Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Тарасова церква · с. 8сторінка оригіналу ↗

ПРОЩА ДО ТАРАСА

Слово Просвіти, №11 за 2004 рік

ЗАТАМУВАВШИ ПОДИХ Раз добром нагріте серце вік не прохолоне Т. Г. Шевченко Свята святих землі Української — висока Чернеча гора, на якій заповів поховати себе Кобзар, кожним словом поета, кожною ниткою його пісень, світлом майстерних картин кличе нас на прощу, на поклін до Пророка України. І, мабуть, немає серед нас людини, яка б не прагнула серцем і душею прихилитися до цього святого місця. Але, на жаль, не кожен може віддати шану Шевченкові, бо далека відстань, а значить, — і недешева. А наша заповітна мрія збулася завдяки доброті, розумінню й підтримці депутата Верховної Ради України Івана Михайловича Стойка. Ми, учасники літературно-творчої студії “Словограй”, за розумною порадою старшого наукового співробітника Шевченківського національного заповідника З. П. Тарахан-Берези, з якою вже давно єднає нас дружнє листування, звернулися до нашого народного обранця з проханням спонсорувати нам поїздку в м. Канів, бо і книга- “святиня”, яку написала ця жінка, кожним рядочком, присвяченим історії Шевченкової могили, кликала нас до духовного храму українського народу. І депутат не від багатства, бо до олігархів не належить, а від сердечної щедрості й щирості пішов нам назустріч, коли зійшли на Говерлу нашої духовності, з якої видно всю Україну, то молитву за упокій душі того, хто і в граніті випромінює мудрість та любов до рідного народу, творили зі сльозами на очах та щирістю в серці. І здавалося, що кожен листочок барвінкового вінка, сплетеного нашими руками і покладеного до підніжжя пам’ятника, шелестів шаною до Генія України. Неможливо передати словами красу тої МАНЕВРИ Франкове Підгір’я з глибоким обуренням зустріло повідомлення про святотатство — інакше не скажеш, — яке твориться з волі владних структур у краю Шевченка, на священній Тарасовій Горі. Перед самісіньким 190-річчям від дня народження Тараса Шевченка — це ж треба так додуматися! — Музей “Могила Т. Шевченка” у Каневі закрили на капітальний ремонт чи на реконструкцію... до Поетового 200- річчя. Приміщення справді вимагало ремонту, але — як уже дотепер дотягнули — невже не можна було зачекати принаймні до кінця травня, щоб належно відзначити 190-річчя!? Прецінь 200-річчя аж у 2014-му, і цих два-три місяці фактично не вплинули б на підготовку до нього. Дивна (читаймо: злочинна) турбота влади про вшанування пам’яті Т. Шевченка: віднині начебто дбає про ювілей далекий і грубо ігнорує, зневажає ювілей сьогоднішній! Знає ж бо влада, що голос Тарасової Гори надзвичайно потужний. Збереться тут народ, українська еліта на 190-річчя Кобзаря — і, звичайно, вестимуться розмови про подальшу долю України, зокрема про цьогорічні вибори Президента. І не будуть, ясна річ, ці розмови, на користь Президента теперішнього та його керівного оточення. Тож намагається режим бодай приглушити, якщо не може змусити замовкнути, голос Тарасової Гори. Напередодні Шевченкового 190- річчя одну за одною відправлено на пенсію провідних, із високим чуттям національної відповідальності наукових співробітників Музею — Зінаїду Тарахан-Березу, чия неперехідної цінності книга “Святиня: Науково-історичний літопис Тарасової Гори” висувалася недавно на Шевченківську премію, Раїсу Танану, Віру Гнучу. Хай навіть, зважаючи на віковий ценз, — не можна ж так одночасно, якщо не бажаєш нашкодити справі. благодаті, яка вливалася дивними відчуттями радості й щастя в наші молодечі серця. Звідси бере початок Шевченкова правда, яку ми сповідуємо. Тут і доброта людська надзвичайна, бо приїхали ми в день, вихідний для музею, але завдяки розумінню З. П. Тарахан- Берези й директора музею І. Д. Ліхового національна святиня відкрилася нам. Царством заворожуючої тиші й незмінним багатством експонатів зустріли нас музейні кімнати. Затамувавши подих, серцем і душею ми вбирали в себе кожне слово розумної, милої і привітної Зінаїди Панасівни, яка 5 годин із любов’ю розповідала про мученицьке життя того, хто був кріпаком, а став велетом духу та слова пророчого, що не меркне у віках. До кожної реліквії ми підходили з трепетом у серці, бо все тут кликало думки у ті часи, коли жив, творив і мучився, але не каявся Великий Кобзар. Зір та почуття наші хвилювали й ті експонати, які подарували музеєві наші сучасники, а особливо картина нашого земляка — художника І. Марчука “Зійшов місяць над Дніпром”, за яку його удостоїли Шевченківської премії, та портрет Шевченка, майстерно вишитий гладдю киянкою К. Костиркіною. До глибини душі ми були зворушені почутим і побаченим, і, мабуть, тому свої вірші, присвячені Шевченкові, Оля Виргало та Юля Головко читали з таким натхненням, що всі присутні відчували в поетичних рядках дитячу любов до Кобзаря. І просила авторка “Святині” надіслати ці вірші для музейного літопису. Проявила свій таланті Марійка Бісовська за роялем композитора Скорульського, який його внучка подарувала музеєві, — музичним твором, що зачаровував кожним звуком у напрочуд акустичному залі. До старовинної хати під стріхою, яку в народі називають Тарасовою світлицею, ми піднімалися по доріжці вже в супроводі директора музею І. Д. Ліхового, який, пожертвувавши своїм вихідним, приїхав, щоб привітати нас із радісним і незабутнім днем у житті. Він захоплююче розповідав про хату, яка подібна до тої, в якій народився Тарас. Із поклоном і шаною ввійшли ми в приміщення, де й піч, і лавки, і мисник, і лампада біля ікони — кожна річ дихає епохою того, хто проникливим поглядом із великого портрета у світлиці зустрічає відвідувачів. А запашний аромат від сіна, яким устелена долівка, та засушених чорнобривців, та польових квітів — на столі, за різними настінними предметами — п’янив і зачаровував наші серця. І сказав урочисто мудрий директор музею: “Вдихніть цей запах і повезіть його на свою рідну Підгаєччину та пронесіть крізь усе життя, бо це — дух України”. Ці хвилюючо-незабутні слова й медаль почесного відвідувача музею, якою ми удостоїлися честі бути нагородженими з рук хранителя духу національної святині І. Д. Ліхового, та карбований заклик на ньому нашого духовного батька: Свою Україну любіть, любіть її во время люте. В остатню тяжкую минуту за неї Господа моліть, — будуть для нас тим світлим промінчиком, що зміцнюватиме в любові до Батьківщини. Щиро вдячні — учасники літературно творчої студії “Словограй” та її керівник Оксана МАКСИМИШИН, с. Голгоче Підгаєцького району Тернопільської обл. ПАТРІОТИЧНІСТЬ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин