Тарасова церква · с. 8сторінка оригіналу ↗
ІГОР ЛІХОВИЙ — САМЕ НЕ ТОЙ?
Слово Просвіти, №11 за 2004 рік
У тім-то й річ, що бажають нашкодити! 22 січня цього року — в свято Соборності України — міністр культури й мистецтв України Юрій Богуцький не знайшов нічого кращого, як... підписати наказ про звільнення з посади Генерального директора Шевченківського Національного заповідника в Каневі Ігоря Ліхового. Другого дня, 23 січня, міністр, очевидно, без докорів сумління, приймав нагороду з рук В. Путіна на великому шоу з нагоди закриття “Року Росії в Україні” (чи закриття?). Ігор Ліховий — 47-річний енергійний культурний і громадський діяч, Заслужений працівник культури України, багато зробив для поліпшення загального стану Шевченківського заповідника. Зокрема при ньому, за допомогою керівника блоку “Наша Україна” В. Ющенка, прокладено асфальтовану дорогу на Тарасову Гору. Не допустив І. Ліховий руйнації Тарасової Гори різними бездуховними “приватизаторами”, які з усіх боків тиснуть на заповідник, намагаючись тут чи поряд відкрити свої підприємства, промислові об’єкти, які завдали б непоправної шкоди екології краю. Він, глибокий культуролог, ерудит, а головне — вдумливий шевченкознавець, постійно дбав про оновлення музейної експозиції за рахунок важливих і правдивих матеріалів, налагодив у Музеї ритмічне й ефективне наукове життя, забезпечив видання цікавої газети “Тарасова Гора” тощо. Ігор Ліховий — член багатьох поважних організацій, товариств. Знають його не тільки в Україні — він, до речі, член Ради Товариства “Україна — Світ”. Це самовідданий, працелюбний державотворець, український патріот. Саме за це — передусім за симпатії до блоку “Наша Україна” — й розправилися (так, саме “розправилися”) з Ігорем Ліховим. Хоч колектив Національного заповідника й Музею в Каневі (знаю з частих канівських листів) стоїть горою за свого чесного, сумлінного директора, — верховних правителів це “не обходить”. Їм, нинішнім правителям, залежить, щоби принаймні в рік президентських виборів голос Тарасової Гори максимально нейтралізувати. Зацитую один із недавніх листів із Канева про Ігоря Ліхового: “Ігор жив тим Музеєм, працював без вихідних... Як він любив водити екскурсії! У нього прекрасна мова, гарно подає матеріал — люди в захопленні (В усьому цьому я сам мав нагоду переконатися. — М.Ш.). Як можна людину позбавити того всього? Що то за держава, що не цінить своїх кадрів? Так було за комуністів, так і зараз. Ми розуміємо, що це політичні ігри, — його знають, як симпатика В. Ющенка, тому він владі непотрібний”. На місце Ігоря Ліхового влада призначила “свого” — члена СДПУ(о). Невже шановний міністр Ю. Богуцький і ті, що над ним, не розуміють, що такої самоволі — та ще на національно найсвятішій, Шевченківській, території, — Україна не простить? Чи їм і це байдуже? Громадськість рішуче вимагає виправлення цього свавільного вчинку влади. Вимагає негайного повернення Ігоря Ліхового на посаду Генерального директора Національного Шевченківського заповідника “Тарасова Гора”. Це буде найкращим доказом, що влада справді турбується про належне відзначення, якщо вже не 190-річчя, то 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
Михайло ШАЛАТА, професор, голова Громадського Комітету з підготовки й відзначення 150-річного ювілею Івана Франка, м. Дрогобич
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
