Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · “Завдання читалень “Просвіти” — стати в обороні освіти й культури народу”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Наш внесок у загальну скарбничку

Слово Просвіти, №11 за 2014 рік

Петро ДОВГОШИЯ, м. Борщів Тернопільської обл. Першу читальню “Просвіти” на Борщівщині заснували у Скалі-над-Збручем 1884 року, незабаром вона стала найбільшою за кількістю учасників у цілій Галичині (понад 600 членів) — завдяки праці засновника греко-католицького священика Келестина Костецького та його наступників. У переважній більшості сіл і містечок Борщівського повіту читальні “Просвіти” постали з ініціативи свідомих місцевих мешканців (1884 року, в селах Іване- Пусте, Озеряни, Панівці). У деяких селах — на основі існуючих “Руських читалень”, “Самостійних читалень” або читалень імені Качковського. У селі Жилинці читальня створена 14 лютого 1894 року з ініціативи отця Омеляна Глібовицького, пароха села Цигани та за підтримки власниці “сільських дібр” княгині Терези Сапєги. Це той священик, у якого 1895 року майже два місяці влітку гостювала родина Івана Франка. Завдання читалень “Просвіти” — стати в обороні освіти й культури народу з гаслом “Проти темноти — всі в похід!”. Навіть у невеличкому селі Висічка була читальня “Просвіти”. Гурток “Просвіти” у повітовому Борщеві виник 1891 року, його головою став тодішній міський голова Василь Дроздовський. 1909 року в Борщеві відкрили філію “Просвіти”. Члени читальні “Просвіти” у кожному селі, де вони були, активно опікувалися національним життям українців. Пізніше, у 20— 30 роках минулого століття вони переймалися й економічними умовами існування, адже “Просвіта” створювала так звані шпихліри — громадські сховища, з неї постали і “Сільський господар”, і “Маслосоюз” та інші кооперативні організації українців Галичини. У переліку книжок, що були в бібліотеках читалень, — чимало на господарські теми, з яких позичальники черпали відомості про те, як правильно й економно вести приватні господарства, як вирощувати рослини та птицю. Головними все ж залишалися політично-культурницькі, позаяк були основою існування нації. Польська окупаційна влада це розуміла, тому читальні перебували під постійним пильним оком держави. Членство у читальні “Просвіти”, особливо у 20–30-х роках ХХ століття, свідчило про велику громадянську мужність та високу національну свідомість. Декотрі члени піднімали й суто політичні питання, хоч статут це забороняв. Наприклад, у Висічці 1928 року члени читальні встановили “дерев’яний хрест за погибших стрільців”. У Гермаківці просвітяни 1923 року на одному із засідань мовили про “встановлення пам’ятника за полеглих борців України”. А це вже була чиста політика, якої Річ Посполита стосовно самовільно анексованої нею Галичини не переносила на дух. Відтак у читальні провели обшук. А причиною для закриття стали… заборонені владою книжки на кшталт “Наша рідна мова” М. Возняка. “Просвіта” зазнавала постійних переслідувань із боку польської влади, особливо після закінчення польсько-української війни та загарбання Галичини Польщею. З огляду на те, що чимало сіл Борщівського повіту були в так званій “санітарній” зоні (тобто прикордонній, де не могло бути активних українських організацій), читальні “Просвіти” час від часу влада закривала, хоч і намагалася зберегти імідж демократичної держави Речі Посполитої. Львівська газета “Діло”, наприклад, 23 серпня 1932 року писала: “В читальні Мушкатівки забороненими книжками були “Кобзар” Т. Шевченка, “Народний ілюстрований календар-альманах “Червона калина” на 1929 рік, твори І. Франка…” Тоді ж було припинено діяльність “Просвіти” у Мельниці. Це ж видання повідомляло: “В розпорядженнях староства сказано, що наслідком того дальше існування товаристві їх діяльність стали небезпечними для держави”. 15 грудня 1934 року в Борщеві відбулося свято “Просвіти”, на якому власне мистецтво показали хори та драматичні гуртки чи не з усіх читалень повіту. 1938 року Борщівська філія “Просвіти” об’єднувала 41 читальню, де працювало понад 6000 членів. Читальні по селах мали 28 власних будинків, 40 бібліотек із 12 тисячами книг, 38 театральних гуртків, 16 хорів, 6 оркестрів. Філія у Мельниці, заснована 1925 року, мала 25 читалень, які відвідувало 2700 осіб, 13 будинків, 25 бібліотек, 20 драматичних гуртків, 13 хорів, кілька освітніх курсів. Цьому сприяла подвижницька праця багатьох, насамперед адвоката Михайла Дорундяка, а також його соратників лікаря Романа Яросевича, адвоката Єроніма Калитовського, отців Омеляна Глібовицького, Олександра Левицького, Антона Казновського, Миколи Сваричевського, Олександра Капустинського, Євгена Чубатого та інших. Пізніше їх подвижницьку працю продовжили Андрій Лунів, екс-суддя Петро Смаль, лікар Ярослав Шалаута, актриса Людмила Петрович-Смаль, Степан Воркун, Семен Ковбель, Йосиф Шалацький, Михайло Дрібнюк, Володимир Голубець, священики Дмитро Курдидик, Йосип Малицький, Іван Чолган, Олексій Гуньовський, Семен Гребенюк… Усі читальні “Просвіти” у Борщівському повіті припинили свою діяльність у вересні 1939 року, з приходом радянської комуністичної влади. Відновлена діяльність читалень “Просвіти” на Борщівщині за часів німецької окупації (тоді вона називалася Українське освітнє товариство). З поверненням радянської влади 1944 року “Просвіта” зникла. Вона відродилася на Борщівщині аж наприкінці 1988 року, коли інтелігенція Борщівщини почала організовуватися для громадської роботи. Спочатку збиралися то в редакції газети “Надзбручанська правда”, то в читальному залі центральної районної бібліотеки. Пізніше осідком стала Борщівська школа мистецтв, у якій директор Галина Онишко (згодом позбулася посади) дозволила збиратися ініціативній групі для обговорення проекту Статуту Товариства рідної мови. Майже на кожному зібранні був присутній працівник райкому компартії, котрий однак не втручався у хід подій. Того ж 1988 року Петро і Марія Довгошиї, Герасим Костецький збирали підписи у борщівських установах та організаціях за надання статусу державної українській мові і висилали їх до Києва у Комісію з питань патріотичного та інтернаціонального виховання Верховної Ради УРСР. Борщівське Товариство рідної мови (ще тоді офіційно не оформлене) виступило ініціатором збору коштів на спорудження в райцентрі пам’ятника Тарасові Шевченку. У районній друкарні виготовили спеціальні бланки за ескізом художника-графіка Миколи Вирового і розповсюджували їх у районі. Райком компартії спочатку противився цьому, але згодом дозволив роздавати бланки навіть на зборах партійно-господарського активу. 15 січня 1989 року з ініціативи журналіста Петра Довгошиї відбулися установчі збори Товариства рідної мови імені Тараса Шевченка. Учасники обрали головою Борщівського товариства рідної мови Петра Довгошию, відповідального секретаря редакції “Надзбручанська правда”. Однак райком компартії був проти: обраного голову борщівського Товариства змушували написати й опублікувати в пресі “покаянного” листа. Він категорично відмовився. У справу втрутився голова Тернопільського обласного Товариства рідної мови Роман Гром’як, професор педагогічного інституту. Він прибув з поетом Георгієм Петруком-Попиком до Борщева, аби наприкінці січня повторно провести установчі збори Товариства. Цього разу вони відбулися за участю секретаря райкому компартії. Учасники зборів підтвердили своє попереднє рішення про створення Борщівського осередку Товариства рідної мови та про обрання голови і членів правління. Тоді ж Петра Довгошию обрали делегатом Установчої конференції республіканського Товариства рідної мови ім. Тараса Шевченка, яка відбулася 11-12 лютого 1989 року в Києві. 21 грудня 1989 року Борщівське районне об’єднання Товариства було зареєстроване. Починаючи з березня 1989 року жодне Шевченківське свято не обходилося без участі Товариства рідної мови (згодом — “Просвіти”). З 1997 року Борщівська “Просвіта” проводить районні конкурси читців поезії Тараса Шевченка, а також традиційний Шевченківський урок “Просвіти” — біля пам’ятника Кобзареві у центрі міста, на якому виступа- Шевченківський урок “Просвіти” ють переможці конкурсу читців. 1989 року 6 членів Товариства рідної мови стали депутатами міської та районної рад: Євген Поважний, Марта Кузьмич, Петро Довгошия, Євген Олексюк, Володимир Осадчук, Герасим Костецький. Голову районного Товариства Петра Довгошию обрали головою міської ради, заступником голови райвиконкому, головою районної ради. З ініціативи Товариства рідної мови у Борщеві перейменували вулиці міста. 23 грудня 1990 року відбулася ІІІ звітно-виборна конференція Борщівського районного об’єднання Товариства української мови ім. Тараса Шевченка “Просвіта”, на якій обрано правління у складі журналістів Петра Довгошиї, Марії Довгошиї, лікаря Герасима Костецького, економіста Петра Степана, лікаря і поетеси Ганни Костів-Гуски, педагога, інспектора райвно Лідії Маюк, учителів Марії Тимочків, Марії Васьків, Марти Кузьмич, Любові Розіної, Івана Стецевича, бібліотекаря Богдани Василів, режисера народного театру Володимира Дутчака. Борщівська “Просвіта” була серед співзасновників першого на півдні Тернопілля демократичного часопису “Галицький вісник” (1991 рік). З ініціативи та за активної участі “Просвіти” 1992 року вперше у селах Борщівщини було проведено урочистості з нагоди 50-ліття УПА. З цією програмою просвітяни виступали у Кам’янець-Подільських військовому училищі та педагогічному інституті. Із нагоди 125-ліття “Просвіти” у Борщеві 1993 року побачив світ збірник “Підносім же свого духа!”, упорядкований Марією і Петром Довгошиями. Чимало примірників його подарували Кримській “Просвіті”, а також учителям та учням із Миколаївщини, військовим частинам. До слова, вчителі-просвітяни Любов Розіна, Оксана Герилик, Ольга Коханюк, Ірина Лодін навчали офіцерів військових частин, розташованих в околицях Борщева, української мови. Володимир Дутчак і Петро Довгошия виступали з лекціями у військових частинах. 30 січня 1994 року Борщівська “Просвіта” провела вечір, присвячений Василеві Стусу, в якому взяли участь його побратими Микола Горбаль і Василь Овсієнко. Того ж року творча група Борщівської “Просвіти” (бандурист Михайло Дубіневич, читці Василь Лелик, Володимир Дутчак) перебувала з концертною програмою на Кіровоградщині. 1994 року “Просвіта” віднайшла та реставрувала могилу видатного громадського діяча адвоката Михайла Дорундяка, встановила на ній пам’ятник. Із липня 1997 року почало працювати радіо “Борщівський голос”, засновник якого — районне об’єднання “Просвіти”. Багато справ “Просвіта” організувала на Борщівщині вперше: вечори пам’яті митрополита Андрея Шептицького (1994), кардинала Йосифа Сліпого (1997), освячення власної світлиці в Народному домі (1996), вшанування пам’яті героїв Крут і Базару (1996), Володимира Івасюка (1999), Олени Теліги, Ірини Вільде, Соломії Крушельницької, Степана Бандери, Ярослава Геляса… 9 лютого 2001 року члени борщівської “Просвіти” Петро і Марія Довгошиї, Ганна Костів-Гуска разом із працівниками районного будинку культури співачками Марією Кашуб’як, Марією Храпчинською, Ольгою Стус, піаністом Мирославом Шманьком, юним бандуристом Тарасом Кузьмичем виступили з мистецькою композицією у Львівському меморіальному музеї Івана Франка, присвятивши її пам’яті поетеси Климентини Попович-Боярської. 2003 року побачила світ книжка Петра Довгошиї “Борщівська “Просвіта”: минуле і сучасне”. Нинішня “Просвіта” на Борщівщині — це 30 осередків у селах, селищах та місті, це — нові просвітницькі науково-публіцистичні книги Петра і Марії Довгошиїв, поетичні збірки Ганни Костів-Гуски, творчі вечори, зустрічі і презентації у Києві, Тернополі, Коломиї, Чорткові, Заліщиках; активна пропаганда чорної борщівської сорочки та унікальних історичних природних пам’ятних місць Борщівщини; участь у міжнародних українсько-польсько-чесько-словацьких конференціях (2009, 2010, 2011 рр., м. Кудова-Здруй, Польща, м. Борщів). Лише 2013 року Борщівська “Просвіта” провела низку заходів із нагоди днів народження Тараса Шевченка та його перепоховання в Україні, митрополита Андрея Шептицького, відзначення річниць УПА та ЗУНР, а також свят, приурочених до 80- ліття Романа Андріяшика, 1025- річчя Хрещення України-Руси, 100-ліття смерті Лесі Українки, 150-ліття Михайла Дорундяка, Ольги Кобилянської. Активними учасниками їх стали молоді просвітяни Ольга Дроздовська, Русланка Лукіянчук, Діана Ярема, Зоряна Пилип, Антоніна Дроздовська, Дмитрик Цибрій, котрі влилися в організацію. Борщівська “Просвіта” провела презентацію чорної борщівської сорочки та книги Тараса Довгошиї “Чорна борщівська сорочка” у Яремчі, книги Петра Довгошиї “Увійти в таємниці духа” в Національному музеї Гуцульщини (м. Коломия), на батьківщині Михайла Дорундяка — у селі Кийданч Івано-Франківської області, у Тернопільській дитячій бібліотеці, у Заліщицькій центральній районній бібліотеці.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин