Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“У нашого Пророка є у Москві хата, а в ній — “своя й правда, і сила, і воля”. 9 Читацьке віче · с. 9сторінка оригіналу ↗

Прошу слова! З Москви

Слово Просвіти, №10 за 2014 рік

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, генеральний директор Національного культурного центру України в Москві, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Дивлячись на телеканалі “Рада” парламентські слухання, присвячені 200-річчю з дня народження Тараса Шевченка, звернув увагу, що ніхто й словом не згадав про самовіддану працю колективу Національного культурного центру України в Москві во славу Кобзаря. Тоді як ми можемо позмагатися з будь-яким науково-дослідним і культурним закладом у світі в якості та масштабах цієї роботи. Втім, заради такої самовпевненої, хоч і доказової, заяви не взявся б за перо. Низький уклін “Слову Просвіти”, що вже багато років надає нам свою високу трибуну. Проте складається враження, що в умовах нинішнього справедливого обурення Москвою дехто в Україні взагалі боїться сказати добре слово про справді добрі справи, зроблені будь-ким у російській столиці. Чого ж тоді ми навчилися у Шевченка, котрим знову палко клянемося?! Це для нього все, що труїть і дурманить національну свідомість, було пов’язане саме з “московською Ось що пише в передслові Володимир Мельниченко: “Назва цієї книги відображає саму суть історичного призначення Національного культурного центру України в Москві — бути справді Шевченковим домом у російській столиці, що пропагує українську мову, культуру, духовність українського народу. Книга вийшла напередодні великого свята — 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка і є нашим своєрідним звітом про творчу роботу в передювілейні роки”. Ця книжка — велика робота Центру за останні кілька років, містить численні інтерв’ю, статті та інші матеріали, опубліковані авторами в українських і російських ЗМІ, електронних медіа, на сайті Центру. Видання буде корисним усім, хто цікавиться насиченим культурно-мистецьким, духовним життям українців Росії, загалом закордонного українства. Багато про що говорять уже самі назви розділів книги: “Увічнення Відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка в Росії набирає дедалі більшого розмаху. 1 березня в Російській Академії художеств, де Шевченко провів останні роки життя, Українська національно-культурна автономія Санкт- Петербурга за участю громадської організації “Українці Москви” провела акцію вишивання “Рушника Великому Тарасу”. Благодійний фонд “Український рушник”, який очолює Микола Степаненко, протягом 2013—2014 рр. проводить культурно-мистецьку, громадську акцію “Обніміться ж, брати мої!”. Акція відбувається в Україні, Росії, Казахстані, в місцях, пов’язаних із життям і творчістю видатного Тараса, а також в інших країнах, де живуть українці. В основі акції вишивка уніблекотою”. Це він відкрив очі цілій нації на те, що саме Москва (в тандемі з Варшавою) була провинницею бездержавності України й історичним уособленням антиукраїнських устремлінь Росії. Своєю творчістю Шевченко досі звинувачує Москву в ураженні, говорячи нинішньою мовою, національного цивілізаційного коду. Проте… Проте геніальномудрий Кобзар, пам’ятаючи про завжди повну “чашу московської отрути”, не відторгав живого міста як узагалі біологічно-несумісного з українським кодом. Від’їжджаючи з Першопрестольної в березні 1858 року, Шевченко записав у щоденнику: “…Оставил я гостеприимную Москву”: “В Москве более всего радовало меня то, что я встретил в просвещенных москвичах самое теплое радушие лично ко мне и непритворное сочувствие в моей поэзии”. Це — також Шевченко! Не станемо відпускати його почуття в непам’ять. Тим більше замовчувати чи навіть таврувати все, що робиться в Москві в ім’я національного генія. Хочу засвідчити, що гостинна Кобзареві Москва існує й зараз, а “освічені москвичі” так само привітно ставляться особисто до нього й щиро співчувають його поезії. Тут чимало представників, говорячи словами поета, “московської вчено-літературної знаменитості”, з якими, подібно до Шевченка, необхідно спілкуватися, “как с давно знакомыми родными людьми”. Тим більше, що у нашого Пророка є у Москві хата, а в ній — “своя й правда, і сила, і воля”. Щойно в російській столиці вийшла українською мовою книга “Національний культурний центр України — Шевченків дім у Москві”. До речі, вже десята монографія про тутешню поетову присутність. На превеликий жаль, так і не вдалося на міждержавних засадах вирішити питання про відкриття в Москві до ювілею парного пам’ятника Тарасу Шевченку та Михайлу Щепкіну, хоча ми завчасно зверталися до колишнього президента України. Але ми встановили погруддя Кобзаря безпосередньо в Культурному центрі. Присносущий Тарас постав на Старому Арбаті молодим, яким і приїхав уперше в Москву та написав у ній геніально-болісний “Чигрине, Чигрине…”. Слово моє, сльози мої, Раю ти мій, раю! На завершення прошу вирішити на державному рівні давно назріле питання про присвоєння імені Тараса Шевченка Національному культурному центру України Москві.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин