«Просвіта» · “Політики ділять Україну, і в цьому найбільша небезпека”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Мова єднає
Слово Просвіти, №11 за 2012 рік
В Укрінформі “Просвіта” провела круглий стіл “Українська мова: консолідація суспільства та проблеми національної безпеки України”. Розмову розпочав голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, народний депутат України Павло Мовчан. Він представив доповідачів, які взяли участь у заході: голову Спілки офіцерів, народного депутата України І скликання В’ячеслава Білоуса, академіка Віталія Дончика, директора Видавничого Центру “Просвіта” Василя Клічака, президента телестудії “Малятко TV” Володимира Кметика, доктора філософських наук, голову товариства “Знання” Василя Кушерця, директора каналу “Культура”, кінорежисера, лауреата Шевченківської премії Леоніда Мужука, кандидата історичних наук Володимира Петрука, письменника Вадима Пепу, доктора філологічних наук Олександра Пономаріва, культуролога, музиканта, громадського діяча Кирила Стеценка. До розмови було запрошено віце-прем’єра з гуманітарних питань Раїсу Богатирьову та голову Ради національної безпеки Андрія Клюєва. Пані Богатирьова відповіла, що не змогла прийти через термінові державні справи, від Андрія Клюєва відповіді не отримали. Подаємо тези доповідей, які були озвучені.
пер там панує польська мова. На жаль, українцям тоді не пощастило відвоювати свою незалежність, Україна знову потрапила в Московську імперію, тільки під іншою назвою. Тепер ті держави, колишні колонії, відродили свої мови і вже не мають жодних проблем. У перші роки незалежності ми теж почали відроджувати українську мову, вона вже залунала скрізь. У нас немає людей, які не знають української. Просто в багатьох вона перебуває в пасивному запасі. Коли був міністром освіти Іван Вакарчук, майже 80 % абітурієнтів на Донеччині й Луганщині складали вступні іспити українською. Це свідчить про те, що там не було особливих проблем з українською мовою. Тепер, коли Дмитро Табачник зняв одного з найкращих ректорів України — ректора Донецького національного університету В. П. Шевченка, ситуація змінилася на гірше. Ідеться про зменшення годин української мови в школі. Отже, наша мова не набула належного статусу в державі. І справді є загроза розколу України. Візьмімо для прикладу Харків, який свого часу був не тільки столицею України, а й центром українізації. Там зробили дуже багато для відродження української мови. Навіть у часи застою в Харкові було більше українськомовних написів, ніж у Києві. А тепер у Харкові антиукраїнський голова облдержадміністрації, антиукраїнський міський голова. Українська мова не посіла належного місця, в цьому загроза державній безпеці України. Але сприяти відродженню української мови мусить влада. Не дуже вона сприяла цьому як за Кучми, так і за Ющенка, на якого ми покладали багато надій. У цій ситуації про відродження української мови повинна подбати громадськість. Отож Товариство “Просвіта” постійно проводить таку кампанію.
Влада нас не чує?
Віталій ДОНЧИК: — Кажуть (зокрема і Президент): назвіть конкретні факти порушення свободи слова, демократії, і ми вживемо заходів. Та якраз найгрубіші порушення свободи слова і прав людини у всіх на очах. Не згадую про соціальну сферу, про шахтарів, селян (такий розрив між рівнем життя простих людей і верхніми шарами, їхньою розкішшю — рідко де зустрінеш). Кажу про обговорювану мовну політику і найбільшим порушенням тут є повна відсутність реакції з боку влади на вимоги й запити інтелігенції, науковців, письменництва, суспільства. Скільки подано звернень і заяв, проведено ось таких конференцій, круглих столів (парламентські слухання; висновки академічного інституту української мови; “Заява учених гуманітарних інститутів НАН України” 2006 р. і републікована 2011 р. і радіопередачі — самого тільки А. Погрібного — найтриваліші за часом; і багато інших — виступи письменників, публіцистів, праці відомих мовознавців, істориків…). Здавалося б, усе доведено, все сказано. А реакція? І. Дзюба в статтях і в окремій брошурі аргументовано, на фактах доводить, що посаду міністра освіти (!) й науки (!!) в незалежній Україні обіймає українофоб, який цього не приховує. І жодного реагування ні Прем’єр-міністра, ні Президента на протести громадськості. Свобода слова лише свобода говорити. А впливати, змінювати ситуацію ми не можемо. А водночас — які цинічні, брехливі (й антиконституційні!) атаки, суцільна облога на нашу мову, культуру, на все українське, національне здійснюють, в унісон з імперськими насаджувачами “Русского міра”, такі, як Корнілов, Колесніченко, Іщенко, Царьков. І ще віднедавна активний телешоу-спікер від регіонів зі своєю гримасоюпосмішкою зверхності Бондаренко, яка очевидно вважає, що говорити кругло й гладко — це говорити розумно. Це все — відвертий замах на українську національну ідентичність, на безпеку держави, це підступні дії, спрямовані на те, щоб не допустити національного будування української України. Розбалакування про “права чєловєка” (русскоязичного человека) і тут же — на кожному кроці не треба проводити навіть особливого моніторингу телепростору — брутально порушуються права української людини. Вимоги, з якими законно, спираючись на 10 статтю Конституції України, звертаються до влади відомі представники української громадськості — ігноруються. Влада їх не чує. А за українськими слебезуваннями Бондаренко й інших із нею ідуть дії: “перегляд” квот, який
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
