Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
4 Читацьке віче “Громадськість переконана: потрібна зміна чинної політичної влади”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Яка політика влади, така у неї і мораль

Слово Просвіти, №10 за 2013 рік

Людмила МЕЧЕТНА, ветеран педагогічної праці, член “Просвіти”, м. Маріуполь Як педагог і літератор, я постійно шукаю аргументовані відповіді на безліч “чому?”. Наприклад. Чому в незалежній Україні так важко живеться пересічному громадянину, а олігархічно-владний клан неймовірно жиріє, і прірва між бідними і багатими дедалі глибшає? Чому українцям сьогодні, як ніколи, бракує культури, моралі (етики)? Чи зможемо ми (і коли) подолати усі негаразди, а Україна — посісти гідне місце на світовій арені? Сьогодні, мабуть, немає такої сфери життя і діяльності громадян України, якої б не зачепила та чи інша криза. У кожного з нас на слуху: світова криза, економічна криза, політична криза, криза довіри, криза культури, криза моралі, валютна криза та ін. Що ж означає слово “криза”? Воно грецького походження (kri- sis) і має кілька значень: — різка зміна стану речей, загострення становища, навіть його злам (криза влади, глобальна криза); — періодичне перевиробництво товарів, що спричиняє дестабілізацію економіки (цукрова криза, зернова криза); — в медицині: переломний момент хвороби (хворий у кризі, криза минула); — гостра нестача чогось (криза моралі, криза пам’яті, криза культури). Мораль — це норма поведінки, правила у ставленні людей один до одного, до суспільства; це етика поведінки (депутатська етика, моральний кодекс, моральний вчинок). Мораль або повчання буває у байці чи у вірші (“Що, братику, посіяв, тей пожни”). Варто підкреслити, що і мораль, і криза напряму залежать від політики влади в країні. Недарма ж у народі кажуть: “Яка влада, яка її політика, така у неї і мораль”. Зрозуміти і пояснити головну проблему Українського сус- Сергій САВЧЕНКО, в. о. заступника голови КО ВО “Свобода”, кандидат фізико-математичних наук Голова Ради міністрів Криму Анатолій Могильов зазначив, що таке рішення ухвалене з метою раціональнішого використання кадрового потенціалу, матеріальної бази і коштів кримського бюджету на утримання республіканських навчальних закладів. “У Криму 95 вишів. За совєцьких часів їх було 5. Ми можемо собі це дозволити? До того ж більшість цих закладів мають низький рівень, — сказав Анатолій Могильов. — Ми витрачаємо з бюджету на інститут післядипломної освіти 8 мільйонів гривень на рік. На центр, я гадаю, витрачатимемо як мінімум удвічі, а то й утричі менше. Це оптимізація”. Розглядається можливість здобуття другої вищої освіти на базі Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського або в Кримському інженернопедагогічному університеті. У перепрофільованому центрі пропонується залишити методистів, які узагальнюватимуть кращі методики, проводитимуть перепідготовку вчителів Криму. Управління інформаційної політики Ради міністрів АРК”. пільства — кризу влади в Україні сьогодні — мені допомогла книга-епопея (шеститомник) “Крушителі імперії СРСР” маріупольського письменника, літератора, заслуженого діяча мистецтв України, почесного громадянина міста Маріуполя Юрія Михайловича Фролова. Літературні твори цього автора, і зокрема “Крушителі імперії СРСР”, дістали високу оцінку в комісії Міжнародного комітету з Нобелівських премій за 2012 рік. Ім’я письменника назване в п’ятірці кращих літераторів світу! Ось так! Таке ж визнання і оцінку творів отримав Ю. Фролов і від знаменитих рецензентів із Києва, Донецька, Маріуполя. А це науковці, академіки, професори, такі, як маріупольці В’ячеслав Волошин, Ігор Жежеленко та ін. Унікальність творів Ю. Фролова за загальною оцінкою Міжнародного Комітету з Нобелівських премій (2012 рік) і численних рецензентів полягає втому, що автор дав унікальне дослідження причин появи і краху комуністичного тоталітарного СРСР; допоміг розвінчати міф про присвоєння Компартією СРСР права “вищого судді світової політики”; засудив загарбницьку колоніальну політику комуністичного СРСР; дуже талановито пов’язав внутрішні процеси тоталітаризму СРСР з викрутасами, зигзагами міжнародної політики Кремля; довів, що саме існування і крах СРСР є гірким уроком на віки усьому світові, а особливо для тих, хто ще має ілюзію про справедливість через насильство; показав, наскільки регресивним був вплив консервативного СРСР на розвиток демократії в країнах Західної Європи і світу; довів усьому світові, що і при демократії Україна залишається козирною картою в руках Кремля проти Європи. Я дозволю собі невеличкий екскурс у творчість Ю. Фролова, щоб на прикладах краще пояснити значення його досліджень для історії нашої держави, для нашого сьогодення. Отже, в творчості Фролова визначальною, основною була і є загальнолюдська проблема народу і влади. Спочатку в автора, журналіста і літератора, була така задумка: на основі достовірних архівних матеріалів відобразити хроніку комунізму в Росії та розібратися в хитросплетіннях кремлівських інтриг. Та з часом у автора змінилося світобачення і він пише про це так: “Численні зустрічі з мислячими людьми різних прошарків суспільства, особисті сутички з лицемірно-бюрократичною системою СРСР переконали мене в ілюзорності віри в торжество світлих комуністичних ідеалів! Навпаки, я побачив, що істинні правдолюбці, люди високої честі і моралі, знаходяться серед творчої інтелігенції, а влада їх називає дисидентами…” Історії відомі імена славної когорти борців за правду, за справедливість, за права людини — дисидентів і в Росії, і в Україні. У Росії це і Олександр Солженіцин, і Андрій Сахаров, і Валерія Новодворська та інші. В Україні це В’ячеслав Чорновіл, Василь Овсієнко, Михайло Горинь, Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, поети-шістдесятники та інші. Наведу яскравий приклад творчих досліджень Юрія Фролова, який, використавши конкретні цитати Леніна і його однодумців, пояснює таке: “Партія більшовиків з самого початку була групою антидержавних терористів-змовників та зрадників, що заради грошей для Жовтневого перевороту пішла на змову з німецьким генштабом. А група теоретиків революції викрала із Біблії гасла про соціальну справедливість, перефразувала, перекрутила трактування “Капіталу” К. Маркса, який, насправді, “не бажав омивати державу рівності і братерства в кривавій купелі…” Отже, Жовтневий переворот у Росії відбувся шляхом насильства. Партія більшовиків на чолі з В. Леніним швидко забула про обдурених робітників і селян, що робили революцію, але не отримали ні землі, ні волі. Усіх “инакомыслящих” як ворогів радянської влади більшовицькі ГУ- ЛАГи нищили масово в тюрмах на Соловках і в Сибіру. Така ж доля випала й українцям. Щодо України ленінська політика була вкрай жорстокою, загарбницькою. Свої “методи” побудови Країни Рад більшовики перенесли і на Україну. Досить згадати штучно створений Голодомор 1932—1933 рр., який забрав мільйони життів українців, селян і робітників. А скільки полягло від політичного терору цвіту української нації — патріотівборців проти радянської окупації! А яким нещастям для України було примусове масове переселення українців до Сибіру і на Далекий Схід, а українські землі натомість заселяли росіяни… Історія знає, що це була планова радянська політика русифікації України. Отак і жила Україна на правах молодшого брата в складі СРСР аж до часів незалежності! Омріяну свободу українська держава таки здобула! Та радість виявилася передчасною. Адже Україна від тоталітаризму зразу вскочила в стихійну демократію, якою “нові демократи” ще не навчилися керувати. А тому і державне кермо залишилося в руках “учорашніх” радянських керівників, правда, під демократичними гаслами. Не зуміли українці максимально скористатися плодами Помаранчевої революції. Ними скористалася знову та сама номенклатура, ті ж антидержавні сили, українофоби, які й понині штовхають Україну в обійми Кремля, до повернення СРСР, до втрати державного суверенітету. Керована президентом Верховна Рада ухвалює антиукраїнські, антиконституційні закони, нехтуючи думку опозиції і громадськости (КРІППО) прямо передбачено чинним Законом України. А оскільки, згідно з пунктом 6 статті 92 Конституції України, “Виключно законами України визначаються (…) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки (…)”, то у “ради міністрів АРК” немає жодних юридичті, не дбаючи про розвиток науки, освіти, культури та інших галузей. Чинна влада робить усе навпаки: скорочує та вихолощує шкільні та вишівські програми з української мови та літератури, історії України. Більше того, під гаслом так званої “оптимізації” влада закриває школи (здебільшого — українські!) та інші освітні, дошкільні заклади, “реформує” медицину. А культура у нас не керована, не контрольована відповідним міністерством. Про це красномовно свідчить той факт, що в спілкуванні громадян переважає злодійський сленг і мат, який, до речі, уже проник і в літературу, іна телебачення. Навіть Ліна Костенко з жахом зауважує, що “література заматюкалася”, що культура загалом потрапила “в зону етичної небезпеки”. Про яку етику можуть говорити депутати Верховної Ради?! Отак і живемо, пожинаючи одні негативи! Кризи нас обсіли з усіх боків, культура і мораль “нижче плінтуса”… Якби Президент запитав пересічного українця, чи покращилося його життя “уже сьогодні”, то почув би відповідь: “Ні! Стало гірше! Немає змін на краще. Україна в безвиході! А це значить, що маємо кризу влади!..” Нема довіри чинній владі! Не вірять люди брехливим обіцянкам та байкам про те, що нібито всі негаразди в Україні від світової кризи… Бачать усі, як влада “бореться” з цією кризою, з корупцією, небаченою злочинністю, з бідністю, як “захищають” права громадян… Громадськість переконана: потрібна зміна чинної політичної влади. До неї мають прийти свіжі сили, нова генерація українців, справжні патріоти, свідомі того, що основою українського буття має бути націо нальна ідея, національні інтереси народу! Тільки за цієї умови ми зможемо подолати труднощі в країні і відродити свою державу та її імідж на світовій арені! них підстав якимось чином втручатися в діяльність КРІППО і якось там ліквідовувати його або навіть реорганізовувати. Щодо коментаря керівника місцевого уряду “…У перепрофільованому центрі пропонується залишити методистів, які узагальнюватимуть кращі методики, проводитимуть перепідготовку вчителів Криму…” можна сказати лише те, що автор цих слів, на наше переконання, не має жодної уяви про роботу КРІППО, бо інакше йому було б відомо, що методисти лише організовують процес курсової перепідготовки, а здійснюють її науково-педагогічні працівники, серед яких у КРІППО — шість докторів наук, чотири професора, дванадцять доцентів, двадцять чотири кандидати наук. Загалом затверджений річний план курсової перепідготовки передбачає підвищення кваліфікації майже шести тисяч шкільних учителів. Зауважимо, що протизаконна фактична ліквідація КРІППО по суті ставить хрест на виконанні цього плану. Тобто ставиться хрест на наданні можливості сільським вчителям раз на п’ять років на два тижні за державний кошт відірватися від рутинного життя, послухати лекції професорів та доцентів, поспілкуватися з колегами, відвідати театр…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин