Мистецькі новини · “Раптом ти перетворюєшся на месію, І єдина мета твого життя – це знищення росії”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
“І раптом твоє існування набирає сенсу…”
Слово Просвіти, №10 за 2023 рік
Цей символічний образ, який на одній із картин чаркує з черепом, немов став провідником страшного нашестя в Україну. Сьогодні наші воїни-козаки справді “чаркуються” із смертю, бо за їхньою спиною – Україна. І знову довелося Козаку Мамаю відкласти кобзу й перо та взятись за шаблю, відстоюючи наш чин, мову й віру. Завдяки Оресту Скопу сюжет “Козака Мамая” став своєрідною картиною-візитівкою українського народного мистецтва. Віддаючи шану старовинній художній концепції, український митець збагатив свій образ Мамая новим символізмом. Це не просто еволюція уставленого іконографічного стилю, а чутлива інтерпретація теми, данина новітньому часу з його сучасними викликами. Образи вітряка й піскового годинника наче відносять нас до ще одного сакрального образу – лицаря честі Дон Кіхота, який теж умів поєднувати образне слово з рицарським обладунком. Ці два образи мають внутрішню духовну комунікацію, оскільки уособлюють глибинне національне єство двох народів. Це два одвічних мандрівники, які шукають істину, припадають до джерел рідної культури і традицій. Кожен їхній крок суголосний із поступом вічності. Цю духовну сув’язь глибоко відчуває Орест Скоп, підтвердженням чого є композиція, створена ним для каплиці комплексу “Козацька Слобода” у селі Раковець на Львівщині. У своїй творчості український художник дотримується основних засад, притаманних композиціям так званих козацьких Покров, у яких серед святих традиційно присутні представники легендарної козацької старшини та відомі в Україні історичні особи. Заслужене визнання отримала картина, присвячена останньому отаману Запорізької Січі Петру Калнишевському. Для вивершення такого образу Орест Скоп використав узагальнену схему, типову для українських ікон. Сакральним змістом наповнений триптих “Сини України”, і сам художник Орест Скоп – гідний син України, дбайливий збирач і доглядач її духовних скарбів. Його подорож із “Козаком Мамаєм” триває.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАН України
Це рядок із вірша художниці. Мені здавалось, що я її знаю. Тендітна, непосидюча, завжди усміхнена, креативна. З купою олівців, тюбиків, ідей, шанувальників, однодумців… Завжди в оточенні натюрмортів, пейзажів, куточків рідного міста з несподіваного ракурсу. Серед проілюстрованих книжок. На виставках обласних і всеукраїнських. У дитячій школі мистецтв, куди вони з подружкою завітали вперше чи не на порозі випускного класу. Золота медалістка, яка раптом шокувала всіх вибором майбутнього фаху… Вона відкрилась для мене після 24 лютого. Коли кожен із нас шукав, чим може бути максимально корисним. Коли з дому розносилося все, аби обігріти, нагодувати, забезпечити найнеобхіднішим захисників і переселенців з окупованих регіонів. Якось їй подумалося, що більше віддавати нічого, – і вона згадала, що художниця. “Я подумала, що треба займатися тим, що ти вмієш робити”. На полотна і фарби часу не було – мисткиня вирішила робити колажі. Під звуки повітряної тривоги вона озброювалась планшетом – і тримала власну лінію фронту. До панорамних світлин ішли на підмогу вікові обереги – скіфські баби, Шевченкова хата, кам’яні жорна, дерево життя з родинного рушника, бабусі в народних строях зі складеними на колінах натрудженими руками і піснею на вустах, ляльки-мотанки. Коли “ведеться війна і в інформаційному полі, людям потрібні ці картини, щоб нагадувати, що ми маємо тисячолітню культуру, символи, знаки, пісні, рушники, і це все треба розповсюджувати в соцмережах”. І раптом твоє існування набирає сенсу, Не тільки задля продовження роду і хорошого сексу. Раптом ти перетворюєшся на месію, І єдина мета твого життя – це знищення росії. Її, таку максималістськи свою і по-підлітковому тоненьку, вихованці школи мистецтв називають “Оля Сергіївна”. І раптом ця усміхнена життєлюбка підпалює москву. Бо життя набуло вищого сенсу. Бо українське сонце має спопелити зло. Так візуалізувалися пророчі слова Джохара Дудаєва.
У туристично-інформаційному центрі Кропивницького діє виставка цифрових колажів нашої землячки, емпатичної українки, що навчає дітей (і не тільки) відчувати світ у барвах, відчувати серцем. Виставка символічна за назвою “2022: день народження Христа” і кількістю цифрових робіт: 12+1 (12 апостолів і Ісус, 12 місяців війни перетнули нову межу). Роботи добре знайомі, бо створювалися рік тому як особистісна відповідь на повномасштабне вторгнення й одразу поширювалися мережею (їх знають не лише в Україні, але й у Канаді, Німеччині). Тут і скіфський орел, що грудьми захищає рідний степ від навали, – символічний образ-пам’ять про Степана Чобану, який ціною власного життя врятував наше місто, відволікаючи вогонь на себе; і велетенські жорна новітньої історії, загрожені безпілотниками і танками; й озброєні баби з прадавніх курганів, і хор ім. Г. Верьовки, чиє виконання Шевченкового “Реве та стогне Дніпр широкий...” могутньою хвилею здіймає народний дух…І вічні матері-мотанки з німбами на тлі Маріупольського драмтеатру. І вишите дерево життя з пташками, що славлять новий день, сонячно-блакитний. Дерево, що зростає з жертовної крови. Пташки, що співають славень новому дневі. А художниця читає свої вірші… Чомусь згадалася символічна жінка-птаха на ймення Слава. Як символ свободи і вічний оберіг. Та ж ось вона, застигла з молитовно здійнятими до неба руками-крилами, а її груди проорює ворожа ракета… Поезії Ольги Краснопольскої народжені з великого болю за долю кожного з нас. Вона пише, що світ ідентифікуватиме українців за спільною ознакою – невигойною вирвою в грудях. Емоційний сплеск слова несе відбиток болісних роздумів і незламного духу. А мистецькі твори – філософський оптимізм. Бо це арт-терапія, що рятує творця і лікує глядача. Так воно і є насправді: найкращі лікарі – любов і “сродна” праця. Я вдячна художниці за її згадку, як чекала в ці дні, рік тому, моїх віршів. Наші серця билися в унісон.
Антоніна ЦАРУК, м. Кропивницький
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
