Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
З блокнота письменника · “Мова — не просто форма мислення, а засіб його творення”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Головне джерело Тараса

Слово Просвіти, №10 за 2014 рік

5. Для розмови про Слово запрошую вас, товариство, разом погратися з комп’ютером, який має певні функціональні ознаки мозку (інтелекту). Машинний переклад з однієї мову на іншу — перспективна спеціалізація комп’ютерних програм, а якість перекладу поволі покращується. Отже, завдання № 1: перекласти російською простеньке речення, до якого входять два слова, близькі за звучанням і дуже різні за сенсом: “Я не засмажений, — сказав карась. — Це я такий засмаглий”. Переклад бездоганний: “Я не зажаренный, — сказал карась. — Это я такой загорелый”. Гаразд; завдання № 2: “Защебетав соловейко, пішла луна гаєм”. Переклад: “Защебетал соловушка, пошла эхо рощей”. “Пошла эхо” — поганенько, проте для слова “луна” машина вибрала правильний відповідник “эхо”. Я вирішив перевірити кмітливість програми; завдання № 3: попереднє речення перекласти “назад” із російської на українську. Дуже просто, пане комп’ютере. Ні, не вчиться, не набирається досвіду, викидає на монітор дурницю: “Защебетав соловейко, пішла місяць гаєм”, Що “луна” це “эхо” знає, а про те, що “эхо” це “луна” забув. Готую для завдання № 4 простеньку пастку (“На огороде мальчик стрелял из лука”) і маю відповідь: “На городі хлопчик стріляв з цибулі”. Завдання № 5 — з підказкою: “Иван стоял на костылях и смотрел, как рабочий забивает костыли в шпалу”. Ви вгадали пані та панове, комп’ютер смішить: “Іван стояв на костилях і дивися, як робітник забиває милицю в шпалу”. Працювати далі в такому жанрі було не цікаво, я ускладнив програму: 1. перекласти речення з російської на українську; 2. зробити зворотний переклад; 3. повторити цю процедуру 10 разів і похвалитися результатом. Отже: “Бабы следили за тем, как строители тяжелой “бабой” разбивают стены старого дома”. Коли не зважати на те, що російське “бАби” та українське “бабИ” не тотожні (а також на те, що будівельники бозна-чому назвали “бабою” важку залізяку на тросі), перший переклад заслуговує на хорошу оцінку: “Баби стежили за тим, як будівельники важкої “бабою” розбивають стіни старого будинку”. Але 10-й зворотний переклад був такий: “Бабы следили за тем, как строители трудной “бабой” разбивают стены старца на дому”. Хай живе творчість! Скажімо, на горищі ховається хитрий старий домовик, і він рятує будинок від руїни… А тепер — головне. Комп’ютер має властивості блискучого (швидкого і точного) виконання доручених йому завдань. Сам по собі він мертве “залізо”, яке анімують програми, а точніше — програмісти. Все, що стосується роботи з числами, програмується однозначно. Все, що стосується роботи з текстами, має очевидну невизначеність. Програми перекладів поступово удосконалюються, спонукаючи комп’ютер шукати сенс контексту. Дитина починає розуміти не окремі слова, а (кон)тексти, набираючись життєвого досвіду. В програму перекладу цей досвід треба вкласти готовим. Я сподівався, що це (бо- Анатолій КОВАЛЬЧУК, голова Бориспільського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Великий Кобзар посідає видатне місце в історії нової української літературної мови, бо є її основоположником і найвидатнішим творцем. Дошевченківська (давня) літературна мова мала за основу македонський діалект староболгарської мови в київській редакції (слов’яно-українська). Її джерела сягали Київської Русі. Вона містила також елементи латинської, польської та української народнорозмовної мови. Цією мовою писали наукові трактати учені Києво-Могилянської академії, полемічні й художні твори письменники ХVІ—ХVІІІ століть. Але через штучний характер вона була малозрозумілою для простого народу. В основу нової української літературної мови покладено національну народнорозмовну мову, створену генієм українського народу упродовж багатьох сторіч. У довготривалому процесі історичного розвитку літературної української мови домінувала закономірність: дедалі ширше використання в писемній мові народнорозмовних елементів. Творення єдиної літературної мови стало складовою частиною масштабного процесу утворення української нації. Адже єдина, унормована літературна мова — одна з найважливіших ознак нації. У ХVІІІ ст. відбувався занепад староукраїнської писемної мови, водночас стрімко розпочався бурхливий розвиток української на основі національної народнорозмовної мови. Інтенсивний процес поєднання писемної мови з народнорозмовною тривав і в ХІХ ст. Зачинателем нової української писемної мови став полтавець Іван Котляревський. Його найвідомішими попередниками були Григорій Сковорода та Іван Некрашевич. У словесно-художній творчості І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка та Є. Гребінки українська літературна мова постала важливим суспільним явищем, могутнім знаряддям вираження думки, характеру, світогляду і прагнень українського народу. Завдяки геніальному обдарованню Т. Шевченко здійснив творчий синтез української літературної мови з народнорозмовною. Використавши життєздатні елементи літературної традиції, він підніс українську мову до рівня найрозвинутіших літературних мов світу. Мовно-історична й естетична концепція Т. Шевченка свідчить: він добре усвідомлював потребу в єдиній загальнонаціональній українській літературній мові на народній основі, тому усвідомлено творив її. За висновком І. Огієнка, Т. Шевченко був першим серед наших літераторів, хто глибоко усвідомив “вагу літературної мови в письменстві і тому творив її, пильнуючи, щоб була вона якнайкращою”. Завдяки цьому мова творів Т. Шевченка стала наріжним каменем української літературної мови. Т. Шевченко заклав у літературну мову елементи наукового й публіцистичного стилів. Розробляв наукову, політичну й публіцистичну лексику і фразеологію. Він запроваджував у мову своїх творів чіткі синтаксичні конструкції, збагачував стильові грані, підняв її до соціальних та естетичних висот. Мовна діяльність Т. Шевченка стала видатним явищем. Завдяки їй відчутно посилилися можливості української мови. Т. Шевченко — творець політичної поезії в нашій літературі. Він вніс у мову революційно-бойову суспільно-політичну термінологію і фразеологію. До золотого фонду слів-зброї в боротьбі за волю України належать заклики: “громадою обух сталить та добре вигострить сокиру”, “вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте”, “борітеся — поборете, вам Бог помогає”. І вислови: “бодай кати їх постинали отих царів-катів людських”, “царя до ката поведуть”. Якщо Т. Шевченку не вистачало слів із живої мови, він, як і всі видатні поети, сміливо створював нові слова: “широкополий” лан, “сторукий”, “крутоберегий” Дніпро, “сторіки” — дуже широкі потоки. Т. Шевченко утвердив розмовну народну мову як основу української літературної мови. Завдяки йому провідну й формівну роль у загальнонародній українській мові стали відігравати мовні масиви центру української мовної та етнографічної території — народні говори Середньої Наддніпрянщини. Адже до Т. Шевченка українська літературна мова творилася на Лівобережних землях Харківщини й Полтавщини. Завдяки Т. Шевченку до цього процесу приєдналося Правобережжя. За висновком науковців, Т. Шевченко обробляв зразки народнопоетичного мовлення в дусі Гомера, виявляючи при цьому високу талановитість і культуру. У мові його творів нема вузьких провінціалізмів і вульгаризмів. Чому саме Т. Шевченко, який безперервно прожив у рідному краї тільки перші 15 років, а згодом лише тричі з чужини приїздив на Батьківщину, став фундатором української літературної мови? Тарас народився і зростав у географічному центрі України — на Звенигородщині, мова мешканців якої збереглася в первісній чистоті, бо не зазнала чужомовних впливів. Ще в дитинстві Тарас закохався в її мелодійну красу. Він мав добрий слух, гарний голос і з уст народу назавжди засвоїв багато пісень. Саме пісенна мова стала одним із джерел Шевченкової мови. Тому мова його творів дуже чиста, найчистіша серед мов інших тогочасних українських письменників. Лише Марко Вовчок за чистотою мови своїх оповідань і повістей зрівнялася з мовою творів Т. Шевченка. Читаючи “Кобзар”, багато поколінь українців удосконалювали, збагачували й очищували свою мову, ставали свідомими патріотами рідної землі і нашої божественної мови. Завдяки творам Т. Шевченка за порівняно короткий час серед усіх етнографічних груп народу набули поширення й остаточно утвердилися наші національні самоназви: Україна, українець, український. Отже, вдумливо, уважно читаймо й вивчаймо безсмертні твори Великого Тараса, бо вони й нині служать для нас джерелом патріотизму, гуманізму, віри в могутню революційну і творчу силу українського народу. Любімо, вдосконалюймо свою, отриману від Т. Шевченка вкраїнську мову, очищуймо її від чужомовного непотребу. Пам’ятаймо: мова — одна з найголовніших ознак нації; чия мова —того й держава; мова — показник рівня вашої культури, національної самосвідомості, громадянської гідності й цінності, відданості Україні.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин