Резонанс · с. 5сторінка оригіналу ↗
ІСТОРИКИ МАЮТЬ РАЦІЮ, але НАФТОПРОВІД “ОДЕСА—БРОДИ” СТОЇТЬ ПОРОЖНІЙ
Слово Просвіти, №11 за 2004 рік
ПАМ’ЯТЬ
ЧАДРА, ЗАВИХРЕНА В НЕБО з’явиться 18 травня в день 60-ліття депортації кримських татар у Сімферополі.
Спорудження приватного пам’ятника “Відродження кримськотатарського народу” почалося минулорічної осені за ініціативою і на добровільні пожертви викладачів та студентів Кримського державного інженерно-педагогічного університету. Так вони вирішили висловити вдячність за допомогу й підтримку своїм землякам у довгі роки депортації та після повернення на півострів. На монументі викарбувані слова вдячності українському та узбецькому народам, усім, хто взяв до серця долю кримських татар. Світлими східцями каскаду, як символ очищення, спадає вниз джерельна вода. Вінчає монумент фігура легендарної дівчини Арзихиз, чадра якої завихрена в небо. У комплексі буде і сквер гуманістів, фонтани, алея дружби, яка веде до добра, взаєморозуміння, відродження народу. Автор ідеї — ректор вузу Февзі Якубов — говорить: “Ми вміємо бути вдячними, тому говоримо спасибі за підтримку вже тоді, коли ще не повністю стали на ноги”. Він переконаний, що впродовж років монумент відродження, толерантності і взаєморозуміння буде знаковим на півострові, стане однією з його візитних карток. Сюди приїздитимуть представники міжнародних громадських організацій, лідери країн, гуманісти. Кримська організація Народно-демократичної партії перерахувала (12.02.04.) на будівництво пам’ятника 25 тисяч гривень. “Це внесок у благородну акцію, яку власними силами почали люди, що думають про майбутнє багатонаціонального Криму”, — заявив лідер Кримської НДП Сергій Куніцин.
НА ТАРАН!
“ЗОРІ В ДОЛОНЯХ” — така назва відкритої в музеї військової історії Криму пересувної виставки, присвяченої пам’яті уславленого льотчика, татарина Ахмета Хан- Султана.
Три розділи експозицій, у яких фото і речі з особистих архівів однополчан, родичів, близьких і друзів та чудово виданий буклет, розповідають про всі головні події життя героя. Підкорив небо у неповні 20 років, під час війни здійснив сотні відчайдушних таранів, кожен з яких міг бути останнім. У 70-му році трагічно загинув, стискаючи штурвал під час випробування літака нового типу, останнього з понад 100 ним досліджених. Був наставником Юрія Гагаріна, Германа Титова, Олексія Леонова, багатьох інших космонавтів і льотчиків-асів. Кожен, хто знав Ахмета Хан-Султана відзначають його рідкісний оптимізм, приязнь і душевне ставлення до людей. Навесні виставка стане основою музею в Алупці, де народився двічі Герой Радянського Союзу, Почесний льотчик Франції, Заслужений льотчиквипробувач, Почесний кримчанин, ім’я котрого навіки вписано в літопис Другої світової війни й історію повітроплавання.
Матеріали підготував Віктор ХОМЕНКО, Крим
z
зустрічі, на яку прибули близько тридцяти журналістів, узяли участь Надзвичайний і Повноважний Посол Польщі в Україні пан Марек Зюлковський, керівники генеральних консульств Республіки Польща в Україні, працівники Посольства. Як зазначив пан Посол, проблему Волинської трагедії сприймають як справу відносин між українським і польським народами, а тому журналісти повинні допомогти не лише у відкритті цієї сумної сторінки історії, а й сприяти тому, щоб ми — поляки та українці — не лишалися кожний зі своєю істиною, бо правда — вона завжди лише одна. Анна Кузьма — голова польсько-українського журналістського клубу “Без упереджень”, — демократично слідкуючи за плюралістичним використанням мікрофону, намагалася дійти можливого поєднання присутніх у мудрій відповіді на питання: як жити далі, як слід проектувати висліди Волинської трагедії на подальші стосунки двох народів і яку місію мають виконати ЗМІ? Нині, після численних заходів зближення позицій сторін в оцінці причин та наслідків Волинської трагедії, зокрема й після узагальнення матеріалів форуму в Острозі 11—12 квітня 2003 року та значного числа публікацій на цю тему істориків, публіцистів і соціологів, здавалося б створено достатньо підстав для беземоційних аналітичних і етичних висновків. На жаль, на цій підсумковій зустрічі не бракувало надто суб’єктивних оцінок, хоча переважали поміркованіші та зваженіші висловлювання.
АНТОН БОРКОВСЬКИЙ, газета “Поступ”, м. Львів: Наша проблема — не у відсутності наукових праць, не у відсутності польсько-українського діалогу між ученими: було видано купу книжок кваліфікованими істориками Польщі й України, проведено багато семінарів істориків, проведено узгодження точок зору науковців Польщі й України. Так, що в знаменнику вийшла наука, наукова позиція. Єдина біда — це недостатня освіченість заполітизованих братів-журналістів.
У цій нашій дискусії* присутні три аспекти теми: історичний, етичний і перспективний. Наше сьогоднішнє зібрання є, фактично, третьою конференцією. Можуть ще бути четверта, п’ята, шоста… І кожна конференція (судячи з того, що ми чуємо тут один від одного) переважно намагається знайти відповідь на питання, яке є, перепрошую… безглуздим: хто винуватий, хто був перший, хто почав і на кого покласти вину. А звідси й наслідки: українська сторона (мені дуже не подобається це безособове визначення) намагається висвітлити щось негативне у діях польської сторони (це визначення також аж надто нейтральне), і, відповідно, польська — начебто… Цей історичний аспект ніколи до кінця не буде висвітлений. Висвітлили його (і то не повністю) ті, хто лежить похований, а хто — йне похований по-людськи: свідки, які загинули. Заспокойтеся, дорогі мої, —
ніколи до кінця цієї правди не розкопають. Документи, можливо, що нам із вами щось висвітлять, якщо буде відкрито архіви на Луб’янці. Документи про те, як невеликі загони службовців НКВД зробили свою провокаційну справу… І тепер, коли ми збираємо свідчення очевидців (а ми питали й друкували їх відповіді у “Слові Просвіти”; в тому числі й розповіді батька відомого в Україні академіка, громадського діяча Миколи Жулинського та його самого — волинянина), то всі свідки без винятку оповідають одну цікаву річ: вони не знають, хто нападав… Були, звичайно, й винятки: наприклад, розпізнавали сусіда серед нападників. Але, як правило, — і саме це стверджують очевидці — це були чужі (“не наші”) люди… Тут ось мій колега з Чернігова сказав про третю сторону. Третя сторона — не знаю, чи мудро, чи хитро, — мовчить. І спостерігає, як ми з вами, українці й поляки, чубимось, намагаючись розкопати правду. Тому кожна така конференція щоразу починає все од початку. Це — щодо історичного аспекту. Аспект морально-етичний, емоційний. Люди добрі, ми під час цих розмов ображаємо тих, кого повинні шанувати, — тих, хто там лежить і хто вже все знає без науковців-істориків. “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим…” Те, що ми поговорили про трагедію, цілком достатнє, щоб ми почали відповідально думати і щось собі усвідомлювати. Бо до цих дискусій не було не лише належного розуміння, а й інформації. Аспект перспективний. От уже понад вісім років продовжуються спекуляції навколо нафтопроводу з порожньою трубою “Одеса— Броди”. Але ж ці спекуляції є продовженням Волинської трагедії! З поляками на Захід чи реверс із росіянами? — от у чому суть. І хоча вже оголошено про західний напрямок нафти, дехто все-таки намагається проштовхнути варіант транспортування російської нафти
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
