Постать · “Згадаймо патріотично налаштованих священиків, котрі в своїх парафіях засновували читальні”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Маркіян Шашкевич — сьогодні
Слово Просвіти, №10 за 2013 рік
Роман ЛУБКІВСЬКИЙ Фото Йосипа МАРУХНЯКА
Продовження. Поч. у ч. 2, 3, 5, 7 за 2013 р.
“Юні други” Шашкевича — із ХХІ століття
Дайте руки, юні други, Серце к серцю най припаде… Ці слова Маркіяна Шашкевича цитуємо так часто, що навіть не задумуємося (на жаль!), що стоїть за пристрасним покликом. Чи лише жадання гуртувати навколо себе однодумців, розширюючи простір вільного мислення і корисної для народу діяльності? Інше запитання: чи приятелі, котрі відгукнулися, “дали руки” і заповзялися проганяти безпросвітний морок чужинецького гніту, передали цю прометеївську естафету наступним поколінням? Відповіді на це дає час, бо саме в молодіжних студентських та учнівських середовищах Галичини, Буковини, Закарпаття Шашкевичеві ідеї знаходили гарячий відгук. Так було наприкінці ХІХго, так тривало у першій третині ХХ століття. Отже, умовних два періоди. Богдана Лепкого, якому доля подарувала щастя (через спомини батька, о. Сильвестра), запізнатися із Шашкевичем, вчитися в “клясах” Бережанської гімназії, де кілька десятиліть перед ним учився Маркіян, ходити бережанськими вулицями, які ще добре пам’ятали гімназиста Шашкевича, — теж можна було б вважати “юним другом”. Минаємо довоєнні та післявоєнні роки — це тема окремої розмови. А як горнеться до свого патрона шкільна молодь сьогодні? На Львівщині функціонує 7 навчальних закладів імені Маркіяна Шашкевича: ЗОШ № 34 м. Львова, ЗОШ І—ІІІ ст. с. Новосілки Буського району, с. Гумнисько Буського району “школа-гімназія”, с. Дуліби Стрийського району ЗОШ І—ІІ ст., ЗОШ І— ІІІ ст. № 2 м. Золочева, навчально-виховний комплекс с. Білий Камінь Золочівського району, Бродівський педколедж. Крім того, у Тернопільській області функціонує Чортківська гімназія імені Маркіяна Шашкевича. Єдиний у світі загальноосвітній навчальний комплекс імені Маркіяна Шашкевича є у Перемишлі (Республіка Польща). Перегорнімо кілька сторінок з історії найдавнішої іменної школи в цьому переліку. До 75-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича (тільки подумати: який то був “молодий ювілей!”) 1886 року у Львові відкрили 4-класну “народну школу” з українською мовою навчання. Урядовим “цісарським” декретом їй надали ім’я Маркіяна Шашкевича. Учнем цієї гімназії був Осип Маковей. А до сучасної Львівської середньої школи № 34, що перебрала ім’я Шашкевича, причетні відомі українські мовознавці, поети, прозаїки. У школі — чудовий музей, а діти з літературним обдарованням по-своєму сприймають великого патрона. Процитую вірш юної поетеси, шестикласниці Марти Сидорій:
Слово Шашкевича Безмежна сила його Слова, Того що понад сотню літ Летить у світ. І знову, знову Нестримним є його політ! Це слово вічне, всеосяжне, Воно — неначе білий птах,
Своїм стремлінням лине в небо, Перемагає біль і страх. Слова Шашкевича доступні, І неможливо не почуть. Запавши раз до тебе в душу, В тобі людину збережуть.
Дещо молодша від своєї львівської колежанки — українська гімназія імені Шашкевича в Перемишлі (Республіка Польща) торік відзначила свій столітній ювілей. Вона має цікаву історію, почавши з того, що чи не від неї пішла дещо незвична назва — “шашкевичівка”. Цей новотвір, як на мене, зручний і для учнів, і для вчителів: відчувається у ньому щось близьке до Шашкевичевої “Читанки”, циклу “Пісні і грачки діточії”. Простонародність в етимології слова кодує можливість ненав’язливого сприймання, елементів неформального спілкування… Із метою пошанування пам’яті Маркіяна Шашкевича, з ініціативи Головного управління освіти й науки Львівської облдержадміністрації, починаючи з 2003 року, на Львівщині проводиться Міжнародний форум навчальних закладів імені Маркіяна Шашкевича. Урочистості форуму проводяться на Білій Горі поблизу с. Підлисся Золочівського району, 2012 року в с. Гумнисько Буського району (працював парохом), 2013-го форум заплановано у с. Нестаничі Радехівського району. Чудова ініціатива! Авторство належить п. Богдані Біляк. Вона досвідчений освітянин, тримає в руках ниточки зв’язків і організовує щорічні міжнародні форуми “шашкевичівок”. У рамках форуму програма традиційно передбачає урочисте відкриття, участь керівництва області, відомих письменників і громадських діячів, музею Маркіяна Шашкевича, презентацію навчальних закладів імені Маркіяна Шашкевича, демонстрацію українського строю, екскурсії в музей Маркіяна Шашкевича с. Підлисся, творчі конкурси та ін. 2011 року проведено виставку творчих робіт про Маркіяна Шашкевича. До 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича вперше працівники й учні навчальних закладів імені Маркіяна Шашкевича вишили рушник — логотип міжнародної освітянсько-мистецької естафети “Тобі, Маркіяне”. Під час форуму окремо організовують програму для учнів і педагогів комплексу загальноосвітніх навчальних закладів імені Маркіяна Шашкевича м. Перемишля. Таке незвично “корпоративне” спілкування школярів із щасливого задуму перетворилося на необхідність, а це вимагає від організаторів педагогічного такту; організаційної винахідливості, виконавської майстерності. Кожен навчальний заклад отримує пам’ятні подарунки: портрети Маркіяна Шашкевича, книжки про поета, диски з Маркіянового краю (форуму), сувеніри, значки із зображенням Маркіяна Шашкевича. За матеріалами Міжнародних форумів навчальних закладів імені Маркіяна Шашкевича укладено й видано книжку “Хроніки Шашкевичіани”, в якій описано історію проведення Міжнародних форумів навчальних закладів імені Маркіяна Шашкевича, подано історичну довідку про Шашкевича, вірші поета та фотографії пам’ятників і меморіальних місць. Побачила світ ця надзвичайно цікава книга у видавництві “Простір-М” два роки тому, але вже виникає необхідність її доповнити і перевидати. Доводилося бувати на “форумах шашкевичівок” не раз, а позаминулорічний відбувався в Новосілках; подія співпала з роботою над створенням музею Маркіяна Шашкевича. Запам’яталося, якими бурхливими оплесками зустріли учасники символічний велетенський вишиваний рушник, зібраний із десятків малих рушників з усіх шкіл Буського району. Згадуючи про це, думаю: це робилося не “задля празника” чи короткочасного ефекту. Адже рушник — символізує дорогу. Але… Прибувши на вимріяну зустріч в Україну, юні українці з Перемишля стикаються з парадоксом: творчість Маркіяна Шашкевича вилучено зі шкільних програм ще 2009 року, і вивчають її в старших класах тільки оглядово. Правда, в межах Львівської області (!) за рахунок певних зміну програмах вивчати Шашкевича як окремого автора, класика рідної словесності рекомендовано. Тим-то й важливо та необхідно проводити з’їзди шашкевичівських шкіл. Учнівський рух (та ще в міжнародному вимірі) під патронатом Будителя національної свідомості допомагає глибше ознайомитися з поетичною та громадською діяльністю Маркіяна Шашкевича, перейнятися духовними проблемами, які намагався вирішити Маркіян Шашкевич. Започаткований понад десять років тому, сьогодні це вже могутній молодіжний рух, що заслуговує на підтримку в інших регіонах України. Чи має цей живий, діяльний процес стосунок до інтелектуальної Шашкевичіани? Безумовно. Він не тільки номінальний, а й дієвий. Отже, перспективний.
Чи наша “віра серця (…) твердо постановилась на любові”? У порівняно невеликому поетичному доробку Маркіяна Шашкевича є шедевр, який у нашій літературі треба ставити перед “Заповітом” Тараса Шевченка, “Гимном” (“Вічним революціонером…”) та прологом до поеми “Мойсей” Івана Франка. Це сповідальний монолог, адресований українському народові, сущому і прийдешньому. Богом поцілований після народження, поет усвідомлює свою місію як “віру серця”. У цій формулі, лаконічній, філігранній, закодовано загальнолюдське, християнське і своє особисте, глибоко патріотичне одкровення: “Бог єсть любов”. Судячи з тексту “Псалмів Русланових”, автор досяг такої духовної висоти, з якої видно: у цивілізованому вселюдському просторі його Батьківщина, його народ, його мова рано чи пізно посядуть гідне місце. Релігійне начало діянь і писань Шашкевича невіддільне від джерел національно-патріотичного Відродження. Нині в іпостасях Української Греко-Католицької Церкви та Української Православної Церкви (Київського Патріархату) вони допомагають здоровим силам об’єднатися, сконсолідувати зусилля! За життя Маркіяна Шашкевича найвищий клір Греко-Католицької Церкви ставився до семінариста, а згодом до нововисвяченого пароха неоднозначно. Різко, а почасти й несправедливо про церковних достойників тої доби писав Михайло Павлик, а в радянські часи сама душпастирська діяльність Шашкевича замовчувалася. Словосполучення “отець Маркіян Шашкевич” можна було знайти лише в зарубіжній українській пресі й у випусках-дайджестах канадської “Шашкевичіани”. Першими на повен голос про Маркіяна Шашкевича як священика, письменника і будителя національної свідомості заговорили митрополит Андрей Шептицький (1911 р.) та кардинал Йосиф Сліпий (1943 р.). Сьогодні їхні ювілейні промови загальнодоступні, а головне, зберегли глибину й актуальність. Ці подвижники духа ХХ століття були водночас громадськими діячами з державницьким мисленням і високою політичною та гуманітарною культурою. Вони перейняли шашкевичівську естафету й передавали її своїм учням і послідовникам. Випускники Львівської Богословської семінарії (згодом Богословської академії) — і їх можна вважати “юними другами” свого попередника, котрий мучився і горів у цих мурах, дихав тим же повітрям, споживав просфори з давньої семінарської пекарні, а зачитані сторінки “Русалки Дністрової” поруч із молитовниками лежали на столиках “питомців”, радуючи цим отця-ректора Йосифа Сліпого… Згадаймо патріотично налаштованих священиків, котрі в своїх парафіях засновували читальні. Вели велику просвітницьку роботу серед селян!.. А шашкевичівська традиція, відданість галицького священництва українській національній ідеї виховала о. Сильвестра Лепкого і передалася його синам Богданові й Леву, знайшла своє продовження в діяльності Президента Карпатської України, ректора УВУ о. Августина Волошина, подвигові о. Омеляна Ковча. Ця традиція зміцнювала і скріплювала дух тисячам вірних церкви в часи диявольських сталінських репресій. А священики-дисиденти пізніших часів, такі як патріарх Володимир чи о. Ярослав Лесів (в одній особі — душпастир і поет) — хіба не були вони носіями традиції, яку називаємо шашкевичівською? І якщо продовжувати цю лінію — поєднання національно-патріотичного первня із началами релігійно-духовними, то дійдемо до діянь патріарха Мстислава (Скрипника), до тих вартощів, що їх сьогодні відстоюють Патріархи Філарет і Святослав, утверджує Кардинал Гузар разом з “Ініціативою першого грудня”, у зверненнях якої відчуваємо відлуння “казань” о. Маркіяна…
Далі буде.
Квіти до пам’ятника М. Шашкевичу (автори: Ярослав Мотика та Марія Матвіїв) в с. Нестаничі Радехівського району
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
