Шевченкіана · “Не в безплідний ґрунт лягли добірні зерна Тарасової мислі й любові”. О. Гончар · с. 10сторінка оригіналу ↗
«Лети ж, моя думо, моя люта муко…» Шевченківські сторінки в історії Немирівської гімназії
Слово Просвіти, №10 за 2013 рік
Анатолій ПОДОЛИННИЙ, кандидат філологічних наук, професор, м. Вінниця
У першій половині ХІХ сторіччя в невеликому подільському місті Немирові діяло чотирикласне повітове училище, перетворене 1838 року на семикласну, а з часом восьмикласну чоловічу гімназію. Саме вона стала на цьому терені ще за життя Тараса Шевченка найзначнішим осередком шанувальників його поезії. Проте ще до заснування цього навчального закладу з Немировом
Олекса Стороженко мали життєвий і творчий зв’язок деякі відомі українські та російські митці слова, причетні до імені Тараса Шевченка. Це передусім Олекса Стороженко, що у 1820-ті роки перебував на військовій службі в Немирові та Тульчині йна основі місцевого фольклорного та історичного матеріалу написав низку творів про панське свавілля і козацько-гайдамацьке повстання в цьому краї (оповідання “Кіндрат Бубненко-Швидкий” та ін.), ідейно і тематично близьких до Шевченкових “Гайдамаків”. Із Немирівщини походить рід Достоєвських, нащадок яких Федір Достоєвський, усесвітньо відомий російський письменник, був особисто знайомий із Тарасом Шевченком, виступав разом із ним на одному з літературних вечорів у Петербурзі, брав участь у похороні поета. 1821 року в Немирові народився поет, класик російської літератури Микола Некрасов. Усього чотири роки він провів на Поділлі, але з ним його назавжди поєднала пам’ять про матір, Олену Андріївну Закревську, родом із Брацлава, нині Немирівського району. Виняткову роль відіграла вона у життєвій і творчій долі сина. Микола Некрасов підтримував творчі стосунки з Марком Вовчком, що розпочала свій письменницький шлях у Немирові. Зустрічався у Петербурзі з самим Т. Шевченком, поезію якого високо цінував. Говорячи про ідейно-поетичну близькість цих трьох видатних митців слова — Тараса Шевченка, Миколи Некрасова й Марка Вовчка, приходимо до висновку, що їхня постійна і глибока увага до жіночої долі, материнської самовідданості творить виразну мистецьку єдність, котра вражає нас вічною красою і величчю найвищого людського почуття — любові до матері. У Немирівському повітовому училищі в 1835—36 роках навчався майбутній польський письменник і громадсько-політичний діяч Зигмунт-Фортунат Мілковський, відомий в історії літератури під псевдонімом Теодор-Томаш Єж. Згодом, у 1847—48 роках, він був вільним слухачем Київського університету і міг бачити Тараса Шевченка в Києві. Якраз у березні 1847 року міністр освіти призначив Шевченка на посаду вчителя малювання у Київському університеті, та в квітні його заарештували як підозрюваного, що належав до таємного Слов’янського (Кирило-Мефодіївського) товариства. Теодор-Томаш Єж був добре знайомий з обставинами життя і творчості українського поета того періоду, про що свідчать його листи і щоденникові записи, та й життям своїм підтвердив близькість до революційних поглядів Тараса Шевченка: брав участь у польському національновизвольному русі 40-х і 60-х років. У ті самі роки, що й Теодор-Томаш Єж, в училищі навчався Аполло Коженьовський, згодом знаний польський письменник, який у своїх комедіях викривав розбещений спосіб життя багатого польського панства в Україні, а в поезії висловлював співчуття Київській козаччині 1855 року — антикріпосницькому селянському рухові. Як відомо, багато польських митців слова того часу перебували під впливом поезії Тараса Шевченка, ставали його ідейними послідовниками і навіть переходили на українську мову у власній творчості. Першим серед тих немирівських гімназистів, хто потому особисто знав Тараса Шевченка, спілкувався з ним, був Юліан Беліна-Кенджицький — випускник гімназії 1846-го і Київського університету 1851 року. Після університету він викладав польську мову в рідній гімназії (1851—62 рр.). Ще на початку свого університетського навчання познайомився з Т. Шевченком і деякими іншими членами Кирило-Мефодіївського товариства, залишив кілька сторінок щирих згадок про поета. Із Немирівською гімназією пов’язане також ім’я відомого лікаря, історика, громадського діяча Юзефа-Аполінарія Ролле (навчався у ній у 1839—46 роках). Він був автором величезної кількості праць у галузі медицини, історії, культури і побуту населення Правобережної України. Серед найважливіших його праць з історії України стали оповіді про Кішку, Острозького, Наливайка, Підкову, Богуна, Дорошенка, Ханенка,
Чалого, Кармелюка, хоча не завжди з урахуванням об’єктивноісторичного, національного значення описуваних явищ, подій і персонажів. До названих вище історичних постатей звертався й Тарас Шевченко, про що не міг не знати Ролле, сучасник поета, постійно живучи в Україні і співпрацюючи з В. Антоновичем та Л. Совінським, дослідниками і популяризаторами творчості Тараса Шевченка. Той самий шлях навчання був і в Івана Клопотовського: Немирівська гімназія (1840—45) та Київський університет, який він закінчив 1850 року. Учителював, але був позбавлений цього права за зв’язки з учасниками польського визвольного руху. Працював редактором газети в Астрахані. Улітку 1857 року познайомився з Тарасом Шевченком, який повертався із заслання. Залишив запису щоденнику поета, де назвав його “найдорожчим і найулюбленішим нашим поетом /…/, якого я зустрів як батька, як брата, як найближчого друга”. Тарас Шевченко відвідував домівку І. Клопотовського, написав йому з Нижнього Новгорода листа. І. Клопотовський — автор спогадів про Тараса Шевченка. Одним із перших шевченкознавців, науковців, що протягом усього життя досліджував життєвий шлях і творчу спадщину Тараса Шевченка, був Михайло Чалий, випускник Київського університету 1844 року. Відразу після навчання він розпочав викладацьку діяльність спочатку у Вінниці, а з 1845 до 1852 року в Немирові. Тут він познайомився і близько зійшовся з Шевченковим другом І. Сошенком. Їхня дружба і спільна праця тривала згодом і в Києві. За ці роки М. Чалий записав від колеги все, що той пам’ятав про поета. У серпні 1859 року в київському помешканні І. Сошенка М. Чалий зустрівся з Тарасом Шевченком, наступного дня вітав його в себе вдома, через рік отримав “Кобзаря” з автографом, листувався з поетом. Брав участь у перепохованні поета в Каневі, де виступив із промовою. Протягом багатьох років збирав матеріали про Тараса Шевченка і на їхній основі підготував та видав у Києві дослідження “Жизнь и произведения Тараса Шевченко (Свод материалов для его биографии)” (1882 р.). Опуб лікував про поета низку біографічних розвідок і спогадів. Іван Сошенко закінчив Академію мистецтв у Петербурзі 1838 року. Саме цього року, 22 квітня, Тарас Шевченко отримав відпускну. Усі знають про виняткову роль І. Сошенка у викупі з кріпацької неволі молодого художника і поета. Та їхні життєві дороги незабаром розійшлися. Іван Сошенко почав учителювати в Ніжині, а з 1846-гов Немирові. Через два роки звільнився, не мирячись із жорстоким ставленням директора гімназії до учнів, але, одружившись тут, мешкав у Немирові ще до 1856 року, заробляючи на життя малюванням. Немає сумніву, що І. Сошенко розповідав у Немирові вчителям та учням гімназії про своє спілкування і дружбу з автором “Кобзаря”. І. Сошенко зустрічався з Тарасом Шевченком ще в Ніжині, а після Немирова в Києві, де влаштувався на роботу; мав листи від нього. Тарас Шевченко писав про І. Сошенка у повісті “Художник”, згадав його в автобіографії. І. Сошенко брав участь у перепохованні поета в Каневі.
У серпні 1852 року відразу до третього класу Немирівської гімназії вступив майбутній польський політичний діяч Стефан Бобровський. Через півтора року він продовжив навчання в Петербурзі — спочатку в пансіоні, а потім в університеті. Увійшов до таємного революційного гуртка офіцерів-поляків, у якому брали участь знайомі Тараса Шевченка З. Сераковський та З. Падлевський, а з так званою цивільною частиною гуртка був пов’язаний і сам поет. 1860 року С. Бобровський перевівся до Київського університету, де став членом, а незабаром одним із керівників польської революційної студентської організації “Трійницький союз”. На початку 1863 року, перебуваючи у Варшаві, увійшов до Центрального національного комітету, що очолив польський визвольний рух. Був призначений начальником Варшави і з початком Січневого повстання кілька тижнів здійснював керівництво краєм і повсталими загонами, але загинув не в бою, а внаслідок закулісних політичних інтриг. В історії Немирівської гімназії знаходимо й ім’я видатного українського етнографа і фольклориста М. Номиса, справжнє ім’я якого Матвій Терентійович Симонов. Після здобуття вищої освіти в Києві 1848 року він учителював у Ніжині, потім у Немирові (1852—55) та інших містах Росії і України. У Немирові опинився того ж року, коли з нього виїхав М. Чалий, і залишив це місто, коли сюди приїхали Марковичі. Увесь цей час у Немирові мешкав І. Сошенко. М. Номис і надалі підтримував постійний зв’язок з О. Марковичем і Марком Вовчком. Найвизначніша фольклористична праця М. Номиса — “Українські приказки, прислів’я і таке інше” (1864 р.), яку склали записи О. Марковича, С. Руданського, О. Кониського, В. Білозерського, а також вислови з творів Тараса Шевченка, що стали крилатими. У ті ж роки (1853—57) у Немирівській гімназії на посаді директора перебував Михайло Тулов, літературознавець, мовознавець і письменник. Він застав тут І. Сошенка, М. Номиса, вітав прибуття Марковичів. М. Тулов мав демократичні переконання, разом із друзями — молодими вчителями гімназії — захоплювався поезією Т. Шевченка, уболівав за долю України, цікавився народними уснопоетичними творами, українським мистецтвом слова, дотримувався думки про необхідність навчання в школі рідною українською мовою. За його підтримки у гімназії було здійснено виставу “Наталка Полтавка”. Після переїзду до Києва працював у системі освіти, брав участь в організації недільних шкіл, спілкувався з М. Драгомановим, М. Пироговим, Л. Глібовим, А. Свидницьким. Опублікував вагомі праці з літературота мистецтвознавства. Майже все життя перебуваючи в колі друзів та знайомих Тараса Шевченка, глибоко шанував і пропагував його геніальну творчість.
Матвій Симонов (М. Номис)
Колишній кирило-мефодієвець Опанас Маркович із дружиною Марією замешкали в Немирові з вересня 1855 року. Опанас Васильович почав викладати географію в місцевій гімназії. У самому місті і навколишніх селах Марковичі записали чимало народних оповідок,
Зигмунт-Фортунат Мілковський Михайло Чалий
Марко Вовчок Юзеф-Аполінарій Ролле
Микола Некрасов Аполло Коженьовський
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
