Арт-калейдоскоп · “Синкретична єдність літературного і музичного текстів забезпечує щирий і живий відгук у душі слухача”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Н Нааппееррееддоодднніі ккааррддииннааллььнниихх зззмміінн
Слово Просвіти, №10 за 2013 рік
Уляна ВОЛІКОВСЬКА Фото автора
У Мистецькому Арсеналі відкрилася щорічна виставка “Fine Art Ukraine”. На ній представлено зразки сучасного образотворчого мистецтва, зокрема скульптуру, живопис, фотографію. Серед різнопланових проектів найголовніший “Матч пойнт 88: за мить до нового життя”. Він відображає світ суперечностей радянської епохи напередодні кардинальних змін. Тут зібрано витвори вітчизняних митців лише 1988 року. Особливо
Євген БУКЕТ
Сценічна доля “Сокола”, як і багатьох інших творів українських класиків виявилася складною. Написаний для російського двору, “Сокіл” виконали придворні Гатчинського палацу 1786 року і потім майже на 200 років його забули. В новітній час першими відкрили цю оперу росіяни — в 1970-ті роки “Сокіл” поставили у Московському камерному музичному театрі в російському перекладі Розанова. Незабаром оперу в російському перекладі опублікували. Українці згадали про “Сокола” лише в середині 1990-х років. 1995 року завдяки зусиллям Наталії Свириденко і Максима Стріхи, який переклав лібрето українською, опера прозвучала в стінах Києво-Могилянської академії, а 1997-го — в національній філармонії. Отже, Дрогобич став другим містом України, де “Сокіл” Дмитра Бортнянського прозвучав у концертному виконанні. Чому така подія відбулася саме тут? Це не випадковість, адже клавір опери був виданий саме у Дрогобичі видавцем Святославом Сурмою. Значною мірою завдяки цьому виданню, свого часу подарованого Миколі Михацю, “Сокіл” і виконували на сцені Дрогобицького театру. У концерті прозвучали три номери з опери “Алкід”, концерт для чембало з оркестром і 9 номерів з опери “Сокіл”, усі — в українському перекладі Максима Стріхи. Детально продумана режисура, художнє оформлення, а також ґрунтовні коментарі, що знайомили слухачів із біографією композитора та всіма подробицями сюжетів опер, створили театральну атмосферу. Про біографію та творчість композитора глядачам розповіли народна артистка України Алла Шкондіна та артист Антон Цимбал.
вражають гострі роботи художників-плакатистів В. Вітра, Ю. Воєводи, О. Калмикова, Г. Шевцова, К. Шості. Їхнє плакатне мистецтво сміливе, викривальне. Митці за допомогою неприхованих символів відображають соціальні, політичні “вивихи” того часу (“Смачного, перебудово” Ю. Воєвода, “Единогласно” О. Калмиков, “Хто ж ми такі? Куди йдемо?” Г. Шевцов, “І всякий день перед нами стид наш” (Т. Шевченко) В. Шостя, “Вам що, наша влада не подобається?”
В. Шостя) тощо. Світлини Віктора Марущенка також органічно вплітаються у канву цього проекту, адже на них зображено Україну 1980—1990-х років. Спецпроект “Бебеля, 19: квартирні виставки” повертає у ті часи, коли Одеса була одним із потужних центрів, де андеграундне мистецтво знайшло прихисток у камерних виставках-квартирниках. Тут можна побачити витвори художників-нонконформістів, зокрема В. Басанця, В. Стрельникова, В. Маринюка тощо. Проект “Несоціалістичний реалізм” — незаангажоване бачення світу. Це серія портретів звичайних селян і карпатських пейзажів Івана Ілька, створених у 1950—1960-х роках. А “Експансія кольору” Петра Лебединця — проект, побудований на контрастах. У живописних абстракціях художника наче живуть вулканічні пристрасті й морозні вітри, дивовижним чином поєднуються драматична напруга і спокій, нестриманість і гармонія… У скульптурах Аліни Бачуріної (проект “Маленька, біла…”) переживання білошкірої дівчинки, що тривалий час перебувала у Мозамбіку. Художниця створила своєрідні портретні образи своїх подруг. Серед них одна у пошуках національної ідентичності, інша — збирає каміння, третя перебуває у самозаглибленні. І всі вони — сворід-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
