Народний звичай · “Багато раритетів осіли в українських музеях, а деякі речі так і залишилися за кордоном: стародруки — у Петербурзі, історичні літописи — у Німеччині...” 16 · с. 14сторінка оригіналу ↗
Національне мистецтво — наша візитівка
Слово Просвіти, №11 за 2013 рік
Надія КИР’ЯН Фото автора
У Національному музеї українського декоративного мистецтва відбулася виставка “Традиції українського коцарства” заслуженого майстра народної творчості Олександри Прокопенко та “Дерев’яний козацький посуд” Миколи Мальковського. Національний музей українського декоративного мистецтва завжди з радістю надає приміщення майстрам, які відроджують, розвивають і продовжують народні традиції, про що свідчить і ця презентація. Олександра Прокопенко, лауреат премій ім. Данила Щербаківського та Петра Верни, заслужений майстер народної творчості України представила коцарство, традиційний вид мистецтва, яке нині майже зникло. Колись воно було поширене в Україні, особливо на Слобожанщині й Наддніпрянщині. Славилися коцарством Луганщина та Харківщина, де працювала величезна кількість майстрів, які продукували десятки тисяч коців. Зокрема в Харкові в середині ХІХ століття було вироблено 25 тисяч коців, навіть одна з вулиць дістала назву Коцарська. Коц — тип килима, який відрізняється від звичайного довшим ворсом. Коцами застеляли лави й підлоги, вкривали ліжка, робили попони для коней, їх вішали на стіни тощо. Цю техніку призабули. Олександра Степанівна одна з небагатьох, хто її освоює, представляє це мистецтво на виставках України й за її межами, професійно втілює й розвиває кращі традиції коцарства: його образотворчу й колористичну мову, орнаментику й композиційну будову. Мисткиня народилася 1937 року на Харківщині. Закінчила Львівське училище ужиткового мистецтва та Московський тех-
Ігор Пошивайло вітає Миколу Мальковського та Олександру Прокопенко з відкриттям виставок традиційного для південно-східної частини України козацького посуду (козацькі, чумацькі, дитячі, жіночі ложки), декорує натуральне дерево (тополю, шовковицю та ін.), його приємну текстуру, натуральний колір. Використовує традиційні елементи орнаментів, солярні знаки. — Якщо уважно придивитися до різьблення пана Миколи, — зазначив представник Національного музею народної архітектури та побуту в Пирогові, — там побачимо елементи орнаментів із затоплених сіл Подніпров’я, він представник цієї культури. У нашому музеї вже два роки існує програма вивчення етнографії, зокрема кераміки, різьблення, ткацтва 6 тисяч затоплених сіл. Ми організовуємо експедиції, хочемо влітку зробити виставку “Етнографія затоплених сіл”, збираємо експонати. Творчість Миколи Мальковського допомагає глибше пізнати цю тему.
нологічний інститут за спеціальністю “художній текстиль”. Володіє всіма техніками ткацтва, килимарства й вишивки. Нині мешкає в селі Літки на Київщині. Майстриню привітали земляки-педагоги, розповіли, що у шкільному етнографічному музеї багато зразків робіт Олександри Степанівни та школярів — її учнів. Вона довго вела у школі гурток килимарства, постійно допомагає школярам і педагогам практичними порадами, консультує. Багато дітей захоплені її творчістю, вона виховала в селі послідовників. Пані Олександра відгукується на всі пропозиції музею, часто веде майстер-класи, тренінги, залучає до народного мистецтва юних. Микола Мальковський за фахом інженер, але вже понад 20 років працює в галузі дереворізьблення. Ремеслу навчався самостійно в Києві, Полтаві, вивчаючи спеціальну літературу та відвідуючи музеї. Займається різьбленням
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
