Шевченкіана · с. 11сторінка оригіналу ↗
«ЯКБИ ЗУСТРІЛИСЯ МИ ЗНОВУ...»
Слово Просвіти, №11 за 2004 рік
«КРУГЛИЙ СТІЛ»
Кияни здавна шанують і примножують пам’ять про великого Кобзаря. Ім’ям Тараса Шевченка названі район міста, його вулиці, університет, інші навчальні заклади та бібліотеки. Про особливості художньої та літературної творчості поета, його філософське мислення, про його сприймання сучасниками йшла мова на “круглому столі” під назвою “Постать Тараса Шевченка в сучасному вимірі”, який відбувся 26 лютого в залі масових заходів бібліотеки імені М. Костомарова. Основними учасниками вечора були викладачі української літератури шкіл мікрорайону Нивки, завідувачі дитячих позашкільних закладів, бібліотекарі, постійні читачі, небайдужі до всього, що пов’язане з життям та творчістю великого поета. “Круглий стіл” вели завідувач лабораторії історії психології Інституту психології АПН України, кандидат психологічних наук Володимир Куєвда та старший науковий співробітник національного музею Тараса Шевченка, поетеса идавництво художньої літератури “Дніпро” щойно випустило в світ нове видання “Кобзаря” Тараса Шевченка, яке, безперечно, стане подією не лише ювілейного року. Вершинна книга українського народу цікава напрочуд оригінальними графічними творами народного художника України, шевченківського лауреата Миколи Стороженка, яких тут більше сорока.
БІБЛІОФІЛ
У жодному з півтора десятка “Кобзарів”, що маю в своїй невеличкій власній шевченкіані, не натрапив на вірш “Якби-то ти, Богдане, п’яний”, хоч знав, що такий у Поета є. І ось, нарешті, зустрічаю його в “Кобзарі”, що його видрукував у Києві видавничий центр “Просвіта” з передмовою П. Мовчана та примітками Є. Нахліка. У вірші всього 15 рядків, які вміщують близько шести десятків слів, та в них поетичний геній вмістив невичерпну тему, яка ось уже 350 років хвилює нас, українців, і не тільки нас. До цієї теми Поет постійно звертався впродовж усього свого короткого життя. У тих п’ятнадцяти рядках вгадується вся історія України, починаючи з середини XVII сторіччя. В тих рядках бачиться і неперевершений героїзм наших пращурів, і їхня трагедія, започаткована невиправною помилкою одного з визначних діячів українського народу — гетьмана Богдана Хмельницького. “Якби-то ти…” — остання з тих десятків поезій, у яких Т. Шевченко торкається зазначеної теми. Повернувшись із заслання, вже тяжко хворим, Поет улітку 1859 року востаннє приїжджає в Україну і в Переяславі пише свій вірш, яким засвідчує незмінну оцінку діяльності гетьмана: поряд із епітетами, що славлять Богдана, вичитуємо гостро негативні висловлювання на його адресу. “І препрославлений козачий Розумний батьку!..” — читаємо у вірші та проймаємося почуттям
Ірина Громавенко. Виступаючі звернули увагу присутніх на той факт, що як за радянських часів Шевченко в Україні був офіціозним символом, так і тепер, уже в незалежній державі, ставлення до нього не змінилося: його творчість вивчається поверхово. Виробився певний штамп у висвітленні образу поета — однобічний, застиглий. Науковець шевченківського музею звернула увагу на деякі сьогоденні публікації, в яких Шевченка висвітлено не лише поверхово, примітивно, але й із численними перекрученнями історичних фактів, фальсифікаціями, з приниженням його ролі як національного генія, провідника національної ідеї. Живий Шевченко — багато в чому несподіваний, динамічний, контрастний, трагічний. Він — це наша жива мова, наш національний дух. Як ніхто з інших поетів, Шевченко найбільш споріднений з українською мовою, традиціями та культурою народу, тому його твори чою ідентифікацією “Кобзаря” Микола Стороженко розпочав без будь-яких замовлень ще на початку 80-х років минулого століття. Він довго виношував концепцію книги, продумував її цілісну архітектоніку, робив сотні ескізів до майбутніх композицій. Ця праця була схожою на розпис храму, бо пензель Стороженка ілюструє не вірш, не сюжет, а суть, яку не завжди віддзеркалиш словами. Це, власне, інтерпретації Шевченкових текстів великим художником, що також є оком і серцем нації, яким був поет. Митець дає нам шанс не просто глибоко прочитати “Кобзаря”, він закликає до того, аби перейнятися, вдуматися, відкритися душею і стати на духовний шлях, що веде до “вольового чинного українства”, щоб ця “форма національної душі” ставала актуальною і реальною вже сьогодні. Микола Стороженко винайшов і створив для візуального тлумачення “Коб-
Над оформленням “Кобзаря” митець трудився впродовж десятиліть і запропонував нам принципово нове ілюстративне бачення Шевченкової спадщини. Утім, його роботи навіть не піддаються такому жанровому визначенню, як ілюстрації. Це, радше, магічне проникнення в текст і погляд на нього з найпотаємніших глибин пророчого слова. Роботу над образотворглибокої пошани до гетьмана. Адже справді значущою була велика перемога наших дідів-прадідів у національно-визвольній війні 1648—1656 рр. проти польсько-шляхетського гніту. Наслідком тієї перемоги було швидкоплинне, майже раптове визволення українських земель від Слобожанщини до Волині й від запорізьких степів до рубежів Московії до утворення власної держави у складі 23-х полкових та близько 350 сотенних адміністративно-територіальних одиниць. Той подвиг народу важко переоцінидуже важко перекладати на інші мови. Осягнення глибин людського генія Тараса Шевченка, його спадщини, його впливу на все національне життя — це теж постійний живий процес. Тому нове прочитання поета-патріота вкрай потрібне саме зараз, коли українське суспільство досі важко й повільно шукає відповіді на багато питань щодо державотворення, національного відродження, проблеми збереження мови, культури тощо. Усі присутні взяли активну участь у обговоренні піднятої теми, висловили щиру вдячність за цікавий вечір як ведучим “круглого столу”, так і безпосередньому його організаторові — директору бібліотеки Ліні Пєскіній. Такі заходи, на загальну думку, слід проводити частіше, для більш широкої аудиторії, залучати до них наших депутатів, бо саме Тарас Шевченко міг би допомогти їм не лише осягнути глибини так потрібної їм рідної мови, а й усвідомити важливість і необхідність вирішення багатьох державотворчих питань. Дуже корисна піднята тема й для вчителів шкіл, бо саме вони можуть закласти в молодого покоління правильне розуміння шевченківського генія. Наприкінці вечора його учасники із задоволенням прослухали літературно-музичну композицію з пісень на слова Тараса Шевченка у виконанні відомого композитора й співака Ігоря Якубовського. Приємною несподіванкою став і виданий бібліотекою невеличким тиражем ілюстрований біобібліографічний нарис “Шевченко в Києві”, упорядкований Ліною Пєскіною. У читальному ж залі бібліотеки відвідувачі ознайомилися з книжково-ілюстративною виставкою “На перехресті музи й долі”, присвяченої життю та творчості великого Кобзаря.
z
Святослав ВОЇНОВ, директор музею Шевченківського району м. Києва заря” не лише власну техніку малярства, але — що головне — нову зображальну мову, повну гостро сучасних алегорій, символів і сміливих прийомів.
опинився гетьман, цар змусив його прийняти невигідні умови, продиктовані на Переяславській раді в січні 1654 року. Богдан пішов на поступки: вигідні Росії умови стали небезпечними для молодої гетьманської України. Відтак за лічені роки перемога перетворилася в поразку, національно-визвольна війна трансформувалася в майже 30-річну громадянську війну-руїну, а утворена держава була розділена навпіл по Дніпру між Росією та Польщею на сто з лишком років. Таку ціну заплатив народ за те, що Бог-
z
ПОЕТИЧНИМ РЯДКОМ постали сумні реалії, коли вся Україна перебувала в міцних “возз’єднаних” обіймах царського режиму і покірно несла на своїй шиї кріпосницький хомут, коли “Од козацтва, од гетьманства Високі могили — Більш нічого не зосталось”, коли загнаний у безвихідь народ, якому заборонялося читати й писати рідною мовою, впевнено “розчинявся” в російсько-азійському середовищі… Спостерігаючи подібне, гетьман справді “упився б”. Протестуючи проти засилля царизму в Україні, Поет привертає увагу співвітчизників до причин, які призвели до тих тяжких реалій. Одну з них Поет вбачав у помилкових діях гетьмана, якому народ повірив, і який не виправдав його сподівань. У кінці вірша Поет робить присуд гетьману: Якби ти на світ не родивсь, Або в колисці ще упивсь… То не купав би я в калюжі Тебе преславного. Амінь. Посилаючи докір давно померлому гетьману, Поет, зрозуміло, адресує його “живим і ненарожденним” майбутнім провідникам нації, аби кожний, за ким піде народ, пам’ятав, що народ помилок не прощає. Також недвозначною сприймається ідея вірша. Тож не дивно, що аж через 8 років після написання були надруковані лише перші чотири його рядки, а повністю світ побачив поезію аж через 27 років, до того ж, у Празькому “Кобзарі”.
Ананій ЗАКРЕВСЬКИЙ, краєзнавець, Київська обл.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
