“Любов до природи — це таке ж зрозуміле почуття, як любов до батька й матері”. · 9 Презентація · с. 9сторінка оригіналу ↗
«Мудрості від Максима Рильського»
Слово Просвіти, №10 за 2018 рік
Адже Кобзар продовжує жити своїми творами серед народу і до нього, наче до рідного батька, приходить кожен. У вірші “Страшно бути українцем нині…” (28.12.2012) Дмитро Павличко осмислює шевченківський образ церквидомовини, актуалізуючи його у нову добу. Сучасний митець переконаний, що твори Кобзаря звучать надзвичайно актуально в сучасну добу. А ті загрози, які висіли над Україною у часи імперської Росії доби Шевченка, знову шугають над нею. Другий етап — це образ Кобзаря у збірці “Вірші з Майдану” (2014). У “Пісні” (14.12.2013) визначається історична значущість творчості Тараса Шевченка як політичного і культурного заповіту української політичної нації. Вірш “Перемога” (7.2. 2014) визначив вагомість безпосередньо твору “Заповіт” як своєрідного кличу Євромайдану, його ідейного гасла і каталізатора: Майдан стоїть. Співає празникові, А ти, як учень, шепчеш “Заповіт”. Ти — переможець, ти — народ, ти — слово, Що творить правди і свободи світ [Павличко Д. Вірші з Майдану. К., 2014, с. 36]. Дмитро Павличко малює історичну ретроспективу, наголошуючи на трьох головних етапах становлення ідеї самостійної Руси-України: Києворуська держава, гетьманщина в особі Мазепи, Тарас Шевченко як репрезентант нової епохи змагань за волю. Поет закликає всіх українців усвідомити себе на цих етапах як їхню частину і бути каталізаторами нових змін у часи Революції гідності. Адже остання, по суті, стала концентрацією і вибухом зусиль київських князів, зокрема Святослава Хороброго, княгині Ольги, Володимира Великого, Ярослава Мудрого, гетьманів-борців за вільну Україну, насамперед Мазепи, і, звісно, Тараса Шевченка як духовного провідника українства на всіх історичних шляхах і перехрестях. Дмитро Павличко, як і Тарас Шевченко, виріс, змужнів на козацьких традиціях. Поет ХХ—ХХІ ст. пішов тим духовним і політичним козацьким шляхом, який актуалізував Кобзар. Для обох Хортиця — колиска козацтва — стала місцем формування власного політично-художнього світогляду. У “Пісні про Хортицю” (26.11.2013) заспівом, який повторюється рефреном після кожної строфи, є слова: Я пройду Тарасові дороги, Поклонюся хортицькій траві. Україно, чуєш: б’ють пороги Сковані твої, але живі! [Павличко Д. Вірші з Майдану. К., 2014, с. 46]. Відродження духу Хортиці звучить у творах Дмитра Павличка часів Євромайдану як продовження шевченківських традицій змагань і боротьби за волю. Дмитро Павличко наголошує на значущості рідної мови. Особливо, кличе згадати про неї в тих краях, які стали жертвою російської агресії, зокрема Донеччині. У поемі “Сотенний Спартан” (вересень 2013) Дмитро Павличко визначив феномен Кобзаря як каталізатор боротьби, що кличе на змагання у нові часи за панування духу волі та європейськості на теренах Руси-України. Козацька тематика у творчості Д. Павличка схожа і співзвучна з Шевченковою поетичною козаччиною. Так, у поемі “Іван Богун” звучить сакральне запитання: “А де Богун, скажи?” — спитав мене Шевченко. А справді, де він є? Як був, то вже нема. Скажи, душе моя, сумна переселенко В нову війну з війни, в нове ярмо з ярма.
“Він вічний. Він живе”, — сказала мудра жінка. І я повірив їй. Це правильний одвіт. Та всю ріку не вздриш з маленького загінка, І я писати став щось наче заповіт [Павличко Д. Вірші з Майдану. К., 2014, с. 61]. Заповіт Івана Богуна — символ козацької вольниці та боротьби — це, по суті, відродження тієї могутньої держави Руси- України, що існувала за князівських часів. Так, у віршах доби Революції гідності Дмитро Павличко витворив новий образ Тараса Шевченка — актуального та співзвучного з новими часами, незламного і переконаного державника, чиї політичні ідеї знайшли художнє втілення. Це образ борця і мислителя, творця величної Духовної Держави, будова якої стала основою для нової України європейського типу.
Максим РИЛЬСЬКИЙ, голова правління “Прес-клуб “Україна Форум”
Максим Рильський залишив після себе справжній розсип висловів, роздумів, порад, настанов, які не втратили своєї актуальності й сьогодні. Як наголошував поет-академік, “великий поет — завжди сучасник”. Утвердження рідної мови, піклування про слово й духовність людини, звернення до молоді, проблеми виховання й ставлення до природи, вияви добросердя — все, що хвилювало класика протягом усього життя, знайшло відтворення в книжці, в окремих віршах і поетичних рядках, у цитатах і витримках із літературномистецьких студій і розвідок, епістолярної спадщини, публіцистики. Водночас книга розкриває світосприйняття, духовні та моральні принципи, життєві спостереження видатного гуманітарія та гуманіста, широчінь доброти, інтересів, уподобань, переконань мудреця і мислителя М. Т. Рильського. “Поетів в Україні багато, але чи багато серед них академіків?” — влучно зазначив хтось із присутніх на презентації. Напевне, саме чудовою академічною освітою й пояснюється широкий спектр інтересів Рильського. Поет, літературознавець, публіцист, мово-та мистецтвознавець, перекладач (знав кілька мов), один із ініціаторів створення Українського товариства охорони природи й навіть музикант (Максим Тадейович пристойно грав на роялі — далося взнаки виховання після смерті батька в родині Лисенків). І цей широкий інтерес незмінно відбивався в творчості Рильського. “У цій збірці вміщено лист, який 1939 року Рильський написав Хрущову. Поета хвилює той факт, що в Київському оперному театрі ставитимуть опери російською мовою, — каже директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ Микола Жулинський. — Ще тоді, далекого 1939-го, поет чудово розумів, що двомовність обов’язково призводить до перемоги однієї з мов. Тому так багато його роздумів саме про долю української мови. Я думаю, що ніхто так, як Максим Рильський, не оспівав словник. Для нього словник — як для православних Біблія. Він читав словники, захоплювався ними, вишукував свої слова і радив це іншим”. “Бо слово — зброя, Як усяку зброю його треба чистити й доглядати”, — писав поет. — Мудрість — це і доброта серця, душевний порив щедрості, бажання йти назустріч людині, — говорить упорядник книжки Максим Георгійович Рильський. — Як приклад, назову вислів “Умій дивитися, людино, на людей”. Це не просто звернення чи застереження, а життєвий стрижень Максима Тадейовича. Переважна більшість поезій, прозових творів, епістолярної спадщини пройняті любов’ю до людини, турботою про неї, зверненням до найгуманніших рис і почуттів, жагою творення добра. “Мій розум може забути дату, але моє серце ніколи не забуває тих, кого любить”, — напише він в одному з листів. “Характер Максима Рильського поєднував розум із добротою, його мудрість лагідна і, мабуть, тому незаперечна”, — ці слова поет Дмитро Павличко написав далекого 1969 року. А Павло Мовчан, поет і голова “Просвіти”, згадав у своєму виступі, як колись ще 18-річним студентом наважився підійти до Рильського в одній із кав’ярень і був вражений простотою знаменитого на той час поета. Родичі й земляки Рильського неодноразово згадували, як Максим Тадейо вич допомагав усім, хто до нього звертався. Йому писали, мов в останню інстанцію. Сам він в одному з листів, уміщених у збірці, зізнається, що має репутацію “ліберала і ходатая у справах людей”, тому до нього не завжди дослухаються, однак, відповідаючи адресату, обіцяє: “Все, що зможу, — зроблю”.
Навіть уже будучи тяжкохворим, Максим Тадейович переймався турботами про інших — опікувався вшануванням пам’яті поета Олександра Олеся та оперного співака й педагога Олександра Мишуги, звертався до колег, аби надали “моральну й матеріальну підтримку” серйозно хворому письменнику Федору Бурлаці. Не кожна людина може сказати про себе словами М. Рильського: “Ліс зустрів мене як друга…” А Максим Таде-
У музеї під час презентації йович мав на це повне право. Його вислів: “Любов до природи — це таке ж усім зрозуміле почуття, як любов до батька й матері” знайшов відтворення не тільки в літературній спадщині, а й у конкретних діях на захист довкілля. У зверненні до “друзів-учителів” застерігає їх берегти “як зіницю ока ключі від нашого найдорожчого скарбу — від серця й розуму наших дітей!” Максим Тадейович володів справжнім даром передбачення, коли писав сину Богдану: “Раджу тобі якнайсерйознішу звернути увагу на англійську мову, бо людина, що не знає мов, — неповна людина”. Мудрий поет-неокласик ще від 20-х років минулого століття ніби відчував наше європейське майбутнє. Але водночас радив дбати про минуле й застерігав від необачних кроків “…Якщо не підходить до історичних явищ із історичною й діалектично міркою, то краще до них зовсім не підходить”. “…Складна це досить річ — минулий вік судити, Не завжди варто тут рубати з-за плеча. Хай кожен рік життя і кожен день прожитий Нас обережності й розважності навча”. Має право на життя в нашому сьогоденні й інше його застереження: неприйняття зверхності, зухвалості, самозакоханості: “Згадай, безумче! Світ — не тільки ти://Крім тебе є думки, планети, птиці,//Є з’явища такої красоти,//Яка тобі, дурному, і не сниться!” Але Максим Тадейович Рильський не був би самим собою — філософом та мислителем, коли, віддаючи шану минулому, не мріяв би про майбутнє: …Хто тільки минулим багатий, — В майбутнє іде навмання… Ні! Жити, любити, співати, Горіть — до останнього дня.
Таку назву отримала невелика збірочка, яку в Національному музеї літератури презентував родинний фонд Максима Тадейовича Рильського “Троянди й виноград”. У переповненій музейній залі, де стоїть скульптура Григорія Сковороди, говорили про глибоку філософічність творчості поетаакадеміка. І це символічно.
Павло Мовчан, Петро Засенко, Максим Рильський, професор Національного педагогічного університету імені Драгоманова Володимир Погребенник
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
