Шевченкіана · “Шевченкова приязнь до артиста швидко зростала під час перегляду ним вистав за участю Олдріджа”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Тарас Шевченко: «Німий захват від Айри Олдріджа»
Слово Просвіти, №10 за 2019 рік
Продовжуємо проект “Подробиці Шевченкового життя”, який народився з усвідомлення поетових слів із автобіографічного “Листа Т. Гр. Шевченка до редактора “Народного чтения” (лютий 1860 р.): “Я наважуюся відкрити перед світом кілька печальних фактів мого існування… тим більше, що історія мого життя складає частину історії моєї батьківщини. Проте я не маю духу входити у всі її подробиці”. В новій публікації, приуроченій до Шевченкової річниці та Міжнародного дня театру, автор розповідає про сліпучий спалах Шевченкової дружби до відомого афро-американського і англійського актора Айри- Фредеріка Олдріджа (1807—1867), який завоював всесвітню славу виконанням шекспірівських ролей.
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
“Олдрідж заволодів усією увагою Шевченка” Створений художником і скульптором М. Й. Микешиним (1835—1896) 160 років тому, цей шаржований портрет Тараса Шевченка сам по собі не потрапив би в наш проект1, якби не вельми цікавий напис рукою поета на ньому ліворуч по вертикалі: “Немой восторг от Айра Олдриджа”. Олдрідж Айра-Фредерік (1807—1867) — відомий актор, єдиний афроамериканець, чиє ім’я увічнено бронзовою табличкою в Королівському Шекспірівському меморіальному театрі в Стратфорді-на- Ейвоні. Нагадаю, що М. Й. Микешин, який познайомився з Шевченком у 1858 р. в сім’ї віце-президента петербурзької Академії мистецтв Ф. П. Толстого, часто супроводжував поета на різні мистецькі вечори, зокрема, бачив його на виставі “Король Лір” із Айром Олдріджем у головній ролі — не лише в залі, а й у гримувальній артиста: “Картина, яку я побачив, вразила мене: в широкому кріслі напівлежав зморений “Король Лір”, а на ньому — буквально на ньому — був Тарас Григорович; сльози градом котилися з його очей, здавленим голосом він шепотів уривчасті палкі слова обурення і захоплення, покриваючи поцілунками розмальоване олійною фарбою обличчя, руки й плечі великого актора…”2 Між іншим, один із нинішніх шевченкофобів написав про це свідчення таке: “…Сцена, яку влаштував за лаштунками Маріїнського театру, — ридаючи на Олдріджеві — Шевченко, викликала, не могла не викликати, відчуття незручності ів свідка цієї сцени, не кажучи вже про самого Олдріджа, і, звичайно ж, у нас із вами, читачів цих спогадів”. Я побіжно відреагував на цей жалюгідно-недоброзичливий пасаж в одній із книг, що побачила світ у 2007 р.: “Печальна сміховина Шевченкового злісного шанувальника. Він один знає, як мав себе правильно поводити Тарас Григорович у конкретній ситуації, яке саме конкретне почуття викликала його поведінка у великого негритянського артиста і, звичайно, він один знає, що саме мусимо відчувати всі ми — читачі спогадів... Згадується поетове: “І немає злому на всій землі безконечній веселого дому”3. Втім, для наукового шевченкознавства згаданий автор перестав існувати принаймні після того, як мудрий І. М. Дзюба переконливо показав, що у всіх своїх писаннях він “розкрив” зовсім не Тараса Шевченка: “…Насправді він “розкрив” себе, свою — мізерну — міру розуміння поета і його епохи”4. Тож нас цікавить, якраз і саме, призабута Шевченкова фраза: “Німий захват від Айри Олдріджа”. Вона ніби полемізує, хоч і, здається, жартома, з тими спогадами, що їх залишили очевидці знайомства й спілкування поета з артистом. Адже в них особливо наголошувалися зовнішня палкість, емоційність, вибуховість Шевченкового ставлення до негритянського Майстра, а сам Тарас Григорович зафіксував своє душевне, сердечне, глибинне захоплення ним. Він, отже, буквально занімів од захвату. Це цікава й важлива подробиця, що вимагає розкриття й осмислення. Найперше нагадаю Шевченкову максиму про високе мистецтво, що сильно діє “на душу людини, сильніше, ніж сама природа”. Поет дякував всемогутньому Богові, що обдарував його почуванням Людини, яка бачить і любить прекрасне, досконале…
М. Микешин. Шаржований портрет Т. Шевченка. 1859
“У нас тепер африканський актер, чудеса виробляє на сцені” Вперше Шевченко побачив Айру Олдріджа на сцені 10 листопада 1858 р. у ролі Отелло. Той виступав у приміщенні театру-цирку в складі петербурзької трупи Німецького театру, всі вистави якої йшли в перекладах, і лише Олдрідж грав англійською мовою. Шевченко сидів у ложі, заброньованій родиною Толстих, і був одразу вражений до сліз, йому нестерпно захотілося познайомитися з актором, який мав унікальний талант і шалений темперамент. Адже не випадково в цій своїй коронній ролі Олдрідж так органічно вживався в образ, що виконавиці ролі Дездемони побоювалися грати з ним. Ось історичний анекдот-курйоз, який відклався в літературі. Відомий театрал Стахович запитав Олдріджа, як пройшли його гастролі в Москві з актрисою Любов’ю Нікуліною-Косицькою в ролі Дездемони. Олдрідж з усмішкою відповів, що вона нервувала, і додав: — Усі ці чутки дуже перебільшені. Я зіграв Отелло понад триста разів. За цей час задушив усього трьох актрис, а зарізав, здається, лише одну. Погодьтеся, процент невеликий. Нема чого було так хвилюватися вашій московській Дездемоні. Вважається, що пильна увага до театрального костюма, гриму та сценічних дрібниць поєднувалися у Майстра з талантом внутрішнього перевтілення, полум’яний темперамент і жива емоційність — з суворим самоконтролем у виконанні ролі та ретельною проробкою всіх деталей образу. Згадуючи про знайомство Шевченка з Олдріджем у домі Федора і Анастасії Толстих через день — 12 листопада 1858 р., їхня донька Катерина (в заміжжі — Юнге) писала: “Шевченко не міг не зійтися з ним, у них обох було надто багато спільного: обидва — чисті, чесні душі, обидва — справжні художники, обидва змалку зазнали тяжкого гніту… Вони не могли розмовляти інакше, як з перекладачем, але вони співали один одному пісні своєї батьківщини і розуміли один одного”. Принаймні вже згаданий Михайло Микешин,
який завітав до Толстих через годину після цього знайомства, за його спогадами, “застав їх… уже в найзворушливіших дружніх стосунках; вони або сиділи в кутку на канапці, або ходили по залі обнявшись… З цього вечора Олдрідж заволодів усією увагою Шевченка”5. Шевченкова приязнь до артиста швидко зростала під час перегляду ним вистав за участю Олдріджа. Двадцять четвертого листопада 1858 р. поет із родиною Толстих знову відвідав виставу “Отелло”, а 2 грудня — прем’єру та 4 і 9 грудня — наступні покази “Короля Ліра”. К. Ф. Толстая записала в своєму щоденнику: “Ми викликали Олдріджа сім разів майже одні в усьому театрі. Зате вже Майбах і Шевченко кричали…” Тарас Григорович бачив Олдріджа і в ролі Шейлока у виставі “Венеціанський купець”. У цей час, а саме 6 грудня, захоплений Тарас Григорович написав у листі до М. С. Щепкіна: “У нас тепер африканський актер, чудеса виробляє на сцені. Живого Шекспіра показує… А білше нового нема нічого”. Між іншим, це був останній поетів лист до Щепкіна, який він закінчив такими словами: “…Не забувай мене, твого рідного брата Т. Шевченка”. Тобто, Тарасу Григоровичу було важливо, щоб його пам’ятав цей безмежно дорогий йому старий чоловік, якого він називав то батьком, то братом. Тут важливо, що М. С. Щепкін був Шевченкові справді рідним. Я не сумніваюся, що Тарас Григорович часто згадував незрівнянного Михайла Семенович, дивлячись Олдріджа, який “чудеса виробляв” на Маріїнській сцені. Нагадаю, як емоційно-захоплено відгукувався Шевченко про виступи Щепкіна наприкінці 1857 р. у Нижньому Новгороді. Скажімо, 2 січня 1858 р. писав А. І. Тол-стій: “Подарил нижегородцам три спектакля, привёл их в трепетный восторг, а меня, меня вознёс не на седьмое, а на семидесятое небо! Какая живая, свежая, поэтическая натура! Великий артист и великий человек!” Якщо артист Олдрідж підніс Шевченка хоча б на сьоме небо, то це ж, як відомо, також очевидне чудо! Не випадково І. М. Дзюба констатував, що “однією із найзворушливіших подій у Шевченковому житті було знайомство і бурхливе здруження з великим африканським актором Айрою Олдріджем…”6 Та повернемося до престижної ложі театру, в якій Тарас Шевченко, тепер уже з М. Д. Старовим — учителем Катерини Толстої — на виставі за участю Айри Олдріджа “якоїсь патетичної хвилини, у надмірі почуттів, зчинили такий гармидер, галас і лемент, що… привернули до себе увагу й викликали протести публіки…” Про це розповідав зі слів матері у своїх спогадах Б. Г. Суханов-Подколзін, який хлопчиком у 1858—1860 рр. брав у Шевченка уроки малювання. Нібито його мати, поміщиця з України Н. Б. Суханова, яка була з Шевченком у ложі, навіть поїхала додому до закінчення вистави. “Шевченко й Старов благали про пощаду, присягаючись наступного разу бути стриманішими у виявах свого захоплення… І що ж? Наступного разу захват узяв своє; клятвені обіцянки було забуто, і приятелі спільно порушили громадську тишу та благопристойність зне меншим успіхом, ніж першого разу…”7 Щоб осягнути й збагнути цей емоційно-палкий вибух Шевченкового захвату від талановитого перевтілення Олдріджа
Т. Шевченко. Портрет Айри Олдріджа. 1858
на сцені, треба знати, як рік тому, повертаючись із заслання, він тужливо записав у Щоденнику: “Які6то тепер спектаклі в Пітері, на Великому театрі? Хоча б одним оком поглянути. Одним вухом послухати”. Ана початку 1858 р., перебуваючи у Нижньому Новгороді, часто відвідував місцевий театр і, судячи зі Щоденника, виявив себе тонким і глибоким знавцем театрального мистецтва. Нижньоновгородський театр не міг уповні задовольнити високі естетичні запити поета. Проте коли театр на час Посту було закрито, Шевченко зізнався 4 лютого 1858 р. самому собі в Щоденнику: “Другий день немає спектаклів, бідних нижегородських спектаклів. І ніби чогось необхідного не вистачає”. Справді, сильні духовно-мистецькі враження, яких бракувало й у Петербурзі, болісно переповнили знервоване серце й стражденну душу вчорашнього засланця, виплеснулися назовні… Це так важливо по-людськи зрозуміти. По-людськи… Та що, власне, важило це театральне “порушення громадської тиші та благопристойності” з історичним остаточним порушенням Шевченком здавалося неуникненного злочинного сну “благопристойної” Російської імперії… “Як один із почесних і найзахопленіших глядачів” (Петро Жур), 20 грудня 1858 р. Шевченко був присутній на бенкеті Айри Олдріджа, який організувала Дирекція імператорських театрів на честь артиста, визнавши його справжнім новатором у театральному мистецтві. Впродовж іще кількох днів, як свідчать записи в щоденнику К. Ф. Толстої та інші документи, Олдрідж брав участь у домашніх декламаціях творів Шекспіра в сім’ї Толстих, на яких бував і Шевченко. Зокрема, 30 грудня 1858 р. А. І. Толстая запрошувала поета запискою: “Пожалуйста, Тарас Григорьевич, приходите завтра. От 7 до 10 будет у нас Олдридж и будет читать…” Вона просила його також привести П. О. Куліша та С. С. Гулака-Артемовського з дружиною8.
“Портрет був скоро закінчений…” Годі було б і сподіватися, що Шевченко не намалює портрет Олдріджа. Певно, що ця ідея виникла у художника, тільки-но він побачив артиста на сцені. Відомо, що протягом листопада-грудня 1858 р. Тарас Григорович намалював навіть два портрети Олдріджа, проте один із них не зберігся. Для цієї роботи Шевченко запрошував артиста до своєї майстерні в Академії мистецтв. Свого часу М. К. Чалий повторив твердження зі спогадів М. Й. Микешина з цього приводу: “Приходив Олдрідж, кімната замикалася на ключ — і Господь їх знає, про що вони там говорили”. Насправді, за спогадами К. Ф. Толстої, було зовсім інакше: “Приходили ми до Шевченка втрьох: Олдрідж, моя десятирічна сестра… і я. Трагік серйозно сідав на при-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
