Події, факти, коментарі “Не віддавайте голос “по приколу”. 3 · с. 3сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Про «пухнастих» і «білосніжних»», с. 1
Про «пухнастих» і «білосніжних»
Слово Просвіти, №10 за 2019 рік
Закінчення. Початок на стор. 1
Ось такі ми, жерці моралі й суддісправедливці: і за Самого Господа правомірні вирішувати: — бути Україні з Божою милістю чи без неї. А що! Хай, пребезумна, знає, як самостійничати!! Бо раніше як було? “Давайте обернемся и посмотрим на послевоенное время. Всюду разруха, голод, холод, а люди — веселые, добрые, жизнерадостные. Возрождалось (да, насильно, но возрождалось же!) сельское и народное хозяйство, люди не были ни голодные, ни холодные — государство о человеке как-то заботилось. А кто хотел быть верующим, тот был верующим. Пусть тайным, пусть явным. И если молодежь в храмы не ходила, то они были переполнены бабушками. И это было чистое Царство Божье” (“КВ”). Цинізм і злоба — це вже як помста Україні за її Незалежність. Ось подальші “разглаголи” владики Павла на цю тему. Це вже з голосу “п’ятої колони”:
“Мы же сами добивались того, чтобы существовать в рыночной системе продаж. И в чем виноваты “москали”? В том, что у них есть газ, а у нас нет? Значит, они заслужили, что им Господь дал. Вы хотели быть такими независимыми? Так будьте!” (“КВ”). Цитувати ще чи, як мовляли древні в таких випадках, “розумному досить”? Чим же пояснюється фанатична лютість і агресивність, патологічна ненависть “третьоримлян” до філаретівців? — до України Незалежної? Пояснюється принциповою різницею щодо розуміння єдності церкви. Поділ в Україні стався не з причин віровчення, а з причин, які перебувають поза межами догматів і канонів. Головна причина розколу — ставлення до державної незалежності України. У відповідності з 34-м Апостольським правилом, кожен народ має право на свого першого єпископа. Тому український народ, маючи свою державну незалежність, давню історію християнства, маючи високий рівень релігійності, власні храми, духовно-навчальні заклади, природно, має право на свою помісну церкву. Метою прихильників Київського патріархату було утворення в Україні єдиної помісної православної церкви — церкви автокефальної, яка адміністративно не залежить від інших православних церков, але є єдиною з ними у своєму віровченні, богослужінні й такою, яка перебуватиме у молитовному, канонічному спілкуванні з усіма іншими помісними церквами. Тобто, всі православні в Україні повинні об’єднатися навколо Київського престолу — як це було протягом століть від часів хрещення Руси. Теологи ж “Русского міра” єдність церкви розуміють як єдність України з московським престолом. Такою “єдністю”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
