Інформаційний простір · “Хто вам дав моральне право паплюжити святе ім’я Тараса Шевченка?” · с. 10сторінка оригіналу ↗
«Не дуріте дітей ваших…»
Слово Просвіти, №11 за 2014 рік
Василь ПОРТЯК
Ми добре пам’ятаємо хрестоматійні Франкові слова про Тараса Шевченка. Що поет, народившись мужиком, “став володарем у царстві духа”. І треба було нам усім дожити до Шевченкового 200-літнього ювілею, щоб почути інше — не може народжений у кріпацтві, по крові українець стати володарем умів! Щось тут, кажуть, не так. Щось тут нечисто. Спочатку автори продемонстрованого в ніч проти 11 березня на телеканалі 1+1 документального фільму “Таємниці Генія Шевченка” беруться за матір Тараса. Виправлення її імені в метричній книзі й неясні чутки-перекази про дівочу неславу маминої сестри Агафії дають підставу авторам фільму об’явити “сенсацію”: ота тітка Гафія і була його мамою! То нічого, що вписувати поруч до метричної книги батьком позашлюбної дитини, від покритки народженої, одруженого чоловіка (Григорія Шевченка) ніхто не посмів би навіть подумати. Навіть сьогодні, ану ж у ХІХ столітті! Але що там простий глузд і умовності, коли йдеться про головну версію — про справжнє вітцівство. Бо ж не простий селянин, кріпак міг дати життя генієві! Тим більше, що за дев’ять місяців до народження Шевченка невідомо де тинявся великий князь Константін… Так-так, саме він, Константін Романов, один із трьох принців, брат двох майбутніх імператорів. Коли його, як свідчать документи, не було в той час “по місцю служби”, то чому б йому не бути в маєтку Енгельгардта чи навіть у самих Моринцях?.. Ось так! Тепер зрозуміло, звідки у Шевченка ненависть до царів узагалі і до двору Романових особливо. Розбирати детально всі версії Шевченкових таємниць, згаданих у фільмі, справа довга і марудна. Тут і Шевченкове гіпотетичне вітцівство, і мотив “голубизни” (бо як же сьогодні без неї)… Та як можна допитуватись у цьому фільмі правди, якщо творці сенсацій — автор Світлана Усенко і режисер-постановник Олена Єлісєєва — ліплять історію закомплексованого бастардапринца крові, а насправді не знають, з ким мають справу? Адже говорити, що Шевченко восени 1845 року перебував у глибокій депресії — це просто невігластво. Ідеться ж про місяці найпотужнішого творчого сплеску в житті поета! “Рік високого сонця України, — пише Євген Сверстюк. — Уроча пора відкриття національних глибин, час пророцтв, що визначали характер української ідеї на дальші століття”. Восени та в грудні 1845-го написані “Єретик”, “Великий льох”, “Наймичка”, “Кавказ”, “Три літа”, “Холодний Яр”, “І мертвим, і живим”(!), “Давидові псалми” (їх близько десятка) та інші твори. І наостанок, під час хвороби, показаної чомусь у фільмі як істеричний напад з елементами епілепсії (постановочні епізоди — це взагалі суцільна катастрофа), був написаний “Заповіт”, прочитаний, до речі, з екрана з грубою помилкою. Отут і є сьогодні проблема з Шевченком. А радше з тими, хто звертається не до його Слова, а до того, що, як писав Юрій Покальчук, на споді. Складають докупи місяці й вираховують, кому іще міг бути Шевченко “біологічним” батьком. Дошукуються — пив чи не пив, а як пив, то чого і скільки… Тут і там чуємо про потребу наблизити поета до молоді, яка “забронзовілого” й “окожухованого” Шевченка не сприймає. Та лишіть у спокої того кожуха, не витрясайте з нього Шевченка! Прочитайте ліпше сьогодні “Кавказ” і “Холодний яр”! Та не просто, а як писав Тарас: “Думайте, читайте!..”. Зостановіться на справді таємниці — колосальній місткості всього лиш чотиривірша “І день іде, і ніч іде…” чи на божественній природі натхненного слова (“Ну що б, здавалося, слова…”). Якщо вам нав’язло, що цілком можливо, примітивне викладання творчості Шевченка у школі, перечитайте — але уважно! — програмний вірш “Мені тринадцятий минало” — рідкісне в світовій поезії відворення акту осяяння звиш. А щодо шапки і кожуха… Шевченко добре знався на тому, що таке образ. Рукою навіть не художника, а вправного аматора можна кількома штрихами відтворити це популярне зображення, а вже зі справді чудовим автопортретом 1840 року так не в кожного вийде. Вправно це зробив, наприклад, художник Володимир Таран, а ось логотип, створений до 200-літнього ювілею, геть невдалий. Та хіба в цьому поетова суть! Майдан показав, що сучасній молоді не йдеться ні про кожух, ні про модний плащ. Вона стояла під кулями зі словами “Борітеся — поборете, вам Бог помагає!” У мільйонів українців тепер ці рядки асоціюватимуться з біблійної краси загиблим юнаком Сергієм Нігояном. А при безличному обзиванні Майдану ордою і паскудством, що дозволила собі дама від архітектури, яка вперла на чільне місце у експозицію Шевченкового музею царицю Катерину (привіт авторам фільму, які зробили її поетовою бабцею!), одразу згадується реакція Шевченка на подібну атестацію гайдамаків: “Брешеш, людоморе! За святую правду-волю розбойник не стане…” Переживаємо тяжкий час. Відлік іде на дні, а то й на години. Стоїмо перед загрозою втрати державних територій, реставрації режиму чи навіть позбавлення незалежності. Але вже виросло нове покоління, народжене у вільній Україні. І хоч би хто там зітхав — “не сприймають!” — Шевченко з ними. Не вигаданий озлоблений байстрюк Романових, а зроджений козацькою нацією, притлумленою, але в ньому закумульованою силою. Великий друг світлих людей російської культури і непримиренний ворог імперського московства, яке буде загрозою для України завжди. До його скону! З усіма нами сьогодні Шевченкове: “Встань же, Боже, поможи нам // Встать на ката знову!”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
