Мова єдина 3 · “Починати роботу має кожен із нас — починати із себе” · с. 3сторінка оригіналу ↗
Вивчіть українську абетку, для початку! (Про мову наших телевізійних каналів)
Слово Просвіти, №10 за 2021 рік
У звуковому “полі” нині найчастіше чую: “є-декларації” (хоча у повному варіанті все ж звучить нормальне “електронні”). А чого варте звучання абревіатури НКРЕКП, де виділена літера Е означає “електричні”! А звучить вона постійно як “є”! Коли ж із уст чарівної ведучої звучить: “апарат еш-ве-ел”, то, як мовиться, запитань більше не маємо.
Усе ж значно більше помилок чи, точніше б сказати, мовного сміття (бо немилосердно засмічує мову своїми гібридними формами) бачимо в лексиці. Це наслідки впливу переважно російської мови.
“Так називаємих” (такі формулки можна й видати за цитати, але насправді — ні), “переодягаючись, бриюсь”, “знаходитись” (не тоді, коли когось шукають, а у значеннях: розташовуватись, перебувати тощо), “у припіднятому настрої”, “достатньо слабкі”, “раптові перехожі” (не одразу й зрозумієш, що то — “випадкові”), “безпечні люди” (за контекстом — легковажні, а не те, що пов`язане з безпекою чи небезпекою, а десь іще прозвучало: “безпечність призвела до загибелі”), “я задам тобі п`ять питань” (треба: “поставлю” і “запитань”), “морських їжів” (і спробуйте здогадатися, що йдеться про їжаків — їх, на щастя, показали на екрані), “ви не повинні коливатися” (людині кажуть: вагатися), “ти подурнішала” (так перекладено сказане з усмішкою героїні, яка одразу віджартовується: “а я думала, що ти погарнішав”, тобто жарт стосувався її вроди, а не розуму), “ми — майстера спорту” (вочевидь майстри), “на худий кінець”, “їдемо на рибалку” (риболовлю, а рибалка — то людина), “все порішаю”, “та сама собака”, “минулорічні”…
Прикладів можна наводити ще й ще, їх сотні… То вже не просто мовна неохайність, уже скидається на хворобу, а це небезпечно для загального стану здоров`я. Особливо тоді, коли закликають “у досконалості знати” (так українською прозвучав текст документального фільму на каналі “М”).
Не варто — так і хочеться написати: “брати приклад”, бо цього впливу нелегко позбутися всім...Але: не варто вчитися в сусіда-агресора, який може висловлюватися так: “Мы всегда будем помнить, что нацизм сокрушил советский народ”.
Пам’ятаємо, що колись Україна принесла до Московії, разом із Вірою й Церквою, книжну — церковнослов’янську — мову, з якої поступово зросла російська літературна мова. Про цей процес оригінально міркував у 1862 р. Пантелеймон Куліш: “…тот язык, который наши академики и семинаристы, вместе с московскими грамотеями, выковали для официального и литературного употребления во всем государстве” (Куліш П. Твори в двох томах. Том 2. — К., 1989. — С. 527).
Одначе у процесі шаленого розвитку бюрократичного держапарату й за органічної нездатности чиновників мислити, сформувалася безліч зручних для них (і доволі часто — незрозумілих для інших) словесних штампів і блоків.
Десь зо три десятиліття тому трапилася мені в одному з московських видань стаття, автор якої з тривогою розмірковував про стан російської мови — хво
Тож українська мова потребує
— давно! Жорсткого карантину — вічного! — чи й Надзвичайного стану, ще й із цієї причини. І, ясна річ, необхідною є повсюдна вакцинація. Препарати для неї маємо: національна свідомість і патріотизм. А також прагнення справедливости. Усі вони є вкрай необхідними для підсилення і зрештою реалізації відповідних дій Держави, адже в такій тонкій (інтимній) сфері, як мова, чи не вирішальна роль належить особистості.
Тобто починати роботу має кожен із нас — починати із себе. Наприклад, не вживати кальковані з російської вислови, до яких ми — всі! — надто звикли.
Звісно, розумію, що в мізках кількох поколінь наших колишніх громадян “великої країни” живуть заклики Гагаріна “Поєхалі!” чи улюбленого поета Булата Окуджави “Давайтє гаваріть друг другу камплімєнти”. Та чи варто нам повторювати оте саме “Поїхали!”, “Давайте змінювати країну на краще” (це з телеканалів майже ідеальної мови), “Давай зупинимо вірус разом”, “Давай залишатися вдома”, “Давайте бути громадянами” — замість “рушаймо!” (чи “починаймо!”), “зупинімо”, “будьмо”, “залишаймося”? Маємо таку чудову кличну форму дієслова — і не використовуємо власного мовного скарбу. Ще б заспівали популярну пісню: “Давайте наливати, браття, кришталеві чаші”…
Погляньмо на один із телеканалів — “Прямий”: “Ехо України”. Немає, ну немає в нас слова “ехо” — є “луна”, “відлуння”, — але один із журналістів не може позбутися звички свого по
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
