Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Події, факти, коментарі · “Росію, країну, де влада поки що відкрито ігнорує справжню опозицію, протести народу, чекають серйозні потрясіння”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Путінізм як вибір Росії: що за ним?

Слово Просвіти, №10 за 2012 рік

Петро АНТОНЕНКО Володимирові Путіну, уродженцю Ленінграда, в жовтні виповниться 60 років. Типова і стрімка партійна, чиновницька і спецслужбівська біографія. Основну кар’єру зробив у КДБ СРСР. Повернувся в це відомство уже в пострадянській Росії, де очолював ФСБ. Перебравшись у Москву, дуже швидко опинився на вищих щаблях влади. Останні місяці 1999 року очолював уряд РФ. В останній день року президент Росії Борис Єльцин, який несподівано залишив пост за кілька місяців до завершення своєї каденції, саме Путіна призначає виконувачем обов’язків глави держави. Потім Путін двічі перемагає на президентських виборах — 2000 і 2004 рр. Оскільки Конституція РФ дозволяє одній особі обиратися на посаду президента не більше як два рази підряд, 2008 року Путін рекомендував на цю посаду главу своєї адміністрації Дмитра Медвєдєва, якого обрали президентом, а сам наступні 4 роки був прем’єром. Оскільки та ж Конституція не забороняє політикам обиратися на посаду президента і втретє, але не підряд, то восени минулого року з’їзд партії “Єдина Росія”, главою якої також є Путін, висунув його кандидатуру на нові вибори, пообіцявши в разі перемоги, призначити Медвєдєва на посаду прем’єра. Про таке призначення вже заявив і Путін. Ось такі не шахові “рокіровки”, коли на вершині російської влади втретє з’являється тандем Путін—Медвєдєв, попри те, що саме Медвєдєва, набагато молодшого від Путіна й ліберальнішого, багато хто волів би бачити на посаді глави держави. Але система є система. Дуже точно охарактеризував її один із лідерів справжньої (на відміну від іншої) демократичної російської опозиції, відомий політик, уродженець Львова Григорій Явлінський, назвавши цю систему влади в Росії “корпорацією”, чимось на кшталт закритого акціонерного товариства, до якого мільйони звичайних росіян не мають ні стосунку, ні доступу. І все ж, доводиться визнати, що це вибір росіян, люди переважно голосували за Путіна. Нехай ця перевага й менша, ніж намальовані прислужливими авторами “рейтинги”, але все ж це перемога вже в першому турі. Нагадаймо, що в Україні лише перші президентські вибори 1991 року кандидат Кравчук виграв у першому турі, всі наступні пройшли у два тури. Отже, двічі прем’єр і тричі президент Путін на цій посаді пробуде 14 років: нині Конституція збільшила в Росії термін президентства з 4 до 6 років. А якщо Путіна оберуть через 6 років ще раз на другий термін, то це вже 20 років на владному Олімпі. На пострадянському просторі такі рекорди мають хіба що Назарбаєв у Казахстані та Лукашенко в Білорусі, обраний позаторік, після 16-ти років президентства, вп’яте (!) ще на 4 роки. (До речі, випадково чи ні, але саме ці держави спільно з Росією ліплять якусь подобу колишнього Союзу). Отож резонно нині в Росії, цьому продовженні СРСР, уже пригадують 18-річне керівництво Брежнєва, цей апофеоз застою. Застій у головах росіян має своє пояснення. Коментуючи обрання Путіна, один із лідерів нашої опозиції Анатолій Гриценко дуже слушно навів у своєму блозі уривок із книги російської письменниці Людмили Уліцької “Казус Кукоцького”. Суть цього тексту — тоталітарний комуністичний режим СРСР, породжений у Росії, розтоптав і саму російську націю: мільйони кращих людей були знищені в громадянську війну, колективізацію, репресії. Геноцид нації підірвав її генофонд. Звідси й потяг до “стабільності”, ностальгія за радянськими часами. Не випадково серед лідерів останніх президентських перегонів у Росії все ті ж знайомі постаті — глава комуністів Зюганов і одіозний Жириновський. Кожен набрав свої голоси, але частина їхнього електорату підтримала й Путіна — дуже вже схожий цей електорат. І не лише убогістю — попри фантастичні статки держави, нагуляні на нафті й газу, основна маса росіян була й залишилася злидарями. Схожий Володимир Путін 4 березня переміг на президентських виборах у Російській Федерації і втретє обраний на пост глави держави. Переміг у першому турі, набравши майже 64 % голосів. Що за цим результатом? Це справді вибір Росії і які він матиме наслідки для України? Для відповіді коротко нагадаймо деякі факти. електорат ще й потягом до харизми доброго царя, втовкмаченими століттями ідеями шовінізму — нехай і в драних “портках”, але громадянин великої держави, яка прагне диктувати все і всім. Ось складові перемоги Путіна. Але все не так просто. І застій Росії, судячи з бурхливого протестного 2011 року з його нечуваними для країни 100-тисячними антипутінськими мітингами, явно не загрожує. Резонно зазначив політолог Вадим Карасьов, що новий Путін прийшов ослабленим, що йому просто пощастило впіймати останню хвилю “путінізму” в Росії, але це початок його кінця. Нам в Україні важливо знати: що ці вибори означатимуть для нашої держави? Тут думки політологів розходяться, про що засвідчила понеділкова прес-конференція в “Інтерфакс-Україна”, де по гарячих слідах коментували результати виборів. Політолог Володимир Бондаренко прогнозує посилення політичного й економічного тиску Росії на Україну, мета якого — втягування нашої держави у формовану Росією подобу СРСР — Євроазійський союз. Також почнеться, точніше продовжиться і активізується переділ української власності на користь російського капіталу. Тим більше, що подібні до путінської виборчі програми мали і згадані вже лідери перегонів Зюганов і Жириновський, які, попри декларовану опозиційність, можуть посилити владну вертикаль. Не зайве нагадати, що всього кілька місяців тому в Росії пройшли парламентські вибори, і найбільше голосів набрали ті ж сили, що йна президентських виборах. Дещо інший погляд у політолога Володимира Фесенка, і в оцінці виборів, і їх наслідках для України. І ця точка зору раціональніша. Насамперед над ким здобув перемогу Путін? Демократична опозиція за-лого року завітала російськомовна депутатка з України. Зайшла, коли свої вірші читав українець із Тули, пан К. “Что так грустно? — бадьоро втрутилася землячка. — Нєльзя лі что-нібудь повєсєлєє?”. Не знала землячка, що інженер-винахідник, автор десятків патентів із Тули читав вірші, присвячені активісту української громади в Тулі, якого невідомі вбили в під’їзді житлового будинку, а його жінку покалічили. Так само невідомі в житловому будинку вбили керівника українського самодіяльного хору у Владивостоці. Подібне трапилося в Ульяновську. Нині в Одесі курсують маршрутки з гербами і прапорами РФ і з написом “Новороссия”. Править в Одесі злісний українофоб. У Криму державний чиновник не хоче бачити документів українською мовою. Міністерством освіти України керує людина, для якої все українське — чуже й ненависне. У найближчому оточенні глави Української держави — чужинці. Глава уряду не знає державної мови, держслужбовці не користуються українською. На телебаченні українська мова — рідкісне явище. Соромно й сумно…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин