“У розкритих долонях я долі – · мені високо, як на престолі”. Читацьке віче 12 · с. 12сторінка оригіналу ↗
Життя продовжиться завтра
Слово Просвіти, №10 за 2021 рік
Дмитро Павличко
Кожному (i собi) читачевi Лесi Українки
Збагни її безмежжя духу, Її життя iз трьох проклять – Неволю, гiркоту, недугу – I хай тебе думки болять! Хай батогом їх сполосує Жада великої мети! Її не клич до себе всує, А сам до Лесi долети! Iз нею стань на трудогорi Свойого сяючого дня, I мозком ти врости у зорi, Як у горiх вроста зерня! Iз серця вирви сумнiв потай, Неначе заржавiлий цвях! I сто разiв спiткнись-пошпортайсь Не в славi, а в її словах! Розбий свої тендiтнi стопи У скелях дум її – розбий! Не гнись в поклонах до Європи, Бо ти не єсть жебрак слiпий! Iз нею ти – всесвiтнiй генiй – Доглянь заобрiйнi вiтри, Як радiй у пiтьмi рентгеннiй, Усе, що сховане, уздри! Ти син її – не пасербина, I знай: тебе ми проклянем, Якщо твоя зiгнеться спина Пiд гранiтовим тягарем, Що пiднiмала жiнка квола; Неси його в чужi свiти – Похиленi у працi чола Вогнем досвiтнiм освiти! Ти не шукай плиткого броду, Над плесом не чекай зими! Собi iм’я свого народу Навiки, як вона, вiзьми! Вiзьми не в сiру паспортину – Вiдчуй його помiж легень, Як мати вiдчува дитину Перед пологами за день! I бережи його, як Леся, Для всiх народiв i вiкiв, I смiливо ступай на леззя Гадючих пiдлих язикiв! Роди новий народ, а стогiн Народження розчав на щем, Щоб ворог, iдучи на погин, Не тiшився твоїм плачем! Не пофальшуй! Будь камертоном! Затям: грядуть новi бої! Ти костi поклади бетоном Під вічний пам’ятник її.
Юлія ТКАЧОВА
***
“Опромінена часом”
Л. Голота
Опромінені часом люди ходять у масках. Відвернутися вчасно від обіймів – це жаско!
І здивована птиця позирає з гіллячки: “Чом закриті всі лиця, лише погляди лячні?”
Вітерець приголубить і погладить волосся. Від смертельної згуби Вберегти не вдалося…
Пташка вгору знялася чи душа полетіла? Світ живе в позачассі з покаліченим тілом.
17.04.2020
*** Кажете, що хата моя скраю? Може й так. Та я напевно знаю, що людська кожнісінька провина – це мій біль, в якому я теж винна.
Всі рядки мої, жагучі письмена, кожна літера – ваш гріх – моя вина.
06.05.2020
Колись Ми проминальні – це простий урок. Це твій, любове, невловимий крок.
Колись і я прозоро тут стоятиму… Лише тоненько – чуєш? – пахне м’ятою.
Вдихни і заспокойся – не журись! Зустрінемось. Обіймемось. Колись…
14.05.2020
*** Поезії крилечко золоте! Душа квітує пишно, як у травні. Слова в мені підсвічені, проте навчитися літати треба вправно з птахами, щоби небо доторкнуть! Я мріями своїми, вони – зором. Іду стежиною, проходжу свою путь, та думкою постійно прагну вгору.
31.05.2020
Виклик Вітер куйовдить волосся, мокре лице від дощу. Щось і тобі не збулося! – Тихо іду і мовчу.
Вперто пройду крізь негоду, сльози небесні зітру. Стріну любові я вроду й смерті нахабну мітлу.
Та не страхатимусь більше, як завивають вітри: Слово. Кохання. І вірші. Зайве – візьми і зітри!
13.06.2020
Вечір Накидає повільно вечір Темно-синю пухнасту шаль На великого міста плечі. День закінчився цей, на жаль.
Та життя продовжиться завтра: Кава зранку, дитячий сміх. Зачаровує вічна мантра – Вечір знову на місто ліг.
17.08.2020
*** Я молюся за тебе у травах! Кожній квіточці в серце загляну. Ти прийшов, наче сонячний спалаху життя моє зимне і тьмяне.
Я молюся за тебе хмаринам, відчайдушно краплини збираю! Невагомо у небо полину напувати пташину зграю.
Кожну квітку ім’ям твоїм кличу, несподівана літня злива – все тут гарно, яскраво, незвично! Я молюся. Кохаю. Щаслива!..
22.09.2020
*** Душа дитинно тягнеться до тебе, вбирають очі твій кохання блиск. З тобою поруч – більшого не треба. Усе було до нас, було колись…
А нам здається, що любов між нами – то диво на усенький білий світ. Минають дні, проходячи роками – ми їм щасливо дивимося вслід.
30.09.2020
*** У розкритих долонях я долі – мені високо, як на престолі.
Мені легко, мов пташці у хмарах – ми з тобою – закохана пара.
А на серці так ясно, весняно – мені молодість в очі загляне.
Щось немає в житті? Надолужим! Бо зі мною ти, любий, в подружжі.
05.10.2020
Надих Наповнює кімнату срібна тиша, стає хвилина кожна все густіша, неначе та хвилинонька остання! …вже ллється на папір моє писання.
08.10.2020
Доля Розчахнута доля навпіл – долоні з обох сторін. Великі прозорі краплі й безмежжя бетонних стін.
Тут літери, творчість, книги і дивний кохання цвіт. Немає ні зим, ні криги – лиш долі зійшли з орбіт.
І що я маю зробити? І що я можу змогти? Малюк у яслах сповитий, тож будуть інші світи!
16.10.2020
Сон Я прокинулась в казці: сніг у танго пішов. Ми зимові обранці! Де ж сліди підошов?
Кришталеві дерева і синичка в вікно. А життя, наче мрево… – Де ж реальність? – За склом.
15.12.2020
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
