Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» · “Вже досить декларувати руїну, пора розгрібати завали”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №11 за 2012 рік

Слово Просвіти, №11 за 2012 рік

чись телебачення, прийшов до висновку, що їх уже немає, як і давно немає українського кіно. Чи лишилося на цій території хоч щось українське, що не завоювали, не відібрали, не спаплюжили? Усе зводиться до тези Дзержинського: “Росія тільки тоді Імперія, коли в її складі є Україна”. Коли на виборах Путін тріумфально здобув владу, кінематографісти теж зробили свій внесок на його підтримку — презентували фільм “Бєлая ґвардія”. Серед продюсерів цього фільму фігурує пан Роднянський, який свого часу фондував український медіапростір, як мені здавалося, з урахуванням українських пріоритетів. Уже скоро наші “антиукраїнські” телеканали боротимуться за право прем’єрного показу фільму “Бєлая ґвардія” і, напевно, їхній рейтинг ростиме, як на дріжджах. Але в цьому фільмі закладена програма великодержавного шовінізму. Українці, які хотіли здобути незалежність, там фігурують бузувірами, що рубали голови на Софійському майдані. Знівельовано всі наші спроби показати, що була українська держава, яку в нас вирвали силою. Якщо Єжи Гофман враховував наші добросусідські відносини і звів суперечливі сторони у фільмі “Вогнем і мечем” до мінімуму, то тут “витягнуто” все для конфронтації. І так подано, щоб пересічний українець соромився цієї культури, своєї належності до українського народу й стрімголов біг до російської церкви і кричав, що вже не знає “украінскій язик”. Це технології, які просуваються цілеспрямовано, їх лобіюють у нашій Верховній Раді, на жаль, усім відомі діячі. Я хотів би, щоб ті поради, які ми даємо, відстоювали. Вже досить декларувати руїну, пора розгрібати завали. Українська мова як чинник створення соціальної дійсності Василь КУШЕРЕЦЬ: — Повноцінне мислення і спілкування можливе лише завдяки мові. Мова — нові слова, певні поняття, категорії. А в категорії закладено властивості, якими оцінюємо дійсність. І розвиток нашої мови визначає розвиток нашої дійсності. Як ми мислимо, так ми й будуємо нашу дійсність. Тому мова — основний ключовий момент розбудови українськомовного середовища. Спосіб мислення — спосіб творення дійсності. Тобто, якщо у нас гарні слова, гарна мова — таке й життя, якщо брутальна мова, така ж брутальна реальність. Мова — не лише матриця, не лише культурний код, який лікує нас. Мова — носій раціональності в нашому суспільстві, носій святості, сакральності, який нас вигідно вирізняє, ідентифікує в мовній картині всього світу. Товариство “Знання” постійно у процесі боротьби за торжество нашої мови. У нас є свої центри українознавства. Ми навчали української мови, історії близько 5 000 офіцерів. Курси вивчення мови провели серед адміністративних представників Луганської й Донецької областей. У бюджеті вже закладено кошти для того, щоб ми навчали ділової української мови адміністративних працівників, щоб вони не порушували Конституцію. Це надзвичайно велика державна справа. Також випускаємо книжечки з мовної тематики, запроваджуємо в системі освіти дорослих Університет українознавства. У цій справі є певні труднощі. Частина нашого населення не приймає українства попри те, що в усіх регіонах у нас більшість українського етносу. Це насамперед зросійщені українці. За часів імперії під час служби в армії ми змушені були спілкуватися російською. Після армії поверталися до рідної мови. Чому зараз не можемо цього зробити? Національна безпека України у сфері культури Кирило СТЕЦЕНКО: — Нинішній час — нічна пора, коли ми розуміємо, що треба дожити до ранку. Наприклад, дельфіни ніколи не сплять, вони почергово сплять лівою і правою половинками мозку. Нам доводиться тренуватися саме в цьому. У нас великий досвід саме у виживанні. Ліва половинка мозку вночі працює і допомагає нам вижити. Зауважу щодо правої половинки, яка повинна не спати після пробудження. Тобто нам треба і виживати, і навіть тоді, коли ми відчуваємо себе на окупованій території, коли боремося за свої елементарні культурні, людські, економічні права, одночасно формувати ту стратегію, стереотипи, які реалізуватимемо, коли матимемо владу. На жаль, двічі в нашій історії були випадки, коли владу давали українцям (на початку 1990-х і 2005 року), і цю владу не використали ефективно. Не було чіткої, однозначної стратегії, яка давала б Україні напрям руху і той рівень амбіцій, на який заслуговує ця нація, що є однією з історичних на цій планеті, і не було команди, яка могла б це реалізовувати. Зараз, коли не маємо жодної влади, найкращий час, щоб виробляти стратегію, створити команди взаємодії, які реалізовуватимуть цю стратегію завтра. Ситуації, коли полководець перемагає у війні, а потім не знає, що робити з цією перемогою, бувають в історії часто, зокрема в нашій. Наша культура — це і фундамент, і коріння української нації і держави, а також ключ до нашого майбутнього. Мова — стрижень культурної матриці. Культурна матриця — психічна підсистема нації, якщо розглядати націю як живий організм, а це так і є. Живий організм — не метафора, а система, яка здатна до самоуправління. Нація — одна з таких систем. Культура — та підсистема, яка відповідає за інформацію та цілісність організму. Це керівна система, як мозок, нервова і гуморальна системи в людському організмі. Ми зациклилися на органах травлення, яким відповідає економіка. Тільки про цей говоримо. Філософія влади культивує єдиний орган і не дбає про організм, який фактично занепадає. Про мозок забули. Це фактично життя людини, яка перебуває в стані анабіозу. Українська інтелігенція лише частково виконала свої функції, добившись незалежності. Наступний крок — виробити стратегію нашої майбутності й виховати національну еліту управлінців. Сама себе економічна чи політична еліта виховати не спроможна. Маємо нині залишки й рецидиви радянської доби, тої прислужницької касти, яка або вірно служила Москві, або крала в Москви. Зараз вона насолоджується тією свободою, коли можна красти вільно, не оглядаючись на Москву. На цьому розвиток закінчився. Основні складові культури: базові цінності (розуміння добра і зла, краси, справедливості); культурні коди, шифри, значення, які ми здатні передавати один одному і якими володіємо тільки ми, їхні носії; поведінкові норми, суспільні правила (українські звичаї, характер); система соціальних комунікацій — центр, через який струменить життя культури і нації, і які ми втратили (мас-медіа тощо, а також інтернет, який маємо розвивати); наші спільноти, які все ще роз’єднані; усталені культурні практики; суспільні культурні інститути, які все ще не виконують загальнонаціональних функцій і завдань. Настав той етап розвитку, коли ми вже чітко розуміємо, що здобути рідний край або померти в борні за нього — цього мало. Державу ми здобули, але тепер помираємо. Наступає другий етап реалізації національної ідеї, який закодований у словах гімну України Павла Чубинського: “Запануємо ми, браття, у своїй сторонці”. Ми не навчилися панувати. Панування — творча діяльність, яка потребує волі, навчання, самовдосконалення і щоденної праці. Панувати треба вчитися. Бути паном складно, а бути рабом — дуже просто. Раб ні за що не відповідає і постійно нарікає на те, що його всі б’ють, ображають. Саме сьогодні ми можемо закладати підвалини нашого панування завтра. Що робитимемо завтра — залежить від нашого сьогодні. Українське поняття панування — це не свавільне, егоїстичне насильство, а наведення природного ладу на землі, яка дана нам Богом, це встановлення тут українського порядку і справедливості. Тепер ми на початку творення третьої глобальної цивілізації людства. Перша почалася 8 тисяч років до Різдва Христового, коли люди звільнилися від випадкових подарунків долі, коли зайнялися землеробством, скотарством і забезпечили себе найнеобхіднішим для існування. Друга цивілізація — технічна та індустріальна, яка походить від ремісників та мануфактур, коли люди почали творити фізичне середовище для свого проживання. Нині ми свідки загальної світової кризи: духовної, демографічної, екологічної, коли епоха індустріалізації себе вже вичерпує, людство працює тільки на споживання та переспоживання. Ми на порозі кінця другої цивілізації. Третя цивілізація — інформаційна й постінформаційна, де ми переходимо до контролю над нашим духовно-психічним середовищем. Саме тут, хто був останнім, стане першим, як написано в Біблії. Здійснюється пророцтво Івана Вишенського, Григорія Сковороди, Памфила Юркевича, Івана Франка, Тараса Шевченка, Лесі Українки про майбутність, про кордоцентричну місію української нації. Серце — та гармонія, яка інтегрує Всесвіт людини, суспільства, космосу. Очевидною стає частковість раціональності Рене Декарта: “Я мислю — отже, я існую”. Ось універсальна істина: “Я люблю — значить, я є”. Для прикладу, шизофреніки дуже добре мислять, але вони ніколи не Продовження на стор. 4

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин