Палітра · с. 16сторінка оригіналу ↗
РАЙСЬКІ САДИ ОЛЬГИ КРАВЧЕНКО (враження навздогін виставці)
Слово Просвіти, №11 за 2004 рік
“Закарпаття”
“Бузкові маки”, “Соняшники”, “Сон-трава”, “Осінній букет”, “Білі іриси”, “Чорнобривці”, “Нагідки і красолі” повертають у дитинний стан зачудування перед цвітом, що, зберігаючи наївність пуп’янка, сповнений ваготи майбутнього сімені, насіння, живучого коріння. Ользі Кравченко в її світовідчуттях і їх відтворенні якимось чином удалося уникнути тлінності, зав’ядання, осипання й опалості квітки, — саме так фіксуються в нашій пам’яті почуття, які, до речі, ніколи не бувають зужитими. Другий період творчості Ольги Кравченко, в якому вона нині перебуває (точніше — перехід художниці до нього), я б порівняла з кінематографічним прийомом: від деталі — до загального плану, який є вирішальним засобом втілення ідеї твору. Квітка, пелюстка, листя — не виписане, а означене, вхоплене пензлем, стає не зображенням, а деталлю зображуваного, значущою деталлю пейзажу. “Деснянська весна”, “Весна в Закарпатті”, примітні роботи, де повітря, квіти, рослини та будівлі стають єдиним цілим, таким собі цвітом буття. Художниці затісно в стінах майстерні, і вона все частіше працює на пленері, наполегливо й невтомно. Результат незаперечний — картини Ольги Кравченко зауважені справжніми поціновувачами. Ось враження Дмитра Горбачова, який побував на знаковій виставці художниці, що відбулася в престижному виставковому залі на Подолі в червні 2001 року: “Несподівана й приємна зустріч із художницею питомо-безпомильного смаку, гарною колористикою. Якийсь дивний баланс між декоративністю та імпресіонізмом. У всьому проступає майже французька делікатність і разом з тим — твереза переконаність у своїй правоті”. Я не випадково згадала тут, що творчість художниці Ольги Кравченко дотична до літературної творчості її ровесниць: її картинам особливого чару надає самопрозирання, самопізнання, — самоідентифікація себе зі світом, що прочитується глядачем настільки, аби шукати не лише відчуття, але й бажання висловити власне сприйняття словом. “Кав’ярня Ялта” — породжує надзвичайно радісні, чисті емоції, реальні й казкові”, — свідчить чотирнадцятирічна
“Квітуча яблуня”
дівчинка. “Найцінніше в роботах, — переконана ровесниця художниці, журналістка Ліна Чабанівська, — розуміння краси рідного краю, України, її незвичайної колористики. А якщо додати ще й відчуття кольорів, їх композиційна поєднаність у кожній картині створює надзвичайний настрій”. “Соковита симфонія кольорів Ольги Кравченко спонукає до душевних роздумів”, — вторить їй В. Гарновський, а Марта Зеленська зізнається, що, коли вона дивиться на картини Ольги Кравченко, їй хочеться усміхатися — від внутрішньої радості. Сім’я Хімичів також відзначає, що їхні захоплення перейняті “радісними почуттями життя”, а письменник Михайло Слабошпицький
“Коли цвіте дурман”
зауважує, що “Людство ділиться на дві половини. Перша (нещасна) — нереалізованих. Друга (щаслива) — реалізованих. Знай своє щастя!” Чи вповні зреалізувалася художниця Ольга Кравченко? Якби це було так, ми б не вели цієї розмови, не захоплювалися останньою в часі лютневою виставкою в Київському музеї старожитностей. Чи змінилася художниця в своїх останніх полотнах? Так, змінилась. Її пейзажі стали об’ємніші, “укріпилися в дусі”, в них з’явилося відчуття обрію, означилася “географічна закоханість” художниці — Закарпаття. Хоча не встояла вона й перед “екзотами”: єгипетськими, румунськими пейзажами. Віддавши данину генетичній сільській пам’яті подолянки, Ольга Кравченко вміє вразити художнім прочитанням київських краєвидів, деталями поєднання живої природи та урбаністичного каменю: чи то червоний осінній плющ проростає крізь стіни, чи столітні стіни розродилися живим і витким вишневим плетивом (пейзаж “Київські двори”). Несподівані, а від того ще чарівніші, зимові пейзажі зі своєю, кравченківською особливістю: здається, що її квіти і трави — там, під снігами, — не вбиті морозом, а просвічуються з глибини білості, м’яко й делікатно, в притаманній самій Олі гідній ненав’язливості й делікатності. Є в Ольги Кравченко картина, яка називається “Біла тиша”. Та особлива, творча тиша, сповнена ніжності й любові, яка вибухає торжеством і пристрастю, якщо здетонувати її ударами небайдужого серця. Мабуть, саме в такій тиші засіваються і проростають райські сади нашого життя — сповнені щебету, сонця, радості. Сади, яких ми прагнемо, так само, як і садівників, здатних вказати нам стежку до них.
z
Любов ГОЛОТА
Головний редактор Любов Голота. Шеф-редактор Павло Мовчан. Редколегія: Л. Голота, Я. Гоян, П. Мовчан, А. Погрібний, О. Пономарів, І. Ющук. Комп’ютерна верстка: Ірина Шевчук.
Адреса редакції: вул. Хрещатик, 10-Б, м. Київ, 01001. Тел./факс 228-01-30. E-mail: slovo_prosvity@ukr.net http://www.prosvita.com.ua Передплатний індекс 30617. Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті
Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети і надіслані рукописи та світлини не повертає. Залишає за собою право редагування та скорочення текстів.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
