Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Саме такі, за Григорієм Сковородою, · заслуговують, щоб “увійти в семиколонний · дім мудрості”. Про-читання 14 · с. 14сторінка оригіналу ↗

Двоє зі Смілянщини

Слово Просвіти, №10 за 2021 рік

Сидір КІРАЛЬ, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу національної бібліографії НБУВ Свободи прагнуть всі. З перших усвідомлених років, а то й раніше. Але дуже мало є тих, що за неї ладні пожертвувати всім. Не лише достатком, а й життям. Таким відчайдухом постає у неволі Ігор Доброштан – зі Смілянського району на Черкащині – головний персонаж художньо-документальної повісті Івана Малюти “Двічі не вмирати” (Київ: Український пріоритет, 2021) Це був воістину легендарний арештант, відомий у повоєнних Воркутлагерях серед політв’язнів. Колишній фронтовик, відважний, фізично витривалий, а головне – з нестримним бажанням здобути свободу, незважаючи на суворе покарання – карцери й додаткові роки каторги. Ненавидів донощиків і вчиняв над ними самосуд. Зрештою, Ігор Доброштан очолив повстання тюремників влітку 1955 року. Автор документальної повісті ретельно опрацював архівну карну справу І. Доброштана після її розсекречення 2009 року і з’ясував причини нібито співпраці студента Одеського інституту морського флоту з окупаційною німецькою владою на Черкащині. Свого часу І. Доброштан не зізнався московській письменниці Ользі Бірюковій, за що саме був скараний, бо, мабуть, у 1989 р. вона б не писала про нього, як і київські кіношники після візиту генерала КДБ скасували свій намір створити фільм про Доброштана. Не зізнався і під час перевірки в 1944 р. радянською контррозвідкою в тому, що виконував спецзавдання майора МГБ Добровольського: увійти в довіру до німецької контррозвідки й очікувати на зв’язок. Автор розмірковує, чому серед студентів обрали саме комсомольця І. Доброштана, відмінника навчання, який добре володів німецькою мовою (мати – нащадок німецьких колоністів). Чи був відданий радянській владі? І. Малюта слушно твердить, що радше ні, адже пам’ятав про Голодомор, розкуркулення й репресії, а його п’ятеро рідних дядьків-повстанців з Холодного Яру, за спогадами діда, були розстріляні радянською владою. З матеріалів слідства відомо, що німці могли запідозрити Доброштана у прихильності до українських націоналістів, тому вирішив покинути Одесу, спробував перейти лінію фронту. Німецька поліція затримала втікача в районі Диканьки й запроторила до тюрми в Полтаві. За клопотанням сестри його перевели в тюрму до Сміли, звідки звільнили за умови співпраці перекладачем. Ризикуючи життям, Ігор Доброштан видавав фіктивні довідки тим, кого могли вивезти на роботи в Німеччину або арештувати. І. Малюта веде оповідь стисло, що часто нагадує зміну кіноепізодів. Герой твору за “ізмєну родіни” опинився у Воркуті. У бараці запізнався з грузинським письменником Леваном Готуа, родину якого репресували за особистою вказівкою Л. Берії через те, що сестра-красуня письменника відмовилася бути коханкою цього виродка. Вражає оповідь у творі й про те, як ховали зеків: вивозили в тайгу, закопували в братські могили, але перед тим спецнаглядач двічі бив покійника молотом по голові. Вперше у “бурі” (“барак усілєнного режіма”) Доброштан опинився за побиття п’яного Шмонді, головного наглядача, який удосконалював свою майстерність у стрільбі на живих мішенях – стріляв по шапках невільників. Докладно й вражаюче описано катування Доброштана гамівною сорочкою. Як правило, жертва помирала від нестачі кисню або перелому хребта. Ігор вижив, оскільки умів робити гімнастичне кільце. Спроба втекти разом із іншим політв’язнем зазнала краху через зраду втаємниченого в’язня із хрестом на грудях, колишнього попа. Доброштана повністю голим запроторили на замерзання в цементному карцері, він непритомнів, але все-таки вижив. За чергову спробу втечі отримав на суді в таборі додаткових 10 років каторги й один рік перебування у Владимирському централі, де на нього очікував психологічний винахід наглядачів-китайців: на ніч в ізолятор просовували справжню труну. Після повернення до Воркутлагеря Ігор змовився з двома упівцями-бандерівцями про втечу. Але знову невдача. Вже після смерті Сталіна зеки почали зговорюватися про масовий страйк, але знову через донощиків цей намір було викрито і від кулеметних черг шахти № 29 у серпні 1953 року загинуло близько 200 в’язнів. Однак, набувши певного досвіду, комітетчики на чолі з І. Доброштаном таки організували страйк, що переріс у гучне повстання. Під його орудою було розроблено Меморандум із вимогами до комісії, що прибула спеціально з Москви. Уперше в історії ­ГУЛАГу обійшлося без розстрілів, а влада пішла на перемовини із повстанцями. Однак виконати всі пункти комісія відмовилася й запропонувала І. Доброштану летіти до Москви, аби на вищому рівні розв’язати ці питання. Доброштан міркував, що живим не повернеться (“двічі не вмирати”), але погодився за умови, що справу письменника Левана Готуа буде переглянуто, а з Речлага привезуть на побачення зеківку №П-121, із якою підпільно листувався. Обидва прохання московський генерал задовольнив. Як справедливо зауважує І. Малюта, воркутинське повстання-таки спричинило остаточний демонтаж ГУЛАГу, розпочалася реформа каральної радянської системи. У Москві, як не дивно, його звільнили, але через два місяці гебісти знову ув’язнили бунтаря й відправили в азійські степи. Шрами від кайданок назавше зосталися на зап’ястях рук І. Доброштана, який за вісім років каторги встановив рекорд невпокореного невільника – 1386 діб перебував у карцерах. Після звільнення працював гірничим інженером, а зі своєю коханою під № П-121 Марією Баранник, на той час удовою, знаною лікаркою в Дніпрі, зустрівся вже в пенсійному віці. Винесена в оглав рецензії назва “Двоє зі Смілянщини” невипадкова, адже жертвою сталінських в’язниць у 30-х роках був також славний черкащанин Тодось Осьмачка, який двічі намагався втекти за кордон. Обидва земляки гідні й сміливі, справжня окраса цього славного кутка України. То чому б не відзначити автора цікавої повісті “Двічі не вмирати” Івана Малюту літературною премією імені Тодося Осьмачки?

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин