Про-читання · “А є ще боротьба за якість людського життя – за душі, уми й серця людей. І цю боротьбу сьогодні Україна покликана виграти”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
“СНІП” як щастя бути і творити
Слово Просвіти, №10 за 2023 рік
– Якою ви бачите Перемогу України і якою вона бачиться через призму ідей Сковороди? М. Ч.: – Космос нам не пробачить, як8 що ми не закріпимо досягнення Збройних Сил України. Бо відстояти країну, відкину8 ти агресора з нашої території та закріпити наші кордони – це зовнішні речі. А далі стоїть важливіша війна – треба забезпечи8 ти й утвердити національну державу, дати можливість максимально проявити дух ук8 раїнського народу. Оскільки український народ повстав і проявився в такий грізний час, отже, він доцільний у контексті всіх народів і запрограмований для чогось біль8 шого. Сьогодні весь український народ “розквітнув”, він виходить на планетарний рівень і має дати максимум того, що в ньому закладено, тобто максимально реалізуватися. У цій війні якраз і проявилося Боже провидіння. Мені здається, що 99% людей переконані в невідворотності нашої Перемоги. Але ці завоювання потрібно закріпити. Якщо український народ більше не потерпить неподобств у власній державі, то жодна інша держава світу ніколи нас не завоює і навіть не буде прагнути це зробити. Україна буде вагомим гравцем серед інших країн світу. В. Ш.: – Коли Україна нині плекає на8 дії на Перемогу над дуже сильним і під8 ступним ворогом, який віками збиткував8 ся, обмежував, чинив утиски та непошти8 во ставився і дотепер ставиться, заявляю8 чи, що “нікакой Украіни нєт”, – це над8 звичайно важливо. Бо одна справа – те, що мужньо, хоробро і героїчно обстоюють во8 їни ЗСУ, інша – фронт культурно-мис8 тецький, де Україна має явити своє духов8 не “Я”. Дотепер у світі ніби не було запиту на Україну і українське. Вона, як покрит8 ка, стукала у двері, просилася, декларува8 ла, заявляла…, аж поки не грянуло. І сьо8 годні Україна дивує цілий світ. Це знову про розум і віру. Розумом усі розуміли, що Україна не може протидіяти своєму північ8 но-східному сусіду. Це була об’єктивна да8 ність, що легко прораховувалася. Але ж ні! Бо є промисел Божий, сила волі, здатність людини протидіяти, бути нескореною. А це вже “духовні дріжджі”! І тут Сковорода – ну просто “в десятку”! Ми маємо чимало “хвороб духа”: з нашого історичного минулого, невдач, стереотипів пострадянського мислення. Цих залежностей просто з бажання не спекаєшся. Потрібна серйозна робота, її непочатий край. Адже світ наш – це відусюдна боротьба, все живе у світі бореться за існування. А є ще боротьба за якість людського життя – за душі, уми й серця людей. І цю боротьбу сьогодні Україна покликана виграти. І саме від цієї Перемоги стелиться в майбутнє наш шлях добробуту і процвітання.
Спілкувався Євген БУКЕТ
Віктор КРУПКА, літературознавець, письменник, член НСПУ
“Бути щасливим – це знайти самого себе”, – говорив Григорій Сковорода. І перший, знаковий випуск альманаху “СНІП” Всеукраїнської поетичної родини – літературного об’єднання, яке почало формуватися у 2017 році на теренах соціальної мережі Фейсбук, пропонує свою інтерпретацію цього психоемоційного стану світовідчування творчою особистістю глибокого задоволення та радості. Звичайно, щастя в усі культурно-історичні епохи мало своє потрактування, але незмінним залишалося одне – бажання відчути/прочути його в кожному стукоті серця, в кожному подиху. І сьогодні, коли Україна у війні з непримиренним ворогом продовжує виборювати свою ідентичність, щастя набуває нових тлумачень і смислів. Спробую декодувати окремі його прояви в авторів альманаху (а їх аж 51), бо чи не кожен використовує якщо не запропоновану лексему, то хоча б беззаперечний її акцент. Так, Марія Антонюк окреслює щастя як смак чогось зовсім нового (“Відчуйте щастя особливий смак / І з радістю світанки зустрічайте”), Ольга Береза – як стан між мовленим/немовленим (“То, напевно, тільки лиш наснилось / їй осіннє щастя на вустах”), у Ніни Бойко щастя досягається завдяки перешкодам і труднощам (“У тім келиху смута і гартоване щастя”), а Олег Бородай та Іванна Мельник – шукаютьі-знаходять (“Попрямую у пошуках щастя – / у малому воно навкруги” (О. Б.), “Всі дороги ведуть нас у щастя, / Лиш розгледіти їх ти зумій” (І. М.)). Лірична героїня Оксани Бохонко стоїть перед кінцем тунелю (“Хай усе дуже сіро навкруг, але казка з щасливим кінцем”), Ніни Виноградської – прагне повернень у золотий вік життя на двох (“Коханий мій, я хочу щастя дрібку – / Вернутися у той щасливий час”), Світлани Вітер – відчуває в усмішці, бачить навсібіч од тебе (“Щастя знайти набагато простіше – / Просто всміхайтеся світу частіше”), Наталії Войтович – ототожнює з любов’ю як пізнанням себе (“Я закохана, я щаслива, / Пізнаю цей прекрасний світ”), Тетяни Волошиної (Савчук) – проявляє, коли душа спрагла і повна неозорого світу (“У подолі моїм / Дозріває ще / Сонце / Святе”). У Ігоря Герасименка щастя стає ефемерним і водночас справдженим (“А Вітер їм із посвистів і тиш / повітряний палац для щастя виткав”), лірична героїня Ірини Ги-рило наповнюється ним у сонці, зорях, дощах, спокої, тиші (“Йде і зорі у кошик збирає”), у Ірини Залюбовської – відчуває, коли звичайне стає незвичайним (“Порятований красою / Первозданно білий світ”), а Любові Занічковської – коли внутрішній світ – це неперервна гармонія (“І навіть під дощем душі лілеї / Від щастя стали ніжно посміхатись”). Ігор Дурда ввірує в його беззастережну свободу (“На мене щастя не чекає, / Бо я простий – безкрилий – птах”), Юрій Кархут, Мар’яна Пенькова, Микола Соболь і Тарас Сорочак – возносять до найвищих родинно-сімейних скарбів (“Там горить, пломеніє кохання / І сріблиться від щастя сльоза” (Ю. К.), “Для мене ти й твій братик – щастя!” (М. П.), “хай же доня у сні собі долю майбутню омріє” (М. С.), “Та все ж люблю такі от вечори, / Коли і я, й сім’я моя щаслива” (Т. С.)), Зоряна Зелена цінує кожну миттєвість (“Не хочу щастя марнувати”), Тетяна Ігнашина утверджує його, як тишу миру (“Вона не знає, що це – “мирна тиша”), Тамара Івусь пророкує в минуло-майбутньому часі України (“І ось скінчилася війна”), а Зоряна Кіндратишин одухотворює і надає символічно-метафізичних смислів (“Я чую твій голос, і серце моє завмира, / у кожному слові здіймаються ноти щасливі”). В одних авторів щастя – ідея, в інших – образ, у третіх – маленький, але значимий штрих художньо перетвореної дійсності. Найважливіше те, що поезія як стан особливого одухотворення дає йому простір, час і таке бажане майбутнє. Так, Інна Кінь і Ярослав Ковальчук наповнюють його об’єднуючим, гуртовим і сакральним смислом (“Ми незламні, ми горді, ми вільні навіки віків!” (І. К.), “Щасливий я тому, що є у мене / єдина Батьківщина” (Я. К.)), Галина Миколяш – сповідальною силою
(“Та не буває покаяння пізнім, / Як не буває щастя без тепла”), Олександр Ковальчук – особистісною перервністю і невловимістю (“Згубивсь її щасливий слід”), Любомир Лаюк – тотожністю і водночас самополярністю (“Щастя – чи покара й каяття?”), Руслан Леськів – довершеністю (“Зникне все, минуле і грядуще, / В прагненні прожити, докохати…”), Галина Левкович й Андрій Макота – зануреністю у повінь любові (“Я ж так люблю… Так кохаю!..” (Г. Л.), “Самотні дві душі зійшлись – / Найщасливіші на планеті” (А. М.)), Оксана Мох – спогадом, вірою і даністю (“Сонцем золила крила, / Щастям сміялась лунко”). Про щастя мріють, щастям марять… Тому в Олега Мучника щастя – це віра (“Допоможи, як зігрієшся, віро, / дати безвиході бій…”), в Оксани Нішти-Романюк – вічний і віщий знак питання (“Мій світе, навіщо надію на щастя / Ти дав?”), в Дениса Прокидянчика – пізнання, гріх і сила (“Хто розбереться в власних помилках, / Навчиться відчувати той і щастя”), у Серго Сокольника – омана і справжність (“З неба плакала ніч / Трунком щастя і миру”), в Людмили Пуляєвої – людина і Бог (“Є люди кохані / Є люди найкращі / Їх вірші останні / Про небо і щастя”), у Георгія Романця – фортуна (“А на нас хіба що із гори погляне, / Й підморгне на щастя оком жартома”), у Вікторії Сопільняк – буденність і новизна (“Внесе в життя щасливу новизну”, “Будні щасливі вже підкорила”), у Сергія Рубана і Юлії Талько – мрія і кохання (“І серед сотень тисяч зір ти лагідні зустрінеш очі, / І щастя, про яке так мріяв, з своїх ти не відпустиш рук” (С. Р.), “Суголосся кохання звучить / У тобі кожен день, щохвилини, зі стукотом серця” (Ю. Т.)), у Світлани Сащук – спогад протяжністю у вічність (“Соната щастя в пам’яті мелодій”), у Наталії Сідларь-Дубової і Ярослави Слободян – віра і перемога (“Ми переможемо! – я знаю, / Лиш бережи себе! – благаю” (Н. С.-Д.), “В день Перемоги Бог злетить у рай” (Я. С.)). Жоден із математиків, фізиків, хіміків не вивів однозначного алгоритму, формули чи молекулярного складу щастя. Поети теж навряд чи спроможні на один-єдиний його рецепт, проте кожен, додаючи своє, досягає хоча би невеликого ефекту-відчуття, бо щастя – це емоція віри, надії, любові, правди і волі… У Ірини Федорчук щастя плекане власним світом, досвідом, мудрістю (“Лишається із року в рік цвісти. / Таке воно – просте жіноче щастя”), у Галини Фесюк – засіб і результат омріяного (“щоб слово “щастя” розбивало гніт”), у Наталії Фогел – набуток і спадок (“Збирай всі моменти до жмутку / В гербарій щасливих хвилин”), у Міли Франек – горішня радість і відчуття тепла на долонях (“Любов свою колишу / Метеликом тендітним на руках”), у Зоряни Франчук – цілий світ (“Я – кришталик, осяяний щастям…”), у Василя Щерб’юка – рід, родовід, Україна (“Мелодію пісень мого дитинства / Не відпущу від себе ні на мить: / Віддам у спадок донечці кровинці / Й навчу безцінним скарбом дорожить”). Автори альманаху “СНІП” торують свої творчі дороги услід за Григорієм Сковородою, бо жити творячи – уже щастя. Можливо, ще хтось цього до кінця і не усвідомлює, але точно вимальовує перспективу, візуалізує прийдешнє своє – і України, адже “СНІП” – це разом, гуртом, толокою до Перемоги, миру, щастя.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
