Поетичний автограф · “Крізь чорні хмари вигляне блакить, Буває сонце і в холоднім січні”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Л Леессяя Л ЛЮ ЮББААРРССЬЬККАА.. Герої мої, українці...
Слово Просвіти, №10 за 2020 рік
Бандерівський стяг Розірвала звістка груди, Наче грім посеред жнив. “Що ж то буде? Що ж то буде?” Кожен тихо говорив. Смерть Бандеру наздогнала, Не здригнулась та рука... Україна застогнала — Вже нема Провідника. Приспів: Підіймемо вище Бандерівський стяг, Бо під ним повстанець не один поляг. Україно рідна, пом’яни усіх, О, якби Бандера нині встати міг!
Йти до бою знову мусить Наш червоно-чорний стяг. Скільки ж вас, хлоп’ят безвусих, Залишилось у лісах... Ми бандерівцями стали, До криївок знаєм хід, І таких нас є чимало — Козаченьків славний рід.
В їхню пам’ять Сибір, ГУЛАГи, Соловки... І вирок суду: “Враг народа”. Які страшні були роки, Конала, плачучи, свобода.
Мордва, Хабаровськ, Воркута... На збори дві чи три години. Так виривала зла орда В людей любов до Батьківщини.
А голод скільки душ забрав? На трупах танцював чужинець, І в “лічном дєлє” помічав: “Причина смерті — українець”.
Сибір, ГУЛАГи, Соловки... Згадаймо Курбаса і Стуса... В їх пам’ять запалім свічки На білім кутику обруса.
В окопі паску розділив комбат Коли задзвонить Великодній дзвін, І прийде Паска, на яку чекали, Згадаймо про бійців передусім, Що стільки днів в окопах ночували.
Ми сядемо за стіл, де стільки страв, “Христос Воскрес” — промовлять батько й мати. Згадаємо, як наш Господь страждав… Лиш не забудьмо про солдат згадати.
Які під свистом куль їдять і сплять, Які в землянках пробують свячене… Зішли на них, Всевишній, благодать, Хай кожен воїн буде незнищенним!
В окопі паску розділив комбат, І, може, вперше воїн просльозився… — О, Боже, дай, щоб кожен із солдат, Просто живим… просто живим лишився!..
Вдова Тихо скрапують сльози Із серця мого на щоку. Хто, скажіть, напророчив, Мені долю аж надто гірку?
Хоч вдова я сьогодні, Та зате я щаслива вдова. Так, погодитись важко... Як і важко збагнуть ці слова...
В суцвітті вишиванок На світі місця кращого не знаю, Коли цвіте калина в ріднім краю. Коли в суцвітті пишнім вишиванок Стрічає місто чарівних панянок.
Коли синок, і донечка, й внучата У вишиванках йдуть на кожне свято.
Цвіт вишиванки лине понад краєм І моє місто до пісень скликає.
Співає серце і здається дуже, Підспівують на сорочках нам ружі. Немов цариці і жінки, й дівчата... Хай буде вічним це вкраїнське свято.
Болить душа О, Боже, як болить душа І розривається на часті! Знов об’єдналися напасті, І як їм дати відкоша?
О, Боже, як душа горить! Я погасить її не вмію... Але ж горить! Горить! Не тліє! У всесвіт іскрами летить...
Воскресаймо з Христом Новий день на поріг нам приносить тепло, Щоби сонце добра в кожнім домі зійшло. Щоб воскресли ми знов і забули про гріх, І тоді нас любов об’єднає усіх.
Воскресаймо з Христом кожен раз, кожну мить, Серце кожного хай лиш любов’ю горить. І любімо цей світ, бо ми гості у нім, І тоді благодать прийде в кожен наш дім.
Воскресаймо з Христом, гріх веде в небуття… Бо лиш ми є творці всього свого життя. Ти не заздри, не мсти, не принижуй людей, Слово кривди, бува, гірше сотні смертей.
Воскресаймо з Христом! Позбуваймось оков, Щоб терновий вінець потім нас не колов, Щоб стояли ми всі по правицю Христа. Ця дорога складна, але й дуже... проста.
Воскресаймо з Христом! Це така благодать, Як Краса і Добро вічним світлом горять. Бо багатство мине, сила з часом пройде, Лиш Любов... Лиш Любов... поруч завжди буде.
Єднаймося, браття Єднаймося, браття, бо винищать нас, Як будемо ми поодинці. Топтати свій край ворогам не дамо, На те ми і є українці.
Дітей наших зроблять рабами повік, Як будемо ми поодинці. І як на коліна ще раз упадем, Не встанемо більше, вкраїнці.
Забути заставлять, хто нас породив, Як будемо ми поодинці. Згадаймо, за що у могилах лежать Герої, мої українці.
За волю Вітчизни ми підемо в тан, Не будемо ми поодинці. Бо з нами Бандера, Шухевич Роман, Бо з нами Господь, українці.
Жовто-синій прапорець (До Дня Конституції та Державного прапора України) В руках тримаю жовто-синій прапорець, Перед очима пропливає його доля. На тлі — пшеничне золотаве поле, З волошок неба сплетений вінець. А він живе! Поміж людей він жив! Хоч був в підпіллі довгі-довгі роки. Здійми його! Здійми його високо! Частинку неба й позолоту нив. Приспів: Я прапор найгарніший тримаю у руці, Які ж вони безцінні, ці рідні прапорці. Слова, не мов молитву, на вік запам’ятай: На іншого, дитино, його не проміняй.
В руках тримаю жовто-синій прапорець, Яка важка була його дорога... То падав ниць, то зводився на ноги, Та все ж дійшов він до людських сердець.
Співають Славень... Ці святі слова Так хочеться щоразу промовляти. Ще мить — і вгору попливе наш Прапор, Хвала усім, хто Волю здобував!
Ірині Фаріон присвячую... Ох, і побільше б нам таких, як Ви! Щоб не ганьбить своєї булави, Щоби і мову, і своїх героїв Були завжди відстоювать готові.
Хтось каже: “Різко!”, я скажу: “Нехай!”, Це краще, ніж казати нам: “Прощай!” Як землю не відстоїмо свою, Рабом будемо в рідному краю.
Чи можемо ми на своїй землі Терпіти утиски? А хтось, як королі, Будуть нам вказувати: як? коли і де? Тоді антихрист прихист в нас знайде.
Він вже знайшов. Стріляє, нищить, б’є. Та є герої в нас і Україна є. Хай наша нива сіється життям, На ній же панувати тільки нам! Лиш нам!
Мово українська (До Дня української писемності та мови) Мово українська — сонце моє ясне, Вишита сорочка і намисто красне. Ніжний цвіт калини, пісня солов’їна, Будь благословенна, рідна Україно.
Сестро моя рідна, я завжди з тобою, Ти чаруєш землю піснею-красою. Забуяли цвітом мальви коло хати, Зрадити не можу голос твій крилатий.
Мово українська — зоре промениста, В зачерствіле серце ти ввійди врочисто. Бо без тебе, рідна, ми сирітські діти, А з тобою в серці — найгарніші квіти.
Українські волонтери А доля волонтерська нелегка, Зібрав вантаж і знову у дорогу. До ближнього добратись блокпоста, Вручити довгождану допомогу. Чекають їх “Азов”, “Дніпро” і “Січ”, Нема часу подумати про втому. Буває, сльози котяться з-під віч, Коли боєць читає лист із дому. Приспів: Українські волонтери, ви, без сумніву, — Герої, Ви, без сумніву, також — захисники. Хоч немає в Україні ще професії такої, Та у нас є волонтери — добровільні вояки.
На них чекають ранені бійці, Родини, що навік осиротіли. Вони, неначе Ангели святі, Для перемоги Світла прилетіли.
Дорогою вертались, як завжди, Старались не потрапити в засаду. Та звістка облетіла всі пости, — Загинув волонтер від куль із “Граду”.
31 січня 2015 р. 4 година ранку
Я вітаю тебе, Україно! Моя Україно — господня дитино, Тумани ранкові здіймаються ввись. Ти райського саду співуча пташино, Тут воля козацька гуляла колись. Моя Україно — гаї солов’їні, Купається місяць в сріблястій імлі. Тут мого народу одвічні святині, Тут бавлять своїх дитинчат журавлі. Приспів: Я вітаю тебе кожен день, кожен час, І за тебе молюсь, наче матір за сина. Защемить у світах моє серце не раз, Як приходиш у сни, дорога Україно!
Моя Україно — душе незрадлива, А я лиш частинка, краплинка роси. Гойдається гілля від теплої зливи, І ніби німієш від тої краси. Моя Україно — барвінок і терня, Як чимось образив, благаю — прости. Я в землю святу знову сіюся зерням, Щоб потім на радість тобі розцвісти.
Я повернусь До тебе, Україно, повернусь, Мій голос правди нині є не в моді. Я виструнчусь калиною в саду, Чи соняхом розквітну у городі.
Мені однаково: ким буду я і де, Лиш би вкраїнським духом пахло всюди. Так хочу спертись на твоє плече, Своє підставлю, як потрібно буде.
Ти досі ще залежна, як і я, Обличчя волі втоптане в калюжі. Мені болить гірка твоя сльоза, Моя тобі, я знаю, не байдужа.
Тернина в серці? Та потрібно жить! Утерти сльози і вони не вічні. Крізь чорні хмари вигляне блакить, Буває сонце і в холоднім січні.
Яка у тебе гарна вишиванка... Сьогодні йду на зустріч до дівчини, Недавно познайомились в саду. Вона з такими гарними очима, Що я своїх ніяк не відведу. Стояла в вишиваній сорочці Посеред інших стильних і крутих, До неї залицялись наші хлопці, А я лиш ці слова сказати зміг: Приспів: Яка у тебе гарна вишиванка, Не випити очима цю красу. Цвіте калина, ружа, матіжанка — Мого народу українська суть. Яка у тебе гарна вишиванка, Такої в світі схожої нема. Ти — наймиліша галицька панянка, Ти — вічна Україна і Весна...
У вічі мило глянула красуня І ніжно усміхнулася мені. І задзвеніли-заспівали струни, Що десь дрімали в серденьку на дні. Палає серце. Хто у тому винен? Його кохання вразила стріла. Ця дівчина, мов вишита картина, Лиш їй сказати хочу ці слова: Приспів: Яка у тебе гарна вишиванка, Не випити очима цю красу. Цвіте калина, ружа, матіжанка — Мого народу українська суть. Яка у тебе гарна вишиванка, Такої в світі схожої нема. Ти — наймиліша галицька панянка, Ти — вічна Україна і Весна.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
