Читацьке віче · “То серце по волі з Богом розмовля, То серце щебече Господнюю славу”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Видатний громадянин Канади, великий українець
Слово Просвіти, №11 за 2013 рік
Можна й треба плекати надію, що в планах Франкового Інституту належне місце посяде робота і над “Шашкевичівською енциклопедією” або навіть ширше — “Енциклопедією Руської Трійці”. Нині у Львові ведеться велика робота над створенням Літературного музею. Експонуючи, вивчаючи та популяризуючи власні багаті надбання, пов’язані тісними взаєминами з європейською та світовою культурою, майбутній музей зможе стати одним із найважливіших у нашій державі центром вітчизняної писемності, від “Галицько-Волинського літопису” до найновіших сторінок сучасного літературного процесу. А це додасть нових акцентів нашій Шашкевичіані. Повноважним і впливовим закладом має шанси стати Інститут- Заповідник Маркіяна Шашкевича. Канадська метрика залишиться в історії, але діяльність закладу значно активізується, по-перше, завдяки напрацюванням Шашкевичівської Комісії, по-друге, за рахунок активності музею “Русалки Дністрової”, по-третє, через безпосередню близькість Львівського національного університету імені Івана Франка, книжкового та рукописного фондів Львівської наукової бібліотеки НАН України імені Василя Стефаника. Читач, мабуть, здогадується, що найкраще місце майбутньої інституції — це т. зв. Святодухівський комплекс, до якого входять: музей “Русалки Дністрової” (передбачається його розширення з облаштуванням власної бібліотеки та архіву), пам’ятник Маркіянові Шашкевичу, відновлена Святодухівська церква, відреставрована каплиця з розписами Петра Холодного, реконструйований кабінет ректора Богословської Академії Йосифа Сліпого, впорядковані території, прилеглі до Святодухівського комплексу, включаючи давню забудову навколо костьолу св. Лазаря і вулицю М. Шашкевича. Шашкевичезнавство із прикладної галузі перейшло в найчутливішу сферу суспільного буття — на лінію захисту національних інтересів українського народу, утвердження його місця в сучасному глобалізованому світі. Сучасна Шашкевичіана, незважаючи на труднощі й суперечності чергової хвилі національного відродження, стала реальністю. Життєво необхідною і перспективною. Враховуючи те, що сучасні виклики перед українським суспільством мають агресивне антидержавне спрямування, насамперед у гуманітарній сфері, наукові, громадські, молодіжні, релігійні організації з підвищеною увагою горнуться до пам’яті Першобудителя національно-патріотичної свідомості. Кажучи Франковими словами, сучасне покоління бажає іти в мандрівку століть з його “духа печаттю”. Маркіян Шашкевич, Тарас Шевченко, Іван Франко допомагають кожному з нас не тільки захищатися, а й наступати. Цей священний імператив треба розтлумачувати, наближати до кожного українського серця. Бачу сучасну Шашкевичіану як своєрідну мозаїку більших і менших ініціатив, задумів, починань і справ. Перед нею відкриваються нові обрії — міжнародні, наукові, пізнавальні, виховні. А можливості? Вони залежать від кожного з нас. Насамперед від тих, хто сприйняв заповіти Апостола національного відродження Маркіяна Шашкевича як вибір, альтернативи котрому немає.
Дмитро ПАВЛИЧКО
Помер Ераст Гуцуляк. Цю болісну втрату неможливо збагнути, пригадуючи тільки той час, коли він створив та очолив Канадське Товариство Прихильників Руху. Смерть визначної особистості відкриває щось печальне в теперішньому часі. Смерть Ераста Гуцуляка, який підняв на допомогу повсталій рухівській Україні не тільки інтелектуальне середовище, а й усе українство Канади, опечалює, змушує задуматись над відсутністю сьогодні в нашому національно-рідному світі людини, здатної об’єднувати українців планети так, як робив цей великий український патріот. Мені пощастило. Я знав його ще до того, як він став політиком, але вже тоді, будучи тільки успішним підприємцем, Ераст Гуцуляк відзначався болящою любов’ю до поневоленої України. Він зневажав тих, які гучно клялися в любові до рідної нації, але нічого не робили для її визволення. До жодної політичної української організації у Канаді він не належав, але перший з усіх канадських українців відчув історичну хвилину, коли не промовами, а конкретними діями можна й необхідно було показати патріотичні почуття. Ераст Гуцуляк мав талант пророка, який знає, коли і що саме належить зробити, щоб здобути омріяну перемогу. Він умів розпізнавати енергійних і розумних людей і залучав їх до роботи не як їхній провідник, а як такий же, як вони, спраглий живої діяльності на користь відновлення української держави. Ераст Гуцуляк, прибулий до Канади з “Дерев’яною валізкою” гімназист із Калуша, зумів у жорстокому, ринковому, чужомовному світі вибитися в мільйонери, фінансував безліч культурницьких, освітніх програм та інституцій у незалежній Україні і в українській Канаді. Перші українські дипломати в Канаді розташувалися в домі, що його подарував Україні Ераст Гуцуляк. У рухівські часи я часто бачив його в Києві і в Торонто, я їздив з ним по Україні в листопаді 1991 р., напередодні референдуму 1 грудня 1991 р., закликаючи разом з ним голосувати за Акт проголошення незалежної України. Він був прекрасним оратором, завжди говорив спокійно і предметно про найважливіші для людини речі. Він говорив: “Я живу в Канаді, де мені приємно працювати, бо я працюю на себе”. Але цей чоловік ніколи не працював тільки на себе. Він жив Україною, ніхто з багатих закордонних українців не зробив для України більше, як Ераст Гуцуляк. Я мав честь на його просьбу написати пелос. Перебендя виведений поетом як посередник між Небом і Землею, між Богом, Людьми і Предками. Одначе щось сталося з людьми, що вони не можуть зрозуміти його правди і взяти її за свою силу, сприйняти небесну благодать, Божеє слово, навіть творчий виспів: А якби почули, що він, одинокий, Співа на могилі, з морем розмовля, — На Божеє слово вони б насміялись… Високий порив душі, правдиве слово, спів предківський і небесний повинен звучати, незалежно від того, чи слухатимуть тебе. Слово кобзаря рознесеться, бо то “Божеє слово”. Спів долине до душі, й потрібно, аби він звучав із високостя предківського Духу: Добре єси, мій кобзарю, Добре, батьку, робиш, Що співати, розмовляти На могилу ходиш! Ходи собі, мій голубе, Поки не заснуло Твоє серце, та виспівуй… На початку своєї творчості Тарас Шевченко найсуттєвіше, з великою духовною силою відтворив образ співця-кобзаря. Поему “Перебендя” він написав 1839 року й опублікував у першому “Кобзарі” (1840). Оспівував він кобзарів у поемах “Катерина”, “Гайдамаки”, “Сліпий”, “Тарасова ніч”, “Мар’яна-черниця”. Та в жодному творі його образ не виведено з такою змістовною величчю і простотою, як у “Перебенді”. Тут він і звичайний музика (старий та химерний, цебто вигадливий), і носій народних ідеалів і правди, який душею і думкою обіймає весь Світ. Тому він “високий як Сонце” і спів його такий же світлий. Кобзареві-перебенді дано “з Богом розмовляти” та музикою і піснею нести “Боже слово”, сповідувати найосновніше — слово правди. Він простий і великий, як народ. Тому на завершення твору від святої величі творця, думка якого охоплює небесні поривання і земні потреби, поет змальовує його таким же простим та творчим, як і на початку, — співучим та вигадливим.
редмову до книжки його споминів “Моя дерев’яна валізка”. Ту передмову я закінчив віршем, написаним 27.07.2008 р., котрим закінчив би й своє слово, якби міг бути в Торонті над його могилою. Уклін тобі, мій брате!
ЕРАСТОВІ ГУЦУЛЯКУ
Є в Канаді Гуцуляк Ераст, Понад нього козака немає: Як забракне в нас, то він нам дасть Того, що імперію ламає.
Будь же нам здоровий, і живи, Друже наш, нескорений Ерасте, І не вір, що служники Москви Можуть в нас державу нашу вкрасти!
Правда, ми не цінимо самі Того, що так дорого дісталось, Дехто не насидівся в тюрмі, Ще хотів би, хоть какую малость.
Але все даремно. Вже ростуть Покоління нашої свободи. Стелиться для них космічна путь, Аж на ясні зорі й на тихі води.
Рух не вмер, він переходить в Рух, В нову силу на новім Майдані. Пізнавай же України дух В сонця мерехтливому гойданні.
І нема на світі кайданів, Щоб піймали нашу землю в стиски, І той стяг, що йде із наших днів, Піднімає внуків із колиски.
Не тужи, бо все твоє добро Не у банку, а в душі Вітчизни. Приїжджай, підемо на Дніпро, Позмиваємо з голів сивизни.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
