Про-читання · “Тексти Євгена Сверстюка мають властиву лише їм виразну авторську інтонацію”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
Потреба висоти духу
Слово Просвіти, №10 за 2012 рік
Наталя КУЧЕР, науковий співробітник Національного музею літератури України Наприкінці минулого року в Національному музеї Тараса Шевченка відбулася презентація нової книжки есеїв “Шевченко понад часом” філософа, дисидента-шістдесятника Євгена Сверстюка. Шевченко для шістдесятників був знаковою постаттю, відправною точкою відліку у зростанні їхньої національної свідомості. Вони бачили в спадщині Поета не лише матеріал для вивчення — це був фундамент, на якому вони творили себе. Ідеали Шевченка формували їхній життєвий вибір. На могилі Кобзаря в Каневі юна Михайлина Коцюбинська клялась у вірності рідній культурі — вона переживала це як “першу особистісну зустріч з Шевченком”. Започатковане Аллою Горською покладання квітів 22 травня до пам’ятника в Києві для багатьох шістдесятників було особистісним виявом шани і любові, за яку багато хто дорого заплатив. Книжка Євгена Сверстюка — це також його особистісні зустрічі з Шевченком упродовж життя. До неї увійшли есеї від середини шістдесятих років і по сьогодні — більше сорока текстів, читаючи які, ніби проходиш дорогами життя самого автора. Записувати свої роздуми він почав у книзі вражень Музею Шевченка, яку вирішив використати як трибуну для своїх думок. Звичайно ж, ті сторінки були знищені, і лише згодом, відтворені з пам’яті, були надруковані 1967 року на початку Празької весни у чехословацькому журналі “Дукля”. Есей “Остання сльоза” з’явився у Документах самвидаву “Широке море України” 1972-го в Парижі. Продовжив Євген Сверстюк свої роздуми “над зорею Тараса Шевченка, гортаючи книгу високих доль” у роки заслання. І, звичайно, основна частина книги — статті, написані в Незалежній Україні; причому останні сім із них публікуються вперше. Закінчується книга виступом “Потрібна висота духу!” на врученні Шевченківської премії 1995 року. Власне, про потребу Духу, “щоб не розминутися з Шевченковою висотою”, про містерію високого слова, про внутрішню свободу, про містичний зміст слави йдеться в есеях. Євген Сверстюк розглядає життя і творчість Шевченка як “тайну, розлиту в просторі над країною нив і могил” і в цих рядках його власної поезії про Кобзаря — ключ до прочитання всієї книги. Особливість і цінність цих текстів у тому, що вони написані людиною з релігійною свідомістю, вкоріненою в духовну спадщину свого народу. Для Євгена Сверстюка Шевченко більший, ніж великий поет, “він — національний пророк і мученик, розіп’ятий і воскреслий” (“Феномен Шевченка”). Автор переконаний, що “жаден з великих поетів не жив у повсякчасному діалозі з Богом як Шевченко”, і що слово Бог (вжите в текстах 1281 раз) — головний образ його творчості (“Офіра”). Окрім того, Євген Сверстюк відчув “спільність молитовного ладу “Кобзаря” із душею народу” і розпочати сучасне прочитання його творів радить із біблійних епіграфів, які відіграють основну роль, як у Сковороди, пізнього Достоєвського і Толстого. Автор наголошує, що “душа і Бог були для Шевченка найбільшими словами, а для коментаторів — найменшими” і що написання слова Бог з малої літери у всіх виданнях “Кобзаря” перевернуло призму Шевченкового світосприймання і здрібнило світила Шевченкового світу — Любов, Істину, Волю, Добро, Матір, Україну. Він говорить також про “чаклунство підміни” Шевченка в образотворчому мистецтві “набурмосеними збольшевизованими портретами”, якими творили “грубий міт у дусі часу”. Тому есеї можна розглядати і як спробу очищення Шевченка від пізніших літературознавчих нашарувань, як прагнення поставити акценти на тих поняттях і образах Кобзаря, які нівелювалися або замовчувалися в часи, коли гуманітаристика була одним із важелів впливу на формування так званої “свідомості радянської людини”. Але книга вирізняється серед інших праць про Шевченка ще й розкутістю думки вільної людини, яка вірність своїм ідеалам довела життям. “Шевченка, який заговорив про славу і волю України — пише Євген Сверстюк, — не почули б, якби своїм життям і творчістю він не дав приклад боротьби за волю і вміння бути вільним за будь-яких умов. Може, навіть в тому духові волі загадка величезного впливу “Кобзаря” — такого впливу, якого досі не знала Україна” (“Внутрішня свобода”). Можливо, тому такими переконливими є розмисли самого Євгена Сверстюка про свободу — “волю в неволі”, “святу волю”, яку він розглядає як даровану Богом “СВОБІДНУ ВОЛЮ — як єдиний спосіб саморозвитку індивідуальности”. На його думку, Шевченко мав цей дар від самого початку, бо для нього “шукання стовпів, що підпирали небо, було важливішим за шукання кусня хліба”. Шевченко іна засланні залишався — “один вольний чоловік на всю Україну”, і як підсумок — саме Шевченко в українській літературі піднявся до повної свободи творчості, до цілковитої внутрішньої свободи (“Свобода”). Паралельно з роздумами про внутрішню свободу Тараса Шевченка звучать і інші теми, пов’язані з літературною творчістю — історія видання першого “Кобзаря”, про 1845 — Рік високого Сонця — як час найвищого злету його поетичного генія, про “Заповіт” як переспів останнього псалма, про містичний зміст слави Кобзаря. Слова “тайна”, “загадка” є частими в книзі. Автор не поспішає поставити крапку там, де для інших дослідників усе зрозуміло. Справді, в книзі багато тонких спостережень, запитань, навіть прозрінь. Його думки про спілкування як необхідну складову природи творчості ширяють від розмов старого Гете з Еккерманом, до інтелектуального оточення Шевченка в Петербурзі і аж до мистецької спільноти своїх побратимів-шістдесятників. В есеї “Остання сльоза”, який 1973 року був долучений до судової справи як “антирадянський”, Євген Свертюк зображує перепоховання Тараса Шевченка як “казковий тріумф добра і правди”. у цій картині проглядається таке ж повернення в Україну 1989
Сверстюк Є. О. Шевченко понад часом. Есеї. — Луцьк; Київ: ВМА “Терен”; ТОВ “Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2011. — 280 с.
П П ЕЕ Р Р ЕЕ Д Д П П Л Л А А ТТ А А — — 22 00 11 22 ВВааррттііссттьь ппееррееддппллааттии ((зз ддооссттааввккооюю іі ппоошшттооввииммии ввииттррааттааммии))::
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
