16 Прем’єра · “Ми живемо на зламі історії. Разом тримаємо оборону України”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
Мистецькі новини від Центру Курбаса
Слово Просвіти, №10 за 2023 рік
У Національному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса нещодавно відбулася низка мистецько-культурних заходів, що презентують сучасну українську драматургію. Зокрема, показали виставу Дніпровського Телетеатру “Вертеп. Хроніки війни” та провели арт-тиждень “Лютий лютий 2014–2023”.
Едуард ОВЧАРЕНКО
“Вертеп. Хроніки війни” – вистава Телетеатру, який є головним центром сучасної п’єси у Дніпрі, засновником найбільшого фестивалю української драми Dnipro.ua, що попри обстріли випускає прем’єру за прем’єрою. За сюжетом усі чекають новорічних свят, але що робити, коли твій дім опиняється на окупованій території?.. Герої вирішують святкувати попри все, а яке ж українське Різдво без вертепу? Правда, і сюжет його стає особливим, коли замість колядників приходять орки… Які випробування чекають на волелюбних зухвальців, занапастить чи порятує їх вертеп? Чи з’явиться світло в кінці тунелю до звільнення? Про це і не тільки – історія “Вертеп. Хроніки війни”, яка нікого не залишить байдужим. Автор і режисер Артем Лебедєв був вимушений залишити рідний Луганськ після нападу “братнього” народу в 2014 році, але туга і гнів досі з ним. Ексклюзивна п’єса написана спеціально на замовлення директорки-художньої керівниці театру Ольги Волошиної. – Телетеатр – це театр сучасної української п’єси у Дніпрі, – наголосила директорка Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса Неллі Корнієнко. – У цьому місті важко говорити про українську п’єсу. Але з’явилися ентузіасти. У Дніпрі постав театр Ольги Волошиної. Пані Ольга організувала фестиваль української п’єси. Національний центр Леся Курбаса, наші практики і теоретики, експериментатори теж брали участь у ньому. Подія набула значного розголосу в Дніпрі, адже театр розробляв стратегію, як змінювати місто. Думаю, таких людей, як Ольга Волошина, потрібно всіляко підтримувати. В Україні має бути еліта, яка щоденно дбає про духовний та душевний креатив. Театр захищає Україну своєю діяльністю на культурному фронті. Нині це один із найскладніших і найдраматичніших фронтів. Вклонімося тим, хто нас захищає, і тим, хто долучається до них на інтелектуальному та духовному рівні. – Усі ми мріяли про фестиваль української драми, – зізналася Ольга Волошина. – Він народився у Дніпрі і відбувався у 2017, 2018 та 2019 рр. Мав бути і в 2020- му. Але спочатку на заваді став карантин, а потім – війна… У нашому театрі маленька зала, всього 70 місць, але завжди тепла атмосфера. Продовжуємо спілкуватися з глядачами і після вистави. Ми говоримо з ними театральною мовою, своїми ролями. Я кажу: “Якщо немає води, немає світла, це можна пережити. Але як жити, коли немає волі?” Ми живемо на зламі історії. Разом тримаємо оборону України. З перших днів війни ми розміщували в театрі біженців, грали для них вистави. Дехто з цих людей раніше жодного разу не бував у театрі. Наприкінці травня почали грати комедії. Намагалися виводити людей зі стресу, аби вони усвідомили, що життя продовжується. А влітку та восени повернулися до основного репертуару. Коли готувалися до Нового року, я сказала, що в нашому театрі ніколи не було вистави про вертеп. Артем Лебедєв за кілька днів написав п’єсу. До Різдва залишався місяць, і наш театр поринув у роботу. Головний висновок вистави – ми не повинні допустити ворога на нашу територію. Саме в найкритичніші моменти ми відкриваємо себе, свою націю. Ми стаємо іншими, і ця вистава – про спротив. Ми хотіли сказати, що й одна людина, навіть хвора дитина, може протистояти ворогові. Вистава “Вертеп. Хроніки війни” – це наш культурний фронт, посил молоді, усім, хто не вірить, що у нас вистачить сил витримати всі випробування. Роль Сестри у виставі виконує Ольга Степаненко, у нашому театрі вона також помічниця режисера. Брат – Павло Шартуба, він у нас ще й художник з освітлення. Ще у виставі грають Юрій Правілов (Окупант) і Юрій Колесников (Учитель). Нещодавно у нас йшла нова вистава за п’єсою Олександра Вітра “Трагічна історія Еміля Шпорка”. Хочемо показати її також на сцені Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса. Арт-тиждень “Лютий лютий 2014—2023” розпочався з артпроєкту “Ми обираємо Березіль”. У його рамках відбулася фотовиставка “Курбасівці на війні”, на якій представлено світлини співробітників НЦТМ імені Леся Курбаса Євгена Копйова, Володимира Данилевського та Олега Серебрякова; фотовиставка “Ми на відстані, але серцем з Україною” – світлини з бієнале українських митців у Грузії за участі сценографа Центру Курбаса Ольги Новікової та презентація фільму і світлин “Рік на війні. Пригоди Бандери і Грушевського, або Неймовірні історії волонтерства” від режисера та волонтера Олексія Орлова. – Це документальний фільм, який створювався впродовж року,
– розповів Олексій Орлов, – про нашу історію волонтерства з Сергієм Рубаном. Початок повномасштабної війни став каталізатором відкриття волонтерського фронту. За пів року ми допомогли понад 5 тис. людей. Окрім оповіді про наші пригоди, у фільмі йдеться про наслідки російської агресії в Бучі, Ірпені, Чернігові. Згорілі будинки, постраждалі міста, цікаві історії військових. Цього не покажуть по телебаченню. Фото-відео-географія проєкту: Київ, Ірпінь, Буча, Чернігів, Харків, Бахмут та інші міста. У рамках арт-тижня відбулася також презентація антології п’єс “Неназвана війна”. Ідея антології виникла як драматургічний спротив російській агресії з проєктів “На часі” та “ДрамПост” НЦТМ імені Леся Курбаса. Ці проєкти складалися з добірки п’єс про війну, сценічних читань, вистав, статей і дискусій. Відбулося знайомство з новими текстами, авторами й упорядниками антології, сценічне читання п’єс і дискусії. Читання фрагментів підготували ЧЕсний театр, студенти КНУКІМ і КНІТКІТ ім. І. Карпенка-Карого на чолі з Данилом Волохом. Куратори й автори проєкту “Неназвана війна” – Олег Миколайчук і Неда Неждана, авторка прологу і упорядниця – літературознавиця Олена Бондаре-
“Несподівано тихо”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
