Постаті · “Лише після проголошення незалежності України він постав перед світом у всій своїй трагічній величі”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Національно-духовний провідник народу Закарпаття
Слово Просвіти, №11 за 2014 рік
17 березня — 140-річний ювілей видатного сина України, національно-духовного провідника народу Закарпаття о. Августина Волошина.
Лідія КУПЧИК, голова Львівської міської організації Всеукраїнської Ліги Українських Жінок
Народився Августин Волошин 17 березня 1874 року в с. Келечині Волівського округу (тепер Міжгірського району) на Закарпатті в сім’ї сільського священика Івана Волошина та Емілії Зомборі, яка теж походила з родини священиків. У сім’ї було четверо дітей: Августин і три його сестри — Олена, Ольга й Елеонора. У ті часи майже всі родини священиків на Закарпатті були змадяризовані, проте у родині Волошиних твердо трималися руської мови і звичаїв. Закінчивши початкову сільську школу та четвертий клас т. зв. нормальної школи, він 1883 р. вступив до Ужгородської гімназії, яку закінчив 1892 р. Навчання в гімназії велося угорською мовою, весь навчально-виховний процес було спрямовано на те, щоб випускники стали добрими угорськими патріотами. По-руськи для греко-католиків викладали тільки науку релігії і для охочих факультативно руську мову, яку називали “русский литературный язык” і яка була фактично сумішшю російської й церковнослов’янської мов із невеличкою домішкою місцевих слів. Гімназійна бібліотека не мала жодної руської книжки. Учням забороняли розмовляти між собою по-руськи. Після закінчення гімназії єпископ Юлій Фірцак направив його як одного з найздібніших учнів на теологічний факультет Будапештського університету. Але провчившись рік у Будапешті, Августин захворів і повернувся до Ужгорода, де продовжив навчання в місцевій Духовній семінарії, яку закінчив 1896 року. Цього ж року одружився з Іриною Петрик, дочкою професора Ужгородської гімназії, і 22 березня 1897 року був висвячений на греко-католицького священика. Отримав призначення на посаду сотрудника Цегольнянської Преображенської церкви та катехита в Ужгородській учительській семінарії. Крім того, заочно вчився у Вищій педагогічній школі в Будапешті, дев 1899—1900 роках склав додаткові іспити й одержав диплом викладача фізики й математики. У 1900—1917 рр. отець Августин Волошин професорував у семінарії, а з 1917-го до 1938 року — був директором Учительської семінарії в Ужгороді. Він викладав фізику, математику, граматику, стилістику, педагогіку, дидактику, логіку, психологію, методику, педагогічну психологію та ін., з усіх цих предметів написав шкільні підручники (яких видав понад 40) і став провідним ученим-педагогом краю. Його педагогічна концепція максимально наближувала процес навчання і виховання до життя, поєднувала моральне, духовне й фізичне виховання, обстоювала трудове виховання. Він визначав п’ять основних чинників виховання: сім’ю, школу, державу, церкву й вихователя. Однією з останніх опублікованих ним робіт була стаття “Про шкільне право будучої Української держави” [Науковий збірник Українського Вільного Університету в Празі. — Т. III. — Прага, 1942. — С. 100—113.]. Учений не сумнівався втому, що колись буде Українська незалежна держава, тому вважав за потрібне подати свої роздуми про шкільне право цієї держави.
Аналізуючи шкільний устрій і систему шкільництва в різних країнах світу, зокрема і в Радянському Союзі, автор доходить висновку, що в СРСР “школа сталася не засобом культури, але засобом одної партії, партії комуністів, яка веде завзяту боротьбу проти головних ділянок культури, особливо проти чинників моральної культури, як проти родини, проти церкви і т. д.” Із болем говорить о. А. Волошин про ситуацію в Україні і “велике число вивезених у чужі краї на тяжку працю, засуджених на смерть або замордованих без жодного суду тисяч і тисяч нещасних”. (Тоді ще не знав отець, що і йому судилася така трагічна доля!). Пріоритетами майбутньої української школи Августин Волошин вважав національне і релігійно-моральне виховання. Ці погляди видатного закарпатського педагога мають всеукраїнське значення і заслуговують на пильну увагу й нині. Священик о. Августин Волошин приділяв особливу увагу релігійній освіченості людей. Його видані численні катехитичні проповіді, “Малий катехизис”, “мала” і “середня” Біблії підпорядковані потребам шкільного навчання і морального виховання. Отець Августин Волошин постійно виконував душпастирські обов’язки (до свого трагічного арешту), прищеплюючи своєму народу високі моральні якості, навчаючи його працелюбності, добра, справедливості й милосердя. Він також писав вірші, оповідання, п’єси, давав оцінки літературним творам, книжкам, переробляв і пристосовував чужі твори для місцевого читача. Його численні твори — це типово просвітянська творчість, адресована конкретному читачеві, слухачеві й глядачеві. Так у 1913—1918 рр. він видав серію книжок “Читальня. Книжочки для народа”. Пристосовуючи оповідання зарубіжних авторів до місцевого життя, о. Волошин підписувався псевдонімом “Иванович”. Продовжував такі теми о. Августин Волошин і вже як зрілий письменник у нових історичних умовах, створюючи у 1920—30-х роках низку оповідань, повістей і п’єс, у яких описав життя верховинських сіл. Наприклад, оповідання “Паленка-загуба”, п’єси “Маруся Верховинка”, “Без Бога ні до порога” та ін. На початку 1940-х років Волошин написав три п’єси на історичні теми — “Фабіола”, “Князь Лаборець”, і “Син Срібної землі Юрій Довжа”. Значну частину свого творчого життя о. Августин Волошин віддавав журналістській і видавничій діяльності. Протягом 1903—1918 рр. був редактором єдиної в Угорщині української газети “Наука”; за часів Чехословаччини (1920—1938) вона виходила під назвою “Свобода”. Уній він друкує численні матеріали про життя свого народу, морально-повчальні статті, поширює знання з різних галузей. Також о. Волошин редагував релігійний журнал “Благовісник” (1922—1938), працював у численних газетах і журналах (“Русин”, “Українське слово”, “Підкарпатська Русь”, “Учительський голос” та ін.). Був автором численних праць з проблем літературно-писемної мови в українському Підкарпатті. У них він наполегливо обстоює окремішність української мови. 2002 року в Ужгороді вийшли друком “Вибрані твори” Августина Волошина, упорядковані Олексою Мишаничем. Отець Августин Волошин був активним громадським діячем. Наприкінці 1919 року він ініціює заснування на Закарпатті культурно-освітнього товариства “Просвіта”, яке проіснувало до березня 1939 р. Закарпатська “Просвіта” діяла у тісних взаєминах із галицькою “Просвітою”, організувала сотні читалень на селах, самодіяльних хорових і драматичних гуртків, включилася в акцію ліквідації неписьменності населення. Заходами “Просвіти” видали сотні художніх творів і науково-популярних книжок для народу. 1929 року Волошин ініціював заснування на Закарпатті товариства “Учительська громада”, яке теж існувало до окупації Закарпаття Угорщиною, був його постійним почесним головою. Отець Августин Волошин відстоював інтереси Української Греко-Католицької Церкви, боронив традиційний обряд. Особливо важливою його заслугою було збереження кирилиці в друкуванні книжок у час угорського шовіністичного наступу. Сміливо виступав він проти тих священиків, єпископів і представників влади з Будапешта, які намагалися запровадити на Закарпатті богослужіння угорською мовою і руські книжки друкувати латинським алфавітом. Спільними зусиллями патріотів Закарпаття ця антиукраїнська акція не була впроваджена у життя. Отець Августин Волошин зумів широкі маси колись темних і забитих чужоземною неволею русинів залучити в загальноукраїнський визвольний рух. Закарпатські українці відчули себе частиною єдиного українського народу та заявили перед усім світом про свої державотворчі змагання. Політичною діяльністю в українських громадсько-політичних організаціях Закарпаття о. Волошин почав займатися 1919 року, коли після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці виступали за об’єднання Карпатської України з іншими українськими землями. Отець Августин брав участь в об’єднанні Народних Рад у Першу Центральну Руську Народну Раду Підкарпатської Русі. Авторитет його у цій Руській Народній Раді був дуже високий, проте Рада не мала реальної влади. Також отець Августин Волошин був членом “Директорії Закарпаття” — тимчасового уряду Підкарпатської Русі на чолі з губернатором Георгієм Жатковичем, який існував із 12 серпня 1919 р. до 17 березня 1921 року. Однак несприятлива міжнародна ситуація і критичне становище Директорії УНР внаслідок агресії більшовицької Росії не дозволили здійснити надії закарпатських українців на возз’єднання в єдиній Українській державі. Карпатська Україна ввійшла до складу Чехословаччини на правах автономії. 1923 року о. Августин Волошин заснував і очолив Народно-християнську партію (1923—1939), від якої був обраний послом до чехословацького парламенту (1925— 1929), де відстоював інтереси Закарпаття. До 1938 року основна мета діяльності Волошина-політика — досягнення справжньої автономії Підкарпатської Русі в рамках Чехословацької республіки. До речі, о. А. Волошин був співавтором проекту закону про Конституцію автономної Підкарпатської Русі. Після Мюнхенської конференції у вересні 1938 року за участю Німеччини, Англії, Франції та Італії, Чехословацька республіка перестала існувати, перетворившись на федеративну державу чехів, словаків і підкарпатських українців. Сформували уряд Підкарпатської Русі на чолі з прем’єр-міністром Андрієм Бродієм, де Волошин був державним секретарем. Це був початок існування в центрі Європи Карпатоукраїнської держави. Проте через два тижні празька влада заарештувала прем’єр-міністра Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, розпустила його уряд і сформувала новий. Августина Волошина призначили прем’єр-міністром автономного уряду Карпатської України. Через тиждень після призначення отця Волошина прем’єр-міністром фашистська Угорщина захопила низинну територію Закарпаття. За рішенням Віденського арбітражу, 2 листопада 1938 р. до Угорщини відійшли міста Ужгород, Мукачево й Берегово — всього близько 1500 км2 території. Відтак прем’єр Волошин переїхав з урядом до Хуста, який став столицею Підкарпатської Русі. 22 листопада 1938 року парламент Чехословацької республіки ухвалив конституційний закон про державно-правовий статус Підкарпатської Русі як “автономної складової частини Чехословацької республіки”. До будівництва Карпатської України приєдналися представники всього українського народу. Отець Волошин ініціював створення на базі загонів Української Національної Оборони Збройних сил Карпатської України під назвою “Карпатська Січ”. 12 січня 1939 року уряд Волошина оголосив про підготовку до парламентських виборів. 18 січня прем’єр Волошин розпустив усі політичні партії, натомість створив проурядове Українське Національне Об’єднання, за список якого на парламентських виборах 12 лютого 1939 року проголосували 92 % виборців. А через місяць після цих виборів Гітлер погодився, щоб Угорщина захопила все Закарпаття. 40-тисячне угорське військо з півдня і заходу перейшло кордон Закарпаття і одразу наразилося на вогонь куренів Карпатської Січі. 14 березня 1939 року Волошин від імені уряду виступив на Хустському радіо із заявою про намір проголосити державну незалежність Карпатської України. Вранці 15 березня 1939 р. у приміщенні гімназії міста Хуст Волошин відкрив першу сесію Сойму Карпатської України. Того ж дня Сойм одноголосно проголосив Карпатську Україну незалежною державою, республікою з президентом на чолі. Державною мовою Карпатської України визнано українську; затверджено синьожовтий прапор, герб тризубі державний гімн “Ще не вмерла Україна”. Депутати Сойму одноголосно обрали о. Августина Волошина президентом Карпатської України. Проте 15 березня 1939 року був першим і останнім днем для існування незалежної республіки Карпатська Україна. Засідання Сойму відбувалося вже під гуркіт зброї угорсько-фашистської армії, яка розпочала воєнну окупацію Карпатської України. У ті години на Красному Полі, на околиці Хуста, вояки Карпатської Січі разом із добровольцями-семінаристами вели бій проти угорських частин. Увечері наступного дня угорські частини захопили Хуст і до кінця березня окупували всю територію Закарпаття. Августин Волошин у цих драматичних подіях виявив надзвичайну мужність і витримку, діяв спокійно, розсудливо, але у нього не було жодного виходу. Сили зла перемогли Карпатську Україну, і почалася понад п’ятирічна угорсько-фашистська окупація. Президент Августин Волошин разом зі своїм урядом залишили Хуст і перейшли румунський кордон. Через Югославію, Австрію й Берлін добралися до Праги. У Празі о. А. Волошин відійшов від політики і пов’язав свою долю з Українським Вільним Університетом (УВУ), доктором філософії якого він став 30 жовтня 1938 року. Колегія професорів УВУ обрала о. А. Волошина професором педагогіки, потім продеканом філософського факультету. У квітні 1945 року він став ректором УВУ — останнім ректором празького періоду УВУ. Коли ж в останні дні війни співробітники університету почали евакуацію до Відня та Мюнхена, отець Волошин залишився у Празі, мотивуючи це тим, що не може залишити своїх тамтешніх парафіян. На початку травня 1945 року до Праги увійшла Радянська армія. 21 травня 1945 року совєтський “СМЕРШ” заарештував Августина Волошина. Із Праги його вивезли в московську тюрму Лефортово, потім перевели у Бутирську. В ув’язненні він перебував 52 дні. Після численних допитів, тюремних фізичних і моральних тортур о. А. Волошин помер 19 липня 1945 р. у Бутирській тюрмі на 72-му році життя. Місце його поховання невідоме. 5 березня 2002 року Президент України Леонід Кучма підписав указ про надання Августинові Волошину посмертно звання “Герой України”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
