Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Повертаючись до надрукованого · “На Шевченкові, як і на цілій Україні, добряче заробляють сповідники мамони, чиє щастя — гроші”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

ССппууссттоош шеенннняя

Слово Просвіти, №11 за 2014 рік

Олександер ШОКАЛО Саме таке відчуття супроводжувало мене під час відвідання 9 березня Національного музею Тараса Шевченка, названого “оновленим музеєм”. І досі не полишає гнітюче враження від побаченого. Сподівався потрапити в Шевченків дім, а опинився в пустці. Перше — не знайшов звичного порогу, звичних дверей. Замість входу в дім — Тарасове розп’яття. І той чужий безвічному Кобзаревому духові знак розп’яття натиканий скрізь. Інакше як наругою над людським духом це не назвеш… Тож потрапляєш у Шевченків музей із двору — через новостворений “атріум з відкритим артпростором для нових виставкових проектів, театральних постановок, інсталяцій та ін.”. Особливо інтригують “арт-простір” та “інсталяції”… Схоже на те, що їхнє призначення — змінити у відвідувачів сприйняття не тільки простору музею, а й цілого поетично-мистецького світу Тараса Шевченка. А Шевченко-Кобзар уособлює світоглядну основу української культури й розкриває її духовну сутність. Що ж побачив у залах музею? Інсталяторам вдалося змінити сприйняття музейного простору й посягнути на Шевченків поетично-мистецький світ. Реставрацію зроблено на зовнішній позір пристойно, хоч і контрастує позолота інтер’єру з блідим, дешевеньким обрамленням Шевченкових акварельних і графічних шедеврів на тлі блідих стін. Та найдужче вразила зневага до музейних раритетів: Тарасові ру- Фото Сергія Марченка кописи, стародруки в скляних урнах-саркофагах розкладені на рівні підлоги — по суті під ногами. А найбрутальніше повелися з найбільшим поетичним циклом “Три літа”, що становить ідейну основу “Кобзаря”: для його представлення виділено невеличку кімнатку, на кшталт лакейської комірчини чи чернечої келії; а центральними експонатами стали великий церковний свічник і розп’яття… Моторошне видовище. Отак весь звичний колись, теплий і досяжний людям музейний простір перетворено в суцільну інсталяцію. У зв’язку з цим згадалось анекдотичне визначення “інсталяції” — “наваляти на порозі купу, подзвонити у двері й утекти”. Хто ж зробив це не тільки на порозі Шевченкового дому, а обгидив увесь дім? Хто запустив у Шевченків світ, а через нього в світ української культури цей “пам’ятки архітектури національного значення — колишнього палацу Терещенків”, то це очевидна злочинна деструкція. Вкупі з суцільно “інстальованою” Шевченковою музейною спадщиною — це подвійний злочин загальнонаціонального масштабу, що його вчинили нахабно-цинічні ненависники української культури й войовничі невігласи. І хоч гендиректор музею Д. Стус пафосно декларує, що “…саме сьогодні музей повинен постійно трансформуватися, брати на себе функцію культурно-просвітницького центру” і “оновлений музей стане справжнім центром розвитку української культури”, на сюрреалістичному тлі це сприймається як марення невігласа. Якщо спустошено культурний простір Шевченкового дому, то на розвиток української культури тут годі сподіватися. Особливо цинічну подобу на тлі того спустошення має чумацького побуту, приміром, у поєднанні з проекцією на стіні давніх рухомих кадрів, припустимо, з якогось фільму про чумаків чи живу картинку Кос-Аралу, панораму по березі, верблюда, кущ саксаулу тощо, або ж відеообраз тогочасного села чи всемогутнього Петербурга (можливо, зі зйомкою поетового житла чи Академії — все на вибір, бо гріх не використовувати досвід європейський, досвід різноманітних інсталяцій, досвід організації простору на рівні третього тисячоліття, а не пропонувати найпростіший, щоб не сказати примітивний, найдешевший варіант учнівського музею і найпростіших екскурсій, які тут практично не змінилися від нашої юності. Є ще

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин