Про-читання · “Розкодовуючи підтексти, даруючи насолоду аромату Слова, покликаного вивищувати дух людини і ушляхетнювати її чин”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Луна Лесиної усмішки
Слово Просвіти, №10 за 2023 рік
Нещодавно стараннями небайдужих українців побачила світ книжка, народжена з великої любові та поваги до кобзаря, що так рано покинув білий світ. Історичний Клуб “Холодний Яр” рекомендує її для вивчення у вищих та середніх навчальних закладах. Ця книга – 16-та із серії “Видатні українці”, має назву “Тарас Силенко. Співець непримиренної України” (Київ, Видавництво Марка Мельника, 2022). Серед багатьох прецікавих спогадів про Тараса та його маму Лесю Силенко упорядники помістили і наші спогади – мій і Дмитра Чередниченка.
– Я тут би у вас і жила, – жартома казала Леся. – Заварити чаю? – питала я. Вона тільки усміхалася: – А можна кави? Я знала, що пити каву їй заборонили, і Леся, мовби вгадавши мої думки, сказала: – Мені кави не можна, але ж хочеться. Потім вона просила черговий том Нечуя-Левицького, бо задумала перечитати всі твори свого улюбленого письменника. І не поспішала вставати з крісла. Їй справді нікуди не хотілося від нас іти. Вона любила жити і всміхатися. Малювала білого коня з чорними очима, подібного до лебедя, і всміхалася. Вбирала вечір у синє і всміхалася. Без тієї усмішки Лесю годі було й уявити. Я часом думала, що так, як Леся, усміхаються хіба що квіти. Не уявляю, щоб вона когось зумисне образила. Уміла бути співчутливою й уважною. Якось, уже бувши тяжко хворою, вона попросила мене передрукувати її вірші. Їй хотілося встигнути підготувати своє вибране. Тоді я вперше начиталася Лесиних віршів. Власне, надихалася ними так, як ото дихають дуже свіжим повітрям. Намилувалася тією її природою, в яку вона була якось по-особливому залюблена. Пригадую останнє її літо, серпень 1990-го. Вона тоді часто була то в лікарні, то в Лютарях. І телефонувала звідти чи не щонеділі й запрошувала в гості: – Може, приїдете? Хоч на тиждень. Тут так гарно. І хоч ми й домовлялися, та все щось ставало на заваді й переносилося на наступний тиждень. Тоді поїхали до своїх батьків копати картоплю, захворіла донька, почалася школа. А далі вже й Ле-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
