Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Малі міста України · “Мазепа як ідея! Прекрасна тема для нового прочитання діяльності гетьмана”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Олександр Цинкаловський, син Володимира0Волинського

Слово Просвіти, №10 за 2017 рік

Останнім часом серед мешканців нашого міста точаться запеклі дискусії довкола різних проектів благоустрою: обговорюються ідеї спорудження фонтану, пам’ятника героям Небесної Сотні, реконструкції площі Героїв, можливість перенесення скульптури юних князів Данила і Василька. Але Володимир-Волинський заслуговує не лише на відзначення князів та воїнів. Наше місто дало світові видатного науковця — дослідника історії Волині. Саме завдяки його дослідженням Володимир здобув імідж “княжої столиці”. Йдеться про талановитого історика, археолога, краєзнавця Олександра Миколайовича Цинкаловського (1898—1983). Олексій ПЕТРУНІН, науковий співробітник Володимир! Волинського історичного музею імені О. М. Дверницького Він народився 9 січня 1898 року у Володимирі!Волинському. Бать! ко — Микола Цинкаловський — був державним чиновником високого рангу. Дід — Павло Нітецький — ві! домий волинський краєзнавець, колекціонер старожитностей. Батьки приділяли велику увагу вихованню та освіті дітей. А їх було семеро: п’ятеро синів та дві доньки. Прагнення вивчати історію ви! никло в Олександра ще у дитинс! тві. Неповторна атмосфера старо! давнього міста, легенди і перека! зи, розповіді діда надихали хлопця більше дізнаватися про минуле. Напередодні Першої світової війни родина Цинкаловських пере! їхала до Ковеля. Там Олександр навчався у гімназії. Грізні події 1914 року змусили евакуюватися вглиб Росії, у Казань. Там Олександр Цинкаловський за! кінчив навчання у гімназії, блискуче склав вступні іспити в Казанський університет. Але вчитися там не до! велося: родина поверталася в Ук! раїну. Деякий час жили у Житомирі, пізніше у Звягелі (нині Новоград! Волинський). Там же Олександр добровольцем вступив до війська УНР, служив у культурному відділі армії. Ця сторінка біографії вченого була однією з причин, чому його на! укові праці не друкувалися у СРСР. Унаслідок поразки УНР та при! ходу більшовиків Олександр разом з братом Володимиром перейшли радянсько!польський кордон, аби добратися до Володимира!Волин! ського. Невдовзі до міста переїха! ла уся родина Цинкаловських. Життя у повоєнному Надбужжі було нелегким, але вони не втрача! ли сили духу. Олександр учителю! вав у селі Осмиловичі, батько — Микола Миколайович — працював бухгалтером у польському комер! ційному банку. Педагогічна праця допомогла здобути прихильність серед місце! вих мешканців, принесла нові зна! йомства, навчила дослухатися до людей. Молодий дослідник пори! нає у краєзнавчі пошуки. Він пішки мандрував селами Володимирщи! ни, збираючи різноманітні старо! житності, предмети побуту, ар! тефакти. У поле зору Олександра потрапляли непомітні на пер! ший погляд речі. Він зацікавив! ся історією села Низкиничі та храмом!усипальницею воєво! ди Адама Кисіля, розпитував у старожилів про минуле старо! давнього села Будятичі, шукав давньоруський Всеволож — овіяне легендами місто. Товаришував Цинкалов! ський зі шляхетською родиною Караваєвих із села Кречів. Ця дружба тривала багато деся! тиліть. Розуміючи, що без вищої освіти йому навряд чи вдас! ться здійснити ґрунтовніші дослідження, 1925 року Олек! сандр вступив до Варшавсько! го університету. Навчався на богословському факультеті, тому що православним був закритий вступ на історичний факультет. Він усерйоз захопився археологією, співпрацював з Археологічним му! зеєм у Варшаві, отримував мудрі настанови від професора Антоне! вича. І часто бував у рідному Над! бужжі. Невдовзі знахідки дослідни! ка поповнюють музейні збірки Львова, Луцька, Варшави. На початку 1930!х років погляд Олександра Цинкаловського був спрямований на волинське Поліс! ся. Тут, у глухих селах, які загубили! ся серед неозорих лісів, учений спілкувався з місцевими мешкан! цями. З подивом та захопленням відкривав легенди і перекази, що немов переносили у сиву давнину. Мандруючи серед боліт і пралісів, натрапляв на цікаві знахідки: сто! янки купців, скарби з римськими монетами та зброєю, човен з бур! штином. Отже, багато століть тому поліщуки торгували навіть із дале! кими країнами Європи! 1935 року світ побачила моно! графія “Княжий город Володимир” — наукова праця, яку Олександр Миколайович присвятив рідному місту. Ця книга й дотепер залиша! ється “дороговказом” для кожного, кому цікава історія нашого міста, від найдавніших часів до початку ХХ століття. Протягом 1936—1938 років Олександр Цинкаловський працю! вав у Кременці. Створив відділ ар! хеології при місцевому ліцеї, не! вдовзі очолив музей. І наполегливо проводив польові дослідження: ли! ше у Кременецькому повіті вчений відшукав 27 середньовічних посе! лень! 1939 року на Волинь прийшла радянська влада. І хоча дослідника запрошували на наукові конферен! ції до Ленінграда, Києва, Цинка! ловський швидко зрозумів: із но! вою владою йому не по дорозі. Че! рез його службу у війську Симона Петлюри та відверто проукраїнські погляди радянські функціонери ставилися до нього зневажливо, називаючи “буржуазним націона! лістом”. Навесні 1940 року Олек! сандр Миколайович разом із дру! жиною виїхав до Варшави. Війна, немов смертельний бу! ревій, пройшлася по великій роди! ні. Батьки дослідника, брати Воло!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин