Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Особиста україноцентричність абсолютно не залежить від регіону”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Нові лицарі України. Як козак “Джміль” рятував побратимів (Із серії “Українські козаки 21*го століття”)

Слово Просвіти, №10 за 2023 рік

З кінця 2015 року я почав збирати до окремої папки фотознімки бійців АТО, які на передовій відростили собі козацькі оселедці. Виявляється, це не поодинокі випадки. А коли до оселедця та розкішних чорних вусів додати ще вишиванку та бандуру? Уявіть собі – і таке траплялося! А коли ще й кулемет та гранатомет поряд? Одним словом, на знімках виходило героїчно та колоритно. і чорних наметах, але настрій був піднесеним, все повітря було насичене високим патріотизмом...” Ось вам і пояснення. Дух “орлиного гнізда”, своєрідної козацької фортеці був вирішальним для об’єднання однодумців. Пишучи про феномен козацького духу, не можу не згадати іншого кримчанина – Володими8 ра Гаврилюка. Познайомилися ми з ним випадково – саме через те, що Володя спілкувався на Ялтинській набережній гарною українською мовою. Таким патріотом, досить рідкісним в умовах Кримського півострова, я не міг не зацікавитися. Молодий хлопець торгував якимись сувенірами, але не вважав, що заради успіху в цій справі треба було поступатися рідною мовою. Виявилося, що коли є відповідний настрій і воля, то за такої постановки питання кількість невдоволених українською мовою загалом невелика. Від декого я тоді почув зауваження на кшталт: “А вы не могли бы говорить по-русски?” Володимир за потреби перекладав якесь слово чи два москвичу або мешканцю Нижнього Тагіла, але цілковито мовних позицій не здавав. На приїжджих туристів впливала доброта Володимира, його неповторний шарм. Кримчани ж, які українську в основному розуміли, навіть могли сказати кілька фраз державною. Адже до світлого люди підсвідомо тягнуться, а Володя був світлим. Від нього я почув і про такий випадок. Якось у Севастополі (а він пробував торгувати і там) до нього підійшов, а потім ще довго прислухався, якийсь немолодий севастополець. Постоявши і переконавшись, що Володя розмовляє винятково українською, він запитав, чи не з Західної України той приїхав. Володимир відповів: “Ні, з Ялти”. “И там тоже говоришь только по-украински?”. “Звісно, в Ялті теж”. Тоді севастополець зняв зі cвоєї руки дорогий годинник і протягнув Гаврилюку: “Если бы все украинцы были такими, как ты, – крымчане были бы не против Украины!” Звідси можна зробити висновок, що той севастополець був, скоріш за все, прихильником “русского мира”. Інакше звідки він узяв, що кримчани проти України? Більше половини якраз були щиро “за”. Але в деяких середовищах існували свої стереотипи. Але навіть таких зомбованих цілковито роззброювало гармонійне поєднання козацької шляхетності і твердості. Згодом я зустрів Володю на столичних барикадах. Він завжди був у перших рядах повстанців. Збереглося фото, де кримчанин допомагає незнайомій білорусці прибирати сміття біля наметового містечка. Акцентую на національності свідомої молодої жінки, бо й вона її підкреслювала. Казала, що тепер саме в Україні вирішується доля її рідної Білорусі. А ще Володя пропагував серед мітингарів єдину на півострові україномовну “Кримську світлицю”. Теж є фотокадр. Отже, його інтеграція в українське життя Криму не обмежувалося використанням мови на Ялтинській набережній. Вона була набагато глибшою! Збереглося його спільне “майданівське” фото з донецьким поетом, який свої вірші підписував літературним псевдонімом “Микола Джміль”. Пізніше під позивним “Джміль” побратими знали вже самого Володю Гаврилюка, коли він воював на Луганщині. Хтозна, може, на вибір позивного вплинула та давня зустріч на столичному Майдані? Принаймні, це одна з моїх робочих версій. Зрозуміло, що після анексії Криму Володя не міг залишатися в умовах окупації. Переїхав на Вінниччину, звідки його родове коріння. Після закінчення своєї місії на Луганщині він пішов працювати в патрульну поліцію Вінниці. Збереглося відео тих часів, де він уже з оселедцем. Що то значить – результат Революції Гідності! Хіба в Росії можна було уявити такі “вольності” стосовно зовнішнього вигляду поліцейського? Але найціннішим є те, що Володимир сказав тоді на камеру: “Почув про набір в поліцію і вирішив спробувати. Було розуміння, що потрібно щось кардинально змінювати. Не може бути держави без правоохоронної системи! І від нас залежить, якою вона буде. Я не зможу стати міністром, але якусь маленьку свою часточку в загальну справу зможу внести...” Коли я дізнався, що Володя працює в патрульній поліції – душа моя співала і раділа! Бо усвідомлював, що такий поліцейський буде зігрівати і освітлювати все навколо себе! І справді, відгуки людей про Гаврилюка були якнайкращі. Прикро, що божевільні наміри кремлівського карлика вплинули на долю всієї України. І Володимир Гаврилюк, якому б жити і жити, ростити дітей, радувати друзів чудовою грою на гітарі та бандурі, 24 лютого 2022 року пішов воювати. Приголомшливою була звістка про його героїчну смерть напередодні нового 2023 року. Допомагаючи здійснювати евакуацію пораненого побратима, він хоробро, по-козацьки, пішов назустріч оркам, поливаючи їх свинцем зі свого автомата. Може, якби десь заліг, переповзав від дерева до дерева, то й залишився б живим. Але “Джміль” був справжнім українським лицарем, який волів діяти, як князь Святослав. Просто “Іду на ви!” – і жодних напівтонів. Головне, щоб вся увага окупантів була звернута саме на нього... Щоб друзі, скориставшись подарованими хвилинами, встигли винести побратима з поля бою. Прес-секретар патрульної поліції Вінниці Тетяна Плахотнюк пізніше напише рядки такі рядки: “Клята війна забрала життя ще одного справжнього патріота. Вова Гаврилюк був дуже гарною людиною, я безмежно його поважала. За його погляди на життя, за його щирість, скромність, за відданість своїй країні, за простоту і безпонтовість, за добре серце, за те, що він не соромився проявляти свою індивідуальність і відстоювати власну позицію. Багато хорошого можна ще про нього сказати. Я усвідомлюю, що він віддав своє життя за мене, за вас, за Україну. І це просто безцінно. Найщиріші співчуття його дружині та всім його рідним. Це невимовна втрата. На жаль, війна забирає найкращих...” Додати можу лише одне: ми повинні думати, як компенсувати ці найдорожчі для суспільства втрати. Як допомогти рідним та друзям козака “Джмеля” не тільки пережити ці складні часи, алей виховати нових героїв.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин