Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “У глибині реформ мають лежати морально-духовні чинники”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Факт електронного декларування майна і доходів у світлі концепції чотирьох рівнів духовного розвитку людини

Слово Просвіти, №10 за 2017 рік

Електронне декларування високопосадовців засвідчило не лише кількість, ціну майна і розмір статків, а й рівень моралі та спонукань нашої політичної еліти. В останьому, можливо, більший смисл, ніж у тому, що суспільство побачило їхні “захмарні” прибутки. “Еліта” суспільства в умовах двадцятип’ятирічної боротьби українського народу за утвердження державності України не забувала дбати про власні кишені й сумлінно грабувала державу та всіх нас, створюючи загрозу національній безпеці України. Утім, ще Конфуцій говорив, що соромно бути багатим, коли народ бідує. Нашим високопосадовцям і депутатам, мабуть, не соромно. Їхні статки підтверджують їхню низьку мораль. Постає питання: за умов відсутності міри в здобуванні матеріальних благ і моралі чи буде людина особистістю? Для пошуку відповіді звернімося до класиків філософії. І. Кант, Г. Геґель, Ф. Ніцше обґрунтовано стверджували, що особистість виростає з моралі. Особистість у Канта — це людина, яка не лише дотримується абсолютного морального закону, а й діє відповідно до нього. Геґель наполягав на тому, що особистість має підпорядкувати свої особисті потреби об’єктивним потребам суспільства. Найбільш нещадним до покидьків суспільства був Ніцше, який назвав посередню людину паразитом, який прагне жити з любові, але не здатний творити любов. Отже, з одного боку, здатність спонукатися інтересами суспільства, а з іншого — висока мораль — це необхідні ознаки особистості. На основі надбань класиків можна без вагань зробити висновок: наша політична “еліта”, частина держслужбовців і високопосадовців однозначно не сягають рівня особистості. Утім, від Платона відома думка, що на державні посади можна призначати лише осіб із золотими здібностями, тих, хто не розмінюється на вигоду, а спонукається інтересами суспільства, є взірцем справедливості, говорячи сучасною мовою — особистостей. Степан ВОЛКОВЕЦЬКИЙ, голова Івано-Франківського об’єднання ВУТ “Просвіта”, ім. Т. Шевченка, народний депутат України I—II скликань; Володимир САБАДУХА, канд. філос. наук, доцент, член Правління Луганського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, Луганськ—Івано-Франківськ Що робити? Вічне питання. Чекати від “еліти” прозріння й морального очищення — це виявляти дитячу наївність. Тримати їх при владі — це значить створювати умови для подальшої деградації України. Ці люди пограбували мільйони громадян, яким присягали вірно служити, довели їх до зубожіння, а частину з них, здібних і енергійних, примусили шукати кращу долю за кордоном. Скільки було програм-проектів щодо відродження України? Горе-реформатори запевняли, що в нас є все для відродження: природні ресурси, земля, працьовиті люди. Але економічне чудо не відбувається. Чому? Земля, ресурси, економічний потенціал, робоча сила — це все передумови. Головний чинник відродження — особистості, здатні діяти відповідно до інтересів суспільства. А критичної маси особистостей серед політичної “еліти”, високопосадовців у нас досі немає. Це засвідчило електронне декларування, яке слід сприймати як соціологічне дослідження. Як бачимо, серед них переважають посередності. Ситуація після оприлюднення результатів декларування — випробування для громадянського суспільства на наявність у ньому критичної маси особистостей, яка не лише поведе боротьбу з корупціонерами, а має змінити соціально-політичну й моральну ситуацію в суспільстві. Аналізом факту електронного декларування мають займатися не лише відповідні органи в умовах всеукраїнської підтримки, а й філософи. А чи не на часі переглядати егалітарну, антинаукову концепцію особистості, яка стверджує, що кожна людина особистість. У суспільній свідомості й досі панує міф про те, що кожний є особистістю. Особливо ця точка зору культивувалася в радянські часи. Згадаймо вислів Горького: “Людина — це звучить гордо”. Ідеологічна машина у ті часи працювала потужно, і це абсолютно ненаукове твердження укорінилося не лише у свідомості пересічної людини, а й стало однією з комуністичних догм. Комуністи, як і в усьому іншому, бажане видавали за дійсне. Вважаємо, теза про те, що кожна людина — особистість, не тільки не наукова, а й шкідлива. Прокоментуємо ці уявлення з позиції сучасних філософських теорій про людину. У 80-х рр. минулого сторіччя в умовах занепаду радянської імперії у викладача кафедри марксистсько-ленінської філософії Луганського машинобудівного університету (нині Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, м. Сіверськодонецьк) Олександра Феногеновича Гречаного (1934—2002) народилася “антигуманна” концепція, згідно з якою людина може перебувати на одному з чотирьох рівнів духовного розвитку: 1) залежна людина (раб власних нерозвинених потреб, або тілесна людина); 2) посередня (діє відповідно до власної економічної, політичної, правової вигоди, що дозволило відомим філософам і письменникам назвати її хамом (В. Липинський, Д. Мережковський), бісами (Ф. Достоєвський) і навіть Антихристом (В. Соловйов); 3) особистість (вчиняє відповідно до потреб іншої людини, держави, суспільства); 4) геній (керується ідеалами добра, краси й справедливості). Ця концепція доводила, що найглибша суть людини — її спонукання до життєдіяльності, і поставила під сумнів панівну точку зору, що кожна радянська людина — особистість. Колеги-філософи як один почали горлати, що це не просто антигуманна концепція, а фашистська ідея і автор не має права класифікувати людей. Концепція зустріла емоційний, професійний, політичний та адміністративний опір, можливо, тому що вона наочно продемонструвала правдивий портрет радянської держави: країни рабів і посередностей, де особистостей уважали за ворогів і переслідували. Автора концепції виключають із лав КПУ й достроково відправляють на пенсію, щоб не заважав процесу комуністичного виховання молоді. Безумовно, у контексті взаємовідносин, у психологічному, соціальному, правовому й політичному аспектах до кожної людини слід ставитися як до особистості — це закон життя. Утім, ставлення не слід змішувати з людською сутністю, яка полягає в моральних і духовних якостях. Проте нам треба зрозуміти, що за своїми якостями не кожна людина сягає особистості, а тому обирати нардепів і призначати на посади в органи державної влади, на посади керівників державних підприємств, установ, організацій можна лише особистостей. Реформи в Україні гальмуються не в останню чергу і тому, що філософи не пояснили суспільству й зокрема політичній еліті, що будь-які зміни мають починатися з морального й духовного очищення, яке має передувати економічним, політичним і правовим реформам. Відмова філософів від ієрархічного розуміння людської сутності дорого коштують і самим філософам: вони втратили статус носіїв істини, духовних та інтелектуальних лідерів. Якщо шукати “крайнього”, то в цій ситуації винні філософи. Це вони не сформулювали критеріїв: хто є хто? Проте відома істина, якщо сліпці ведуть сліпих, то… Порозмірковуємо над проблемою: звідки може взятися критична маса особистостей? Їхній брак в українській нації можна списати на те, що російська, а потім радянська (як різновид російської) імперія планомірно їх знищувала, бо розуміла їхнє значення в життєдіяльності нації. Враховуємо цей факт, але досліджуємо проблему далі. Особистості з неба не падають, їх виховують у школі. Сьогодні школа в стані реформування, однак з позиції пропонованої концепції вона продовжує виховувати посередностей. Висновок: треба починати зі школи. А звідки візьметься вчитель-особистість, якщо кандидати й доктори педагогічних, психологічних і філософських наук не визнають ієрархічного характеру людських здібностей. Під виглядом гуманізму вчені заперечують концепцію чотирьох рівнів духовного розвитку людини і це в той час, коли немає жодної праці, яка б доводила, що кожна людина особистість. Це твердження має суто ідеологічне походження. Воно виникло на вимогу мас і посередньої людини, є продуктом колективного несвідомого, яке сформувалося в епохи Просвітництва й Великої французької революції. З іншого боку, концепція рівнів духовного розвитку висвітлює те, що далеко не всі філософи спонукаються істиною й інтересами суспільства. Філософи мали б сказати, що принцип “кожна людина — особистість” є не наукове, а ідеологічне гасло. Треба розрізняти гуманне ставлення до людини з науковим розумінням людської сутності. Наш досвід пропагування ієрархічної концепції особистості засвідчує, що науковці не мають аргументів для її заперечення: вона їх шокує. Окремі з них відверто запитують: “А до якого рівня ви себе зараховуєте?” Виходить зовсім по-дитячому. Наукова проблема перетворюється на психологічне протистояння. Пропонована ієрархічна концепція не суперечить християнським поглядам на людську сутність, бо християнство стоїть на ієрархічних позиціях і виділило тілесну, душевну (зовнішню) й духовну (внутрішню) людину, яку назвало досконалою й особистістю. Сенс життя людини ця концепція бачить у наближенні до досконалості. Отже, з позиції християнства особистість — це морально досконала людина. За християнською традицією духовне начало є первинним, отже, тілесна людина (людина маси) не мала права вирішального голосу. А тому під час Великої французької революції колективне несвідоме всіх оголосило особистостями і зроблено це було руками філософів. Це відповідь на запитання: чому в філософії немає праці й філософа, які би доводили, що кожна людина особистість. Антинаукове й водночас антихристиянське твердження “кожна людина — особистість” прийшлося до вподоби й марксистській філософії. Ця егалітарна концепція надала можливість свинарці й кухарці стати при владі. За цим же “гуманним” принципом і сучасні українські аморальні посередності отримали легітимне право бути народними депутатами й обіймати державні посади. Марксистська філософія під виглядом “едино верного учения” зруйнувала в гуманітаріїв критичне ставлення до істини, людини й самих себе зокрема. Часи змінюються, а міф і далі панує в суспільній свідомості. Навіть ті, хто намагаються реформувати ту чи ту галузь, не розуміють, з чого починати. Що ми маємо сьогодні? Судова система прогнила, економічна, політична й інформаційна — підпорядковані олігархам-посередностям. Усі сфери суспільного життя пронизує корупція. Суспільство обплутали аморальні посередності в умовах незрілості громадянського суспільства. Посередності — це ракова пухлина частини пострадянських республік. Цю пухлину можна подолати лише відродженням моралі та новими філософськими уявленнями про сутність людини. І тут своє слово мав би сказати Інститут філософії НАН України імені Григорія Сковороди. (Для довідки зауважимо, що Сковорода, український Сократ, визнавав ієрархічний характер людських якостей і виділяв три рівні духовної зрілості людини). Проте філософи мовчать, бо стоять на “гуманістичних” позиціях і так “люблять” людину, що не можуть їй сказати, хто вона за своєю сутністю. Філософи відцуралися людської сутності, пізнання якої може похитнути їхні ілюзорні уявлення про самих себе. Утім, на зорі української незалежності колишній заступник директора Інституту філософії, доктор філософських наук Сергій Кримський (02.06.1930—30.06.2010) застерігав, що будь-які реформи не роблять тільки економічними чи політичними засобами. У глибині реформ мають лежати моральнодуховні чинники. На жаль, навіть філософи не почули цих висновків, не кажучи про політичну еліту. Доки чекати? Суспільству сьогодні не вистачає особистостей, які спонукаються інтересами суспільства, а ми й далі стоїмо на популістично-гуманістичній позиції: “Кожна людина — особистість”. Цей “науковий принцип” дає червону вулицю посередностям і популістам усіх політичних кольорів. Під їхньою “орудою” Україна втратила свій потужний інтелектуальний, науковий, економічний потенціал і опинилася на межі виживання. Ось ціна твердження, що кожна людина — особистість. Розуміємо, що концепція рівнів духовного розвитку не лише зачіпає амбіції політичної еліти, ай багатьох інтелектуалів. Вона повертає до життя ієрархічну концепцію розуміння людської сутності, яка лежала в основі поглядів Конфуція, Платона, Аристотеля, апостола Павла, Отців християнської Церкви Григорія Богослова, Аврелія Августина, Томи Аквінського, християнських мислителів, але була розтоптана третьою верствою під час Великої французької революції не без участі філософів. До речі, проблема панування посередностей — не лише українська проблема. Останні вибори в США, поява “центрів”, що розповсюджують фейкові новини та їхня роль у перемозі Трампа, зухвала кремлівська пропаганда говорять про те, що посередня людина, ці сучасні “біси” за допомогою інтернету отримали додатковий ресурс у маніпулюванні суспільною свідомістю й пішли в наступ. Схожа ситуація була в Європі у 20— 30 рр. ХХ сторіччя, що завершилася приходом до влади Муссоліні, Гітлера, Сталіна. Посередня людина на початку ХХI сторіччя пішла в новий наступ на мораль, особистісні й демократичні цінності людського буття. Але філософи і психологи не поспішають заперечувати антинаукову концепцію про те, що кожна людина — особистість. Переконані, що концепція рівнів духовного розвитку людини зможе створити світоглядне підґрунтя для подолання панування посередностей у людській спільноті, поставивши перед кожним питання: хто є хто за своїм духовним потенціалом і результатами діяльності, або як сказано в Святому Письмі: “По плодах їхніх пізнаєте їх”. Запрошуємо гуманітаріїв, філософів, інтелектуалів, політиків, громадських діячів до дискусії. Вважаємо, що вона сприятиме моральному очищенню суспільства й усвідомленню необхідності обрання до влади шляхетних громадян.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин