Кіно · “Навіть для досвідченого глядача рівень творчості Класика залишається таємницею”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
ДЕ Ж ДИСКИ ДОВЖЕНКІВСЬКИХ ШЕДЕВРІВ?
Слово Просвіти, №11 за 2011 рік
Олександра Довженка — поруч із Сергієм Ейзенштейном — вважають класиком світового кінематографа, переглядають у кіношколах, клубах, на фестивалях. Тому показ дев’яти реставрованих творів режисера — в лютому, у кінотеатрі “Київ” — мав стати святом для столичної публіки. Мені довелося (за власний кошт) переглянути всі представлені картини в малому залі “Сінематека” (місць на сто). Окрім документального фільму “Олександр Довженко. Роздуми після життя” (1992 р., 20 хв.). Склалося враження, що навіть для досвідченого глядача рівень творчості Класика залишається таємницею. Після слів вдячності Міністерству культури України — замовнику реставрації цих фільмів — та організаторам компаніям IBS та “Іллєнко фільм” — хочеться запитати: чи будуть такі ж покази в інших містах України? Адже кінокартини оцифровано, а цифрові копії коштують не дорожче кіноплівки. Наступне питання: де диски зі спадщиною Довженка? Адже вони не надходили у вільний продаж (пощастило лише дипломатичним представництвам і деяким науковим установам). Єдиний вихід — “завантажити” копії тих дисків із мережі Інтернет? А тепер кількома словами про кожен фільм ретроспективи й атмосферу в залі та кінотеатрі. “Ягідка кохання” (1926 р.) — чарівна комедія, ланцюжок смішних ситуацій, хоча йдеться про спробу позбутися незаконнонародженого немовляти. Публіка сміялася і навіть кілька разів згадала Чарлі Чапліна. “Сумка дипкур’єра” (1927 р.) цікава й акторською участю самого режисера в ролі кочегара. Тут Довженко сперечається з інспектором-нишпоркою. “Звенигора” (1927 р.) створена за участі сценаристів
“більшовицька”? Все ж тут погляд режисера-гуманіста. Подивіться хоча б на Амвросія Бучму в ролі німецького солдата. Під час перегляду трапилася “особлива подія”: жінка років шістдесяти запізнилася хвилин на двадцять і одразу…
вийшла із зали з’ясовувати, де звук цього фільму. Німого фільму. Наступного дня той її співрозмовник, працівник кінотеатру, розказав мені: жінка вважала, що прийшла саме на “звукову версію” фільму. Додам, що запізнення глядачів — навіть на п’ятнадцять хвилин — було звичним під час Тижня кіно Довженка. Сеанси у будні дні починалися о 17 (чи 17:30) та 19 годині. “Земля” (1930 р.) демонструвалася навіть декілька разів. Я був на другому плановому перегляді в малому залі (вільних місць майже не було). Фільм, поетичні кадри якого закарбовуються в пам’яті. Серед його глядачів у суботу був і поет Іван Драч. За кілька крісел перед поетом сидів юнак, який щоразу на драматичний момент реагував голосним “Ха-ха-ха!”. Наприклад, на фразу “Умираешь, Семен!”. Зал обурився і жартівник забрався геть… Спостеріг: обурення глядачів теж заважає перегляду, а дурносміх юнака — інформація до розуміння сучасної молоді. Нарешті “Іван” (1932 р.) — перший звуковий фільм Довженка. Серед його композиторів — Борис Лятошинський. Картина відновлена надзвичайно неякісно: навіть із першого ряду було неможливо розібрати слова народної пісні, коли частина селян пішла полем у пролетарі, відокремившись від громади, а
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
