Очевидець і літописець · с. 12сторінка оригіналу ↗
НАЙБІЛЬШ БОЙОВИЙ І НЕПОКІРНИЙ ПОЛКОВНИК
Слово Просвіти, №11 за 2004 рік
Іван Теодорович БОГУН (Федоренко, Федорович) — постать відома і водночас оточена різноманітними легендами. Біля Новгорода-Сіверського, на правому березі Десни, за якихось півкілометра від мосту через річку, на шляху до села Комань лежить камінь. На нім — вмурована гранітна плита і тесаний дубовий хрест заввишки 4 метри. Навколо — залізні стовпці з масивним ланцюгом золотавого кольору. Ця символічна могила постала в липні 1991 року не без участі “Просвіти”. Постала на місці загибелі полковника 27 (17 — за старим стилем) лютого 1664 року і в давнину тут лежав надгробний камінь із відповідним написом. Таким чином, 340 років тому, після його походу з гетьманом Правобережжя Павлом Тетерею в Лівобережну Україну, після передачі Богуну польським королем Яном II Казимиром командування козацькими полками, цього ватажка по-зрадницькому схоплює польська шляхта і розстрілює (інша версія — рубає на шматки) біля Новгорода-Сіверського… Кожного року в річницю смерті Івана Богуна його могила збирає біля себе горстку патріотичної публіки на панахиду “по убієнному”. Свого часу він був полковником подільським, кальницьким (вінницьким) і паволоцьким, але найбільше його любили вінничани. І було за що — щойноспечений полковник кальницький у 1651 році блискуче захищає Вінницю від польських військ М. Калиновського і С. Лянцкоронського. Після поразки Данила Нечая під Красним (коли поляки порушили перемир’я), війська Речі Посполитої захоплюють Мурафу, Шаргород, Ямпіль і оточують Вінницю. Іван Богун, зібравши козаків, міщан і селян (3 тисячі вояків проти 20 тисяч польських жовнірів С. Лянцкоронського), тримає оборону міста. Саме тут він чи не вперше виявляє в такому масштабі здібності першокласного воєнного стратега. Захисники поливають крутосхили водою (за ніч перетворюються на льодяну перешкоду), на Південному Бузі роблять ополонки, притрушуючи їх соломою. Невеликий загін, із самим Богуном на чолі, раптово здійснює відчайдушну атаку на ворога — і блискавичний відступ. Лянцкоронський кидає добірних драгунів, аби оточити зухвальців, але ті проривають лівий фланг кінноти й успішно спрямовують ворога до пастки на річці, де чимало поляків гине. Третього дня полковник знову кидається в атаку, але двічі ледь не гине: спочатку відбивається від трьох повислих на ньому жовнірів, потім потрапляє у власну пастку (кінь і вершник вдало впоралися з нею). І знову — в бій… Із приходом основних сил Хмельницького Богун продовжує наступ на коронне військо, штурмуючи Кам’янець-Подільський (29 квітня — 1 травня 1651 року), оволодіваючи Корцем… Взагалі, Іван Богун брав участь у всіх боях національно-визвольної війни. Його можна було кидати в бій у найнеоптимальнішій ситуації, і він ловив будь-який шанс здобути перемогу. Це знав і використовував Хмельницький, знали козаки, довіряючи йому булаву наказного гетьмана під Берестечком. Власне, Волинська земля і Берестечко саме завдяки Іванові Богуну мають, врешті, позбавитися трагічного серпанку, адже Богун вгамував бунт у оточеному козацькому таборі й вивів основні сили з оточення… Пам’ятні і оборона Азова
z
1637—1642 рр. від турецьких військ султана Ібрагіма, й походи на Крим, і блискуча оборона Монастирища в 1653 році в оточенні набагато переважаючої армії С. Чарнецького, і переможний похід того ж року разом із Тимошем Хмельницьким у Молдову, та безперервний, але успішний захист Брацлавщини й Уманщини від поляків і татар із кінця 1653 по 1655 роки. А що вже казати про похід під орудою А. Ждановича в союзі з Семиграддям і Швецією на Річ Посполиту, із взяттям Кракова, Берестя і Варшави... Вічний “опозиціонер” і “самостійник” відмовився присягати царю московському в 1654 році, виступав проти укладення Б. Хмельницьким Білоцерківського договору 1651 року, відмовився підписувати Гадяцький трактат (1658) І. Виговського, засудив і Слободищенський трактат Ю. Хмельницького 1660 року. Загинув Іван Богун при справі об’єднання Правобережної та Лівобережної України.
Олександр СОЛОНЕЦЬ
z
тяжців-козаків залізною стіною на острові Гайок. ТРИСТА проти багатотисячної ворожої армії! Творили чудо! Армія Калиновського на якийсь час припинила наступ від небаченого подиву! А вони, порубані шаблями, метались, як “кривавий смерч”, поетапно відступаючи, по одному падаючи, а вже останній козак — Нечай — на озерці вразив ворога надлюдським героїзмом. Ці легендарні ТРИСТА та їхній вожак і улюбленець Іван Богун, який зумів вивести з цього пекла значну частину війська, вразили світ. Їм посмертно присвоєно звання Георгіївських Кавалерів, вилита таблиця з бронзи, яка по сьогоднішній день знаходиться в Георгіївській залі Кремля… Іван Богун наздоганяє татар, які, повертаючись, хапали ясир. У Вінниці зупинилися на майдані. Наздогнавши, козаки відбивають ясир. На майдані Богун із групою козаків зупинився, підійшов до плачучих людей, що на руках тримали мертву жінку, у грудях якої залишилася куля. На мить закаменів, підняв руки, ніби захищаючись від ворога, і зойкнув: “Оксана…” І знову рвонувся з козаками степом. Удалині квилила якась чайка… Знову бої, перемоги, слава, але це вже ніби за інерцією, з болю і мук. Велику перемогу здобув Іван Богун під час оборони Умані, звівши там фортецю, яку польські воєначальники порівнювали з голландською Бредою, що була зразком військово-інженерної майстерності. У 1662 році поляки схопили Івана Богуна і кинули в Марієнбурзьку фортецю. У 1663 р. гетьманом Правобережної України стає Павло Тетеря і добивається його звільнення. Але ненадовго. 17 лютого Івана Богуна розстріляли на горі за Новгородом- Сіверським у гайку біля села Комань. І дарма, що впродовж трьох із половиною століть Івана Богуна недооцінювали, принижували різні державні устрої, дарма, що до цього часу йому ніде не створено пам’ятника, дарма, що образ його спотворено в телефільмі “Огнєм і мєчем”, але Іван Богун вищий від цього всього й від усіх.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
