Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ять · “Як засвідчує творчість Володимира Івасюка — для таланту немає часових меж. Талант мало залежить від віку”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

У ЧЕРНІВЦЯХ ВІДКРИЛИ МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ ВОЛОДИМИРУ ІВАСЮКУ — ЛЮДИНІ, ПОЕТУ І КОМПОЗИТОРУ

Слово Просвіти, №11 за 2011 рік

Кирилівською горою. Далі, по вулиці Троїцько-Кирилівській (від 1963 року — Олексія Терьохіна), 4, де тепер розміщується Посольство Республіки Індія, пульпа сягнула вікон першого поверху, але тоді, не маючи поблизу інших орієнтирів, спостережники з висоти ще міркували, чи той будинок, бува, не п’ятиповерховий і ми бачимо лише три горішні поверхи… Одразу почалися рятувальновідбудовчі роботи. Вони тривали й уночі — при світлі десятків прожекторів, встановлених на стовпах і дахах сусідніх будинків. Людей знаходили в різних місцях. Спершу обмивали з брандспойтів обличчя, щоб розпізнати замулене тіло. Моргів не вистачало, трупи складали в підвалах лікарень, вимкнувши опалення. Десятки киян чергували на розкопках, сподіваючись побачити рідну людину, хто зник у той день. Траплялися жахливі ситуації, коли ківш екскаватора або ніж бульдозера шматував ненароком чиєсь тіло і тоді натовп зривався у несамовитому зойку… Так тривало не один день. Офіційна та дуже коротка інформація про те, що сталося, надійшла лише 16 березня по київському міському дротовому радіомовленню (без виходу в ефір!). Між тим, так звані “ворожі голоси” — британська “Бі-бі-сі”, “Голос Америки” та “Німецька хвиля” негайно повідомили про київську катастрофу. Попри заборону слухати “голоси”, тисячі киян дізналися про аварію того ж вечора з власних радіоприймачів — крізь суцільне монотонне гудіння “глушилки”. Але у вітчизняній пресі перша публікація про це з’явилася аж 21 березня у газеті “Вечірній Київ” як коротке висловлення співчуття влади сім’ям загиблих, а докладніше, там само — 31 березня як “повідомлення Урядової комісії про закінчення розслідування причин аварії намитих земляних мас у Бабиному Яру”. До того часу кияни вже через розповіді очевидців та особливо через “агенцію ОБС” (одна баба сказала) наслухалися всякого. Дзвонили киянам родичі та знайомі з інших міст, куди доходили неймовірні чутки про десятки тисяч загиблих, про затоплення Подолу тощо. Нагадаймо: Інтернету та “мобілок” тоді не було! Поповзли різні злостиві чутки: церковні кликуші нашіптували, що до біди призвело закриття безвірницькою радянською владою монастиря у Лаврі якраз 11 березня, мовляв, це позбавило місто небесного захисту; згадали і “нещасливе” число 13 та “важкий” день понеділок; пригадали, що сталося це у рік двадцятих роковин трагедії Бабиного Яру — мовляв, він помстився владі за намагання знищити згадку про розстріли євреїв 1941 року. Як не парадоксально, але поведінка й мовчанка влади й були найбільшою антирадянською пропагандою. Справді: ще 1951 року почалося заповнення загачених у кількох місцях першого, другого, потім третього відрогів Бабиного Яру з метою в подальшому зрівняти з верхнім рівнем берегів увесь яр і забудувати цю частину Сирцю, аби назавжди позбутися ідеологічно шкідливого, з точки зору влади, місця в Києві. Вважалося, що на цій темі грають “наші вороги”… Згодом визнали причину аварії, що сталася внаслідок кількох кричущих порушень: помилки в проекті, розробленому галузевим інститутом у Москві, недбальство при спорудженні та експлуатації відстійника та особливо — неприпустима байдужість міської влади, яку попереджали про небезпеку заздалегідь і навіть напередодні, коли ще можна було запобігти принаймні людським жертвам. Але гору взяв отой страх влади за відповідальність, за рішучі, нехай навіть ідеологічно небезпечні дії — страх, повторений через 25 років, коли теж можна було не святкувати 1 травня та уникнути масштабних збитків і втрат від Чорнобильської аварії… Кількість людських життів, які забрав “другий Бабин Яр”, мабуть, достовірно ніхто вже не дізнається, тим більше, що офіційній версії у 145 загиблих важко повірити тим, хто бачив це місце тоді, хто працював на ліквідації наслідків аварії… І потім у лікарнях і вдома помирали поранені та постраждалі, причину смерті яких вже не зараховували до числа жертв: як працювала радянська медична статистика, добре відомо. Адже у нас ніколи не було епідемій грипу, який приховували під добре всім відомою абревіатурою “орз” (остроє респіраторноє заболєваніє) — це щоб ми мали кращий вигляд ніж “загнівающій Запад”. Нагадаймо про інші збитки: за офіційними документами, під час аварії було зруйновано 68 житлових і 13 адміністративно-виробничих будинків. Непридатними для житла визнано 298 квартир, зокрема 163 — у приватних будинках, де мешкало 353 родини з загальною чисельністю 1228 людей. А рівно через тридцять днів після “куренівки” старший лейтенант авіації Юрій Гагарін здійснив перший у світі космічний політ навколо Землі і благополучно приземлився того ж дня вже майором і Героєм Радянського Союзу. Світ сколихнула ця справді сенсаційна новина, перед якою все інше стало не таким важливим… Потім терен аварії розчистили, розпланували й заново побудували трамвайне депо, шляхопровід, проклали й забудували теперішню вулицю Олени Теліги, влаштували парк, встановили пам’ятник загиблим працівникам електротранспорту тощо. Життя триває! Нове життя. Марія ВИШНЕВСЬКА, м. Чернівці Пам’ятку створив відомий чернівецький скульптор Іван Салевич. Вітаючи присутніх, ректор БДМУ Тарас Миколайович Бойчук зазначив, що пишається тим, що саме в Буковинському державному медичному інституті навчався геніальний композитор Володимир Івасюк, який став найвищим мистецьким надбанням української музичної культури ХХ століття. Перший заступник голови Чернівецької обласної державної адміністрації Георгій Галиць, заступник міського голови Інна Онацька, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, однокурсник Володимира Івасюка — Василь Корнацький відзначали, що творчість Володимира Івасюка давно посіла своє належне високе місце в серці нашого народу, в Україні й далеко за її межами. В урочистостях взяли участь: сестри Оксана та Галина, однокурсники Володимира Івасюка, серед яких і завідувачка відділення Чернівецького обласного клінічного кардіологічного диспансеру Марія Феодосівна Стар% шинова. — Володя був моїм однокурсником. Як і всі ми, хто прийшов за покликанням до медичного інституту, він був завзятим до навчання. Вирізнявся лише любов’ю до музики. У спілкуванні був щирим і простим. Неодноразово запрошував мене співати. Але, маючи певні комплекси щодо публічних виступів, я так і не зважилася прийняти його запрошення. Ми залишалися добрими однокурсниками. Закінчував Володя медичний інститут уже у Львові, паралельно навчаючись у тамтешній консерваторії. Знаю, що, незважаючи на його лагідну вдачу, у нього не складалися взаємини з його керівником курсу в консерваторії. А якось на семінарі у Львові, вже після трагічної загибелі Володі, львівські медики розповіли мені про деякі деталі цієї трагічної події. — Якщо можна, розкажіть про це? — Одного дня до львівської лікарні у важкому стані був доставлений паталогоанатом, який робив медичну експертизу, щоб встановити причину смерті Івасюка. Вочевидь, отой тягар обітниці мовчання, що висів над ним упродовж років, як дамоклів меч, ятрив його душу. І після операції, буквально за декілька днів до свого відходу в інший світ, лікар розповів колегам правду про загибель Володимира Івасюка. За його словами, Володю забили до смерті в якомусь льоху. Усі внутрішні органи були ушкоджені. А коли молодики зрозуміли, що вони вбили свою жертву, тоді, очевидно, і вивезли до Брюховичів і повісили в лісі. — Чи були на той час версії про причини такої розправи і чому їх не розголошували? — За словами моїх львів- Слова вдячності за вшанування пам’яті брата від сестри композитора Галини Івасюк0Криси ських колег, причиною стала начебто дівчина, з якою Володя на той час зустрічався. А злочин вчинив разом зі своїми друзями колишній її хлопець. Але оскільки то були діти високопосадовців Львова, то, зрозуміло, деталі злочину не розголошувалися, а винні у трагічній загибелі Володі досі не названі. — Ви були знайомі з батьком Володі… — Так, але набагато пізніше, вже після цих трагічних подій. Це було, коли він лікувався у нас. Дізнавшись, що ми з Володею разом училися, Михайло Григорович багато розпитував мене про все, сам розповідав чимало цікавого, а одного дня підписав і подарував мені свої книжки. На урочистостях, зі словами вдячності за добру пам’ять і Квіти Герою України вшанування імені брата до чернівчан звернулася сестра композитора Галина Івасюк-Криса. До меморіальної дошки Володимира Івасюка поклали живі квіти. Завершилися урочистості імпровізацією “Я люблю Івасюка”, яку виконали студенти Буковинського державного медичного університету. І знову як тоді, понад 40 років тому, звучали на площі знайомі, до болю рідні мелодії і слова: Ти признайся мені, звідки в тебе ті чари? Я без тебе всі дні у полоні печалі… Може, десь у лісах ти чар8зілля шукала, Сонце8руту знайшла і мене зчарувала… Ці слова з пісні “Червона рута”, що стала родзинкою імпровізації, живуть більше 30 років. Більше, ніж прожив поет і композитор Володимир Івасюк… Він пішов із життя у 30. Тридцять років. Але за них зроблено набагато більше, ніж більшість із нас робить за все життя. 30 років… Молодість, зрілість? Як засвідчує творчість Володимира Івасюка — для таланту немає часових меж. Талант мало залежить від віку. Це підтверджує і вдячна пам’ять буковинців про свого земляка. 4 березня 1999 року в Чернівцях було відкрито Меморіальний музей Володимира Івасюка, на фасаді якого йому встановлено меморіальну дошку. У Кіцмані, за сприяння тодішнього губернатора Георгія Філіпчука, Володимиру Івасюку було встановлено пам’ятник. Цьогоріч встановлено і відкрито меморіальну дошку на будівлі Буковинського державного медичного університету. Талант живе в спадку — в наших душах, наших серцях. У піснях… Ініціатива встановлення пам’ятної меморіальної дошки належить керівництву Буковинського державного медичного університету, оскільки свою стежину в доросле життя Володимир Івасюк почав торувати саме тут у Чернівецькому медичному інституті. Тут народилися його відомі пісні “Червона рута”, “Водограй”, “Я піду в далекі гори”, “Мальви”, “Балада про дві скрипки”, “Пісня буде поміж нас”. І природньо, що на дошці зазначено саме цей період у його житті: “У цьому закладі з 1967 р. по 1972 р. навчався видатний український композитор Володимир Івасюк”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин