моменті. Символи-побажання добробуту, плідності, сімейної гармонії, зображені на живописних сувоях, і на побутових предметах і прикрасах, розкривають нам загальнолюдське прагнення до краси і злагоди. Вони промовляють до нас універсальною людською мовою — художньою мовою, сповненою позитиву і краси. Як і будь-яке справжнє мистецтво, ці старовинні зображення хвилюють нас не менше, ніж хвилювали сучасників, і викликають у кожного глядача унікальні асоціації, пов’язані з його власним досвідом та уподобаннями. Із перебігом часу живопис починає жити своїм окремим життям: цікавим ефектом може стати навіть потемніння шовку від агресивних методів реставрації, розповсюджених у Китаї в середині минулого століття. На темному шовку, який раніше був оранжево-рожевим, дедалі яскравіше проступають виконані золотим порошком на клейовій основі ювелірні прикраси давніх флейтистки та жінки з книгою. Подібні перетворення наштовхують на думку про те, що кожен яскравий момент нашого життя може бути ще яскравішим і більш значущим із точки зору прийдешніх поколінь. Дещо відсторонені погляди сором’язливих красунь із давніх сувоїв змушують нас замислитися над тим, що і як робимо ми, нинішні. Отже, виставка “Є жінки, подібні до хмарин” із фондів Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків спонукає глядачів міркувати, відчувати, творити!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин