Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Не хизуймося чужими словесами, не показуймо свою тимчасову зверхність” · 9 З блокнота журналіста · с. 9сторінка оригіналу ↗

Про чистоту її замовлю слово

Слово Просвіти, №10 за 2021 рік

Сучасний, очевидно, прихильник “досліджень” Л. Владича Д. Горбачов закидає М. Бурачекові, що нібито він не сприймав позитивно творчості О. Екстер та О. Богомазова. До речі, Д. Горбачов цитує вислови М. Бурачека, але не вказує прізвища автора. Словом, маємо замість об’єктивних досліджень, упереджені судження й висновки (тут названо лише кілька імен не об’єктивних “дослідників”; між іншим, знайомлячись з деякими їхніми публікаціями, приходиш до висновків, що час для частини з них зупинився у своєму рухові). Із соціалістичного сходу України до імперіалістичного Нью-Йорка Віддані псевдоукраїнські прихильники ленінської ідеології світового пролетарського братства спробували остоличити індустріальний центр Слобожанщини, але особливих успіхів не мали. Єдине, що підтримувало у житті М. Бурачека у харківський період, була його творчість. Він деякий період очолював місцевий художній технікум, а пізніше викладав у ньому. Потім став викладачем Харківського художнього інституту. Неочікуваною для Майстра у ті роки стала сенсація грандіозного масштабу, коли 30 квітня 1939 року в Нью-Йорку відкрилась Всесвітня виставка, що мала різноманітні назви у залежності від перекладу: “Світ май­бутнього”, “Будівництво світу завтрашнього дня” тощо. Ініціатори уточнювалили, що подія присвячена 150-річчю незалежності США та 150-річчю інаугурації першого президента США Дж. Вашингтона. Неймовірне свято тривало до 27 жовтня 1940 року й увійшло до списку унікальних світових рекордів – подібного за яскравістю заходів, розмахом та площею, що була відведена на проведення заходу, не було ні в минулому, ні опісля. Чому поталанило саме Миколі Бурачеку, на жаль, сьогодні пояснити важко (можна припускати, що розгадка ховається в московських архівах творчих організацій, що стосуються підготовки до участі у нью-йоркській світовій виставці). Як би там не було, але поталанило саме українському пейзажистові: його твір, який мав би називатися “Подільським краєвидом” (у сонячному промінні сільський шлях, поле сти­ Петро МЕЛЬНИК, член НСЖУ, м. Заліщики, Тернопільська обл. Я добре усвідомлюю, що цивілізаційні процеси неможливі без неологізмів у мовах народів світу, без взаємозбагачення мов різних націй і країн новими словоутвореннями на кшталт давно відомого неологізму, автором якого є незабутній Жак-Ів Кусто, – “акваланг”. Чи, скажімо, без таких слів, як “космонавт” або “астронавт”, народжених освоєнням космосу в 60-х роках минулого століття. Або ж “рентген” Вільгельма Конрада (похідне від Рентгена) – українського відповідника їм немає. Для прикладу: шаровари (з перської – шальвар), що є частиною національного костюма не лише українців, а й курдів, пуштунів, дарі. До нас вони дійшли ще від скіфів та сарматів. Від персів походить і назва найпоширенішої на планеті птиці – курки (перською xuros – півень). Не вдаватимусь до детального аналізу творення нашого лексичного багатства, скажу лише, що українська літературна мова давно відшліфована до вищої межі досконалості не одним поколінням її знавців і популяризаторів. Не дивно, що турецький історик Ілія Челебі ще в ХVII ст., відвідавши Київ, написав: “Самі вони – давній народ, а мова їхня ще більш всеосяжна та багата, ніж фарсі, китайська, монгольська та всілякі інші”. Мову Шевченка, Франка, Рильського, Стельмаха, Гончара, Ліни Костенко взяти б на озброєння еліті та владним структурам вимріяної і здобутої у багатовіковій борні незалежної України. Але, на жаль, у чисту течію української літературної мови полізли, не знімаючи брудного взуття, всі, кому заманеться. Як наслідок, чи не щодня в нашій мові з’являються германізми, полонізми, вульгаризми, а найбільше – англіцизми. Не забуваю й про надокучливі русизми, як-от: “сахар”, “свадьба”, “канєшно”, “ужас”, “тіпа” та сотні інших слів-паразитів від найкоротшого “да” замість “так”. Натомість давно зрозумів, що інколи утвердженню в побуті та щоденному вжитку русизмів допомагають байдужі до мовних покручів у своїх “опусах” журналісти та безвідповідальні чиновники, котрі реєструють шлюби, узаконюючи Сідорових (хоча Сидір), або ж у державному реєстрі затверджують фірму “Копійочка”, хоча українською таки “копієчка”, як і Марієчка, чаєчка тощо. У біжучому рядку одного з телеканалів читаємо: “по містам бойової слави”. Редактори, учіть, будь ласка, закінчення відмінків. Сьогодні хочу загострити увагу саме на англіцизмах, котрі мають українські відповідники, але засмічують мову через прагнення похизуватися знанням англійської на шкоду рідній. Наведу декілька прикладів слів, яких не розуміють 70-80 відсотків наших громадян. Скажімо, “аутфіт” – вбрання, одяг; “воркшоп” – курси, семінар; “кампейн” – представлення, рекламний ролик; “стрітрейсер” – вуличний автогонщик; “вейпери” – курці електронних сигарет; “фрілансер” – вільний митець; “кешбек” – повернення грошей; “квести” – змагання; “дауншифтинг” – перехід на нижчу передачу в автомобілі або на менш оплачувану роботу; “рітейлер” – продавець товару вроздріб та багато інших, які я просто взяв із щоденних новин Укрнету. Навіщо такі слова виносити в заголовки журналістських повідомлень – ніяк не второпаю. Як не розумію і засилля “беківхавбеків”, “вінгерів-швінгерів” та “корнерів-кіперів” у нашому футболі. Хіба від цього зросла майстерність наших футбольних захисників і півзахисників, чи менше пропускають воротарі, а більше забивають нападники, чив цілому наш футбол піднявся хоч на щабель вище у рейтингу ­УЄФА та ФІФА? Очевидно, мої колеги прагнуть, як-то кажуть, просто “пофорсити”, похизуватися, мовляв, знай наших, Гапко, ми ж не якісь там селюки, а таки київські чи харківські або одеські мовні “денді”, що були, можливо, й “за бугром”. Це аж ніяк не сприяє популярності нашої мови, а, власне, вбиває душу народу, адже саме мову ми вважаємо душею нації. Ліна Костенко застерігає: “Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову”. Потреба в активному спротиві бездумному засмічуванню нашої мови англіцизмами на часі, бо може бути пізно. Адже навіть на МАФах, де ремонтують наше взуття, у моїх рідних Заліщиках, ще недавно висіли таблички “Servis shop”. Звернувся до майстрів: “А що, від цього (показую на вивіску) жінки не ламають своїх підборів чи, може, дратву не треба смолити?”. А вони, ніяковіючи, кажуть: “Мода…”. Переконав, що мода на одяг і зачіски приходить і відходить, а закордонне сміття в нашій мові залишиться і шкодитиме безповоротпинення свого ­існування. І тільки ми самі — ті, хто любить, ­шанує і цінує українське правдиве і об’єктивне слово, можемо ­допомогти тижневику. Будьяка фінансова ­підтримка видання — це вагомий внесок в українську справу. Тож подаємо Вам наші банківські реквізити: АТ “Альфа-Банк”, р/р UA 30 300346 0000026002016994001; ­отримувач: ГО “Всеукраїнське-но, бо збіднює її, поширюватиме чужу, вкорінюватиме її навзамін нашій. Допомогло! Чому я загострюю увагу на порушеній темі? Бо в перенаселеному світі сьогодні йде боротьба за “життєвий простір”. Градус напруження зростає не по днях, а по годинах. І всіма методами всесильні намагаються стерти з лиця землі меншого, щоб стати на його полі. Для цього застосовують і хитромудрий телеблуд – самознищення народів через втрату ними рідної мови. Вважаю, що повсякденне засмічення української мови наведеними вище англіцизмами (а вони ж не останні!), як і германізмами, русизмами та іншим словесним непотребом, – це тихе й підле відбирання рідної мови в народу. І ведуть його через “модне” впровадження різних “вейперів” та “вінгерів” серед молоді, котра ще не завжди усвідомлює цієї шкоди рідній державі. А для того, щоб ніхто не відібрав мову Тараса Шевченка у його правнуків і праправнуків, держава має захищати її. Чому б нашим можновладцям не взяти приклад із Франції або пострадянської Латвії, де в разі невикористання в належному обсязі державної мови під час виконання професійних обов’язків накладається штраф (у Франції – навіть кримінальна відповідальність!)? Було б таке в Україні, тоді не мізкували б люди, не володіючи англійською, над “воркшопами” та “черлідерами”, або ж не тлумачили на свій копил “біфуркацію”, бо давно знають, що “бі” – це “два”, але фуркацію асоціюють із діалектичним фуркалом. Аж ні, то – вила, тобто разом означає “роздвоєння”. А нам у мові роздвоєнь аж ніяк не потрібно, бо опинимось на задвірках історії. Тому не хизуймося чужими словесами, не показуймо свою тимчасову зверхність над тими, хто не вчив англійської. Бо, як сказав ще Сидір Воробкевич, “хто горнеться до чужого, того Бог карає”. Плекаймо в своїй хаті свою мову. Прозріваймо, здатні мислити, розуміймо, як потьмарюється наш розум через те, що, як сказав наш Пророк, “на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує!”. Любімо Україну, як закликав Володимир Сосюра, “вишневу свою Україну, красу її вічно живу і нову, і мову її солов’їну!”. І дбаймо про її чистоту, не засмічуймо її русизмами, англіцизмами та іншими “ізмами”. Хай завжди вона буде духмяною, як свіжоспечений хліб наш святий. товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка; код ЄДРПОУ/ ІНН: 00031756. Призначення платежу ­заповнюється платником так, щоб надати повну інфор­мацію про платіж. Минулого тижня на наше прохання про допомогу для газети “Слово Просвіти” відгукнувся: Мельниченко В. Ю. – 1000 грн.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин