Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

Шевченко-200 Роздуми на 158-му річницю з Дня народження Кобзаря

Слово Просвіти, №10 за 2012 рік

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік НАН України Тарас Шевченко — символ українства, речник етнонаціонального буття та духовний консолідатор українського народу. Він — чи не єдиний поет-художник у світовій культурі, який врятував націю від винародовлення в умовах колонізації. Безсумнівно, що сьогоднішня Україна постала на основі Шевченкового духу, думки і слова. Тому слід лише вітати ініціативу Всеукраїнського благодійного фонду “Велика родина” щодо проведення Міжнародного конкурсу кінопроектів повнометражного ігрового художнього фільму, присвяченого 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка. Заслуговує на увагу громадськості та підтримку й такий творчий проект, запропонований і схвалений до реалізації Фондом “Велика родина”, який передбачає проведення в Харкові в травні 2012 року Арт-пленеру “Шевченко. Присутність”. Приємно, що до участі в цьому арт-пленері зголосилися відомі українські художники і скульптори. Переконаний, що ця ініціатива і сам проект зацікавлять інші обласні центри. Можна сподіватися, що Благодійний фонд “Велика родина” в рік 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка організує Міжнародний арт-пленер тут, у Києві, або в Каневі. Роздумуючи над тим, як може бути представлений Шевченко на харківському арт-пленері, слід було б, на нашу думку, звернути увагу його учасників — художників і скульпторів на те, що Шевченко має постати як митець, який, образно кажучи, має два крила. Він — геніальний поет, він — талановитий художник. Вражає вже те, що за своє коротке земне життя (прожив лише 47 років) Шевченко залишив нащадкам величезну літературномистецьку спадщину. Якщо пам’ятати, що Шевченко залишив Україну в п’ятнадцятирічному віці і лише тричі відвідав Україну (перша поїздка тривала 8 місяців: 25.05.1843—5.02.1844; друга — два роки: 5.04.1845—5.04.1847; третя — три місяці: 5.06.1859—27.08.1859) і 10 років провів на засланні в Оренбурзі, в Орській фортеці та Новопетровському укріпленні (1847–1857), то доводиться лише вражатися і захоплюватися цим геніальним митцем, його талантом і даром провісництва. Літературна спадщина Шевченка — поета і прозаїка налічує 240 поезій, із них — 8 поем, драму “Назар Стодоля”, фрагменти 2-х незакінчених драм. До нас дійшло 9 повістей із 20 написаних Шевченком, його щоденник, автобіографії, близько 250 листів. Мистецька спадщина Шевченка-художника, яка нараховує 835 творів — живописних полотен, рисунків, фортів та ескізів (із них близько 300 не віднайдено), свідчить про те, що він був — першокласним акварелістом, предтечею європейського імпресіонізму. Відомо 210 акварелей, передусім пейзажів, які за рівнем мистецької досконалості стають у ряд світових здобутків мистецтва; — блискучим портретистом-психологом. Шевченко виконав 150 портретів, із яких — 43 автопортрети. Художникові належать 20 олійних полотен; — офортистом. Шевченко — академік гравюри виконав 6 офортів серії “Живописна Україна” та 21 офорт періоду останніх років життя в Петербурзі; — віртуозним рисувальником. Шевченкові належать понад 230 олівцевих рисунків ландшафтів України, передусім етюдів з натури, виконаних в Аральській та Каратауській експедиціях. На окрему увагу заслуговує і творча лабораторія Шевченка-митця — ескізи, етюди, начерки, зафіксовані на 360 сторінках рукописів та альбомів. Шевченкова спадщина має колосальну значимість і для українського народу, і для світової культури. Тому для повноцінного творчого осягнення феномену Шевченка необхідно, на нашу думку, уникати ілюстративності й підніматися до рівня образно-символічного узагальнення. Саме в емоційно-символічному ключі митці могли б відтворити ідейно-естетичну суть його поглядів, його візій, розкрити визначальні ідеї, міфи, образи і символи, закодовані у творчості Шевченка, у його світосприйманні, у системі художніх образів. Звісно, можуть бути різні естетичні рівні образного осягнення феномену Шевченка — від художнього відтворення конкретних образів і мотивів до символічного їх узагальнення. Ясна річ, чи не центральним об’єктом мистецького зацікавлення є і буде образ самого Тараса Шевченка в різні періоди його життя — від дитинства, юності, петербурзького періоду інтенсивного навчання, радше, самоосвіти, звільнення з кріпацтва, поїздок в Україну, арешту, заслання і до повернення в Петербург та останніх місяців і днів його життя. Закінчення на стор. 10 РІД ВАСИЛЯ НЕЧЕПИ ПРО ЩО РОЗКАЖЕ ПОШТОВА МАРКА

с. 10 · сторінка оригіналу ↗

Закінчення. Початок на стор. 1 Багато тем, образів, мотивів уже неодноразово, ще за життя Шевченка, знаходили своє художнє втілення в різних жанрах і видах мистецтва. Проте це не виключає можливості повернутися в світлі 200-літнього ювілею до тих же тем — усе залежить від таланту митця і його естетичних принципів. Гадаю, сучасні художники, скульптори, композитори, кінематографісти, письменники не зможуть оминути своєю увагою такі образи, теми, сюжети, символи, мотиви, якими наповнена літературно-мистецька творчість Тараса Шевченка: 1. Кобзар. Перша книга поезій Тара# са Шевченка 1840 року, яка набула винят# кового ідейно-символічного значення. І саме тому, що ця книга розбудила і консо# лідувала українську націю, наповнила її ві# рою у духовне відродження України, в її звільнення і розквіт, закликала до бороть# би і вселила надію на самостійне життя в сім’ї вільних народів. 2. Кобзар — козак-бандурист Перебендя. Народний співець. Вірш “Перебендя” з присвятою Євгенові Гребінці був уперше опублікований у “Кобзарі” 1840 року. У цьому вірші Шевченко висловив свої літературно-естетичні погляди на роль митця в суспільстві. Отакий#то Перебендя, Старий та химерний! Заспіває, засміється, А на сльози зверне. 3. Кобзар Дармограй — псевдонім Шевченка, яким він підписував свої повісті на засланні. Шевченко називав себе “безталанним кобзарем Тарасом Дармограєм” (Лист до Я. Г. Кухаренка від 5 червня 1857 р.). Відомо, що Шевченко добірку з двох поезій “Утоптала стежечку…” і “Навгороді коло броду” подав під назвою “Дві пісні Кобзаря Дармограя”. 4. Бандурист. Один із найулюбленіших образів Шевченка. Символ вільного співця, виразника народних дум і сподівань. Вірш “Бандуристе, орле сизий!” присвячений Миколі Маркевичу, поетові, історикові, авторові п’ятитомної “Истории Малороссии”. Бандуристе, орле сизий! Добре тобі, брате: Маєш крила, маєш силу, Є коли літати. 5. “Садок вишневий коло хати…” Символічне уособлення гармонії людини і природи, добра, злагоди і достатку українського родинного життя, щасливої матері з маленькими діточками своїми. 6. Марія. Образ-символ покритки. Шевченко в поемі “Марія” використав біблійну легенду про народження Христа від земної жінки Марії. Уособлення вірності материнському обов’язку і праведному вченню. Поет утверджує в образі Марії велику духовну силу Слова, яким вона долає зневіру і страх учнів Христа. І ти, великая в женах! І їх униніє і страх Розвіяла, мов ту полову, Своїм святим, огненним словом! Ти дух святий свій пронесла В їх душі вбогії! Хвала! І похвала тобі, Маріє! 7. Жінка. В Шевченка в “Кобзарі” жінка виступає архетипом людини. Це — уособлення української жіночної душі, символ одухотворення, благородства, людяності, самого життя. Для Шевченка ідеал людини — Марія. Вона в його поетичному сприйнятті й вираженні — “кроткая”, “всесвятая”, “пресвітлий рай”, “квіт рожевий”… Марія — богорівна, бо вона, земна людина, піднялася на рівень свого сина Ісуса, захистила його своєю жертовною любов’ю і відпустила в ім’я спасіння людей на хресне розп’яття. Ця ідея наповнює поему “Неофіти”, в якій розкривається не лише жертовність Марії, її болі, страждання, її скорбота за розп’ятим сином, а й духовне просвітлення. І спас Тебе розп’ятий син Марії. І ти слова його живії В живую душу прийняла. І на торжища і в чертоги Живого істинного бога Ти слово правди понесла. 8. Слово. У Шевченка слово має сакрально-символічний зміст і значення. Слово для поета “святе”, “Боже”, “Господнє”, “велике”, “огненне”, “тихе, добре, кротке”. Покликання його, як поета-виразника народних сподівань, і його Слова — сказати “святую правду на землі”, подати за Україну “голос новий”, тому він молить “святую праведницю матір”: Пошли мені святеє слово, Святої правди голос новий! І слово розумом живим І оживи, і просвіти! Місія Шевченка-поета полягає в тому, щоб це слово донести до людей. Поетова мета, його сподівання, його місія — Щоб слово пламенем взялось, Щоб людям серце розтопило, І на Україні святилось Те слово, Божеє кадило, Кадило істини. 9. Пророк. Шевченко усвідомлював свою пророчу місію воскресіння українського слова. І — слова Божого. Поет — месія. Він — виразник волі Господа. Слово в душі поета має визріти і набути такої духовної сили, щоб само почало проситися йти “меж люди”: відкривати рабські уста, зігрівати охололі душі, запалювати людей святим вогнем правди і волі, стати духовним пастирем рідного народу. Неначе праведних дітей, Господь, любя отих людей, Послав на землю їм пророка; Свою любов благовістить! Святую правду возвістить! Валерій Франчук. “Та недовго сонце гріло”. 2011 р. 10. Муза. Шевченко з особливою любов’ю звертається до своєї Музи, називаючи її “пречистою, святою”, ніжно сповиваючи її такими епітетами: “чарівниченько моя”, “золотокрила”, “порадонька святая”, “доля молодая”… Поет звертається до своєї Музи (“Моя ти, мамо!”) з проханням: Учи неложними устами Сказати правду. Поможи Молитву діяти до краю. 11. Молитва. У Шевченка молитва — духовний ключ для єднання його, поета-пророка, з Богом; завдяки їй він, як медіум, передає Творцеві болі, страждання й надії свого народу та просить Його заступництва, прощення за гріхи мертвих і живих земляків своїх. Головне, Шевченко молиться за Україну і заповідає своїм нащадкам: Свою Україну любіть, Любіть її… Во врем’я люте В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть. 12. Слава. Для Шевченка слава має кілька змістових виражень. Він застерігає своїх земляків від пихатого звеличення колишньої слави і закликає самокритично і відповідально озирнутися на діла своїх предків: Прочитайте знову Тую славу. Та читайте Од слова до слова, Не лишайте ані титли, Ніже тії коми, Все розберіть… Поет вірить, що натхнення, породжене болем за Україну і щирою правдою нове слово зрине між людьми і вони забудуть “срамотню давнюю годину” і оживлять “добру славу, Славу України”. 13. Думи. Заради духовного пробудження України, просвітлення притлумнених рабською долею, пригноблених душ, заглушених “московською блекотою в німецьких теплицях” земляків своїх у столицях самодержавної Російської імперії. Шевченко любовно й ростив, доглядав свої думи, що їх “лихо на світ на сміх породило”. Свої думи поет ніжно називає “квіти мої, діти!” і посилає, мов духів, янголів, божих голубків в Україну: В Україну ідіть, діти, В нашу Україну… Він вірить, переконаний: Там найдете щире серце І слово ласкаве, Там найдете щиру правду, А ще, може, й славу… 14. Мрія. Багато значень і змістів укладає Шевченко в це слово, яке наповнене особливим символічним звучанням. Ця мрія про те, що його Слово стоятиме на сторожі коло “малих отих рабів німих”, що його думи долетять до України і там будуть зустрінуті щирим серцем земляків, що Україна діждеться таки національно свідомого, демократичного і патріотичного лідера: …Коли Ми діждемося Вашінґтона З новим і праведним законом? А діждемось#таки колись! Та найбільша мрія Шевченка — це визволення України з-під колоніального рабства, але це мрія може збутися не лише завдяки сокирі та великій крові, а й за умови, що Німим отверзуться уста; Прорветься слово, як вода і тоді людині відкриється свята правда, сенс буття і таїна щасливого життя. Тому Шевченко молитовно заповідає і доброзиждущим, чистим серцем землякам своїм, і тим, хто замахнувся на вчинення зла, але зупинив свою руку в мить морального просвітлення: А всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли. 15. Ідеал. Шевченко вірив, що зцілена святим словом правди національна душа здатна відкритися братолюбію, порозумінню і злагоді, викристалізуватися єдиномислієм і наповнитися почуттям національної єдності, солідарності. Ідеалом спільного, не конфліктного національного співжиття для Шевченка є добротворення: взаємна прихильність “в дому тихім, В сім’ї тій великій”, братолюбство, порозуміння, соціальна справедливість. Чи є що краще, лучше в світі, Як укупі жити, Братам добрим добро певне Пожить, не ділити? Надзвичайно складно відтворити в системі художніх образів або в образно персоніфікованому символічному узагальненні висловлений поетично у цих рядках “посланія” “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…” Ідеал майбутнього співжиття в Україні: Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата — Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє… Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю! Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік НАН України

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин