Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

Чи може існувати українське місто без вулиці Московської? Про гостру потребу дерусифікації ментальності місцевих градоначальників та інтелігенції, пригодованої постколоніальною владою

Слово Просвіти, №10 за 2021 рік

Предивна річ: пророк української нації звернув увагу на це кричуще явище понад півтора століття тому. Назва йому – наступально-агресивне московитство в усьому (мовленні, мисленні, зображальному супроводі). Фактично все суспільне, громадсько-політичне і навіть побутове життя не одного покоління “інородців” шостої частини земної кулі – під незмінною московською, ба більше, великоросійською “парасолькою”. Микола ТИМОШИК “У центрі міста, тобто на вулиці Московській, зайшов я в готель під фірмою “Москва”, попросив пару чаю… Московська вулиця… Чи існує бодай одне губернське місто в Росії без Московської вулиці? Здається, ні. А без ковбасної лавки існує багато губернських міст, в тому числі і портова Астрахань”. (Щоденник Тараса Шевченка. Запис від 8 серпня 1857 року). Украй актуальний Шевченків посил Чи не є алогічним, абсурдним і несправедливим таке явище сьогодні? Зосібно й рясне засилля російського та московського в топоніміці численних українських міст і сіл? І це – на восьмому році не оголошеної, але й не вигаданої, не віртуальної, а реальної російськоукраїнської війни! Війни, як виявилося, не лише за спредковіку українські території, але й за нашу мову, культуру, віру, душу. Отож, за наше право бути українцями. Це те найперше право кожної самодостатньої нації, на яке українцям у грубій формі і з такою неприхованою ненавистю й агресією відмовляє колись нібито єдинокровний “старший брат”. Прозріваємо. Помалу й болісно. Ціною все нових смертей молодих українських вояків-захисників від куль російських найманців дається нам те прозріння. Тішить те, що в головах пересічних українців все менше залишаєть­ Але тепер? ся нав’язуваного століттями ідеологічного дурману про “віковічні узи дружби”, “спільність доль” та національну меншовартість українців. Однак всесильний “русскій мір” не збирається здаватися просто так. А найприкріше, що він досі лишається в головах тих, від волі й рішень кого залежить подальша доля, мовлячи словами Ліни Костенко, гуманітарної аури нації. Цитований вище запис у “Щоденнику” Тарас Шевченко зафіксував на третій день після полишення десятилітнього “вертепу мерзотності” в оренбурзьких степах і першої зупинки як вільної людини в очікуванні корабля на Нижній Новгород, у губернському місті Астрахань. Це та Астрахань, яка, за словами Кобзаря, “половину величезного російського царства годує осетриною”. Відтоді багато води протекло через міста, які стрічалися Тарасові Григоровичу в час останнього повернення пароплавами й кіньми, через Москву і Петербург, у заборонену йому царем-імператором рідну Україну. “Ковбасні лавки” є тепер у кожному, навіть найменшому, місті; “величезне російське царство” після 1991 року помітно вкоротилося. Проте вулиць, площ, ресторанів, готелів із московськими назвами на колишніх околицях цього “царства” мерзотності якщо й поменшало, то не настільки, щоб говорити про остаточне скинення ненависної московської “парасольки”. Бодай у такій, здавалося б, цілковито безневинній галузі назовництва, яка покликана увічнювати найсуттєвіші імена і вершинні події, зафіксовані кожною окремою нацією та свідомою світовою спільнотою. Цікава деталь: в Україні давно перезрілий процес дерусифікації розпочався, на противагу декомунізації, не з “верхів”, а з “низів”. Він помітно посилився від 2014 року, коли Росія насильно окупувала український Крим і відкрито розв’язала “молодшому братові” нову, неоголошену, війну на Донбасі. Закінчення на стор. 2 Так тривало упродовж кількох століть і було закономірним і зрозумілим для українців. Адже Україна вимушено перебувала в колоніальній залежності від Російської, а згодом – радянської імперій. ЮЛІЯ ТКАЧОВА ПЕТРО ШКРАБ’ЮК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин