Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
14 “Україна живе і народжує нових подвижників духу, видатних митців слова”. Читацьке віче · с. 14сторінка оригіналу ↗

Тарас Шевченко і Михайло Коцюбинський на життєвому шляху Зосима Недоборовського

Слово Просвіти, №11 за 2014 рік

Анатолій ПОДОЛИННИЙ, кандидат філологічних наук Громадівці періодично збиралися в помешканнях Ф. Черненка, П. Куліша, М. Костомарова, В. Білозерського та ін., бували й у З. Недоборовського. Про кожного з названих тут, окрім останнього, можна знайти достатні свідчення в шевченкознавчій літературі. Т. Шевченко долучився до земляків-громадівців, повернувшись із десятирічного заслання. З. Недоборовський познайомився з поетом через С. Гулака-Артемовського, бував у нього, тож і Т. Шевченко навідував його, приносив його малим донькам книжечки, малюнки, подарував їм свого “Букваря”. Петербурзька громада української інтелігенції провадила помітну, постійно нарощувану освітню, культурну та видавничу діяльність, зокрема П. Куліш заснував друкарню, де видавав книжки рідною мовою. Подібні громади почали виникати і в Україні. Одним із їхніх досягнень стало заснування недільних шкіл, де молодь навчали читати й писати українською. Таким чином, участь З. Недоборовського в діяльності громади мовить сама за себе: був він національно свідомим українцем, уболівав за долю народу, захоплювався геніальною поезією Тараса Шевченка. З. Недоборовський брав участь у похороні поета в Петербурзі, а опісля його запросили до опису Шевченкового майна, про що він через тридцять років повідав у спогадах, надрукованих у “Киевской старине” за 1893 рік. Можливо, до цього його спонукав М. Коцюбинський. Незабаром після смерті поета, 1864 року, З. Недоборовський залишив Петербург і повернувся на батьківщину. Де саме замешкав він, невідомо. Відомо лише, що десять років, із 1883 до 1893-го, він працював засідателем дворянської опіки у Вінниці. Мав дружину, трьох доньок — Ганну, Олександру та Марію, і двох синів — Дмитра та семирічного Євлампія. Уже першого року перебування у Вінниці З. Недоборовський запрошує 19-річного М. Коцюбинського навчати свого малого сина. Так почалося їхнє знайомство. Найстарша донька Ганна знайшла вчительську роботу десь за Вінницею. У 1904—1913 роках вона була наглядачкою жіночого відділення Кам’янець-Подільського двокласного міського училища. За 1895 рік збереглася інформація про сина Дмитра, відставного прапорщика, який служив в Уланові Літинського повіту становим приставом. А Олександра і Марія, М. Коцюбинський і його сестра Ліда, шкільні товариші М. Коцюбинського Віталій Дзюбинський, Валерій Боржковський, Григорій Львович, ще дехто з молодих вінничан утворили своєрідне культурне коло, цікавилися художньою літературою, багато читали, зокрема й книжки, заборонені владою. Батько цієї родини, будучи бібліофілом, очевидно, не цурався молодого гурту. Назвати його причетним до формування національної свідомості М. Коцюбинського було б помилково. Ще підлітком, як він сам свідчив, Михайло дуже багато читав. Найбільше вплинули на нього Марко Вовчок, Тарас Шевченко. Згадуючи часи спільного навчання, О. Саліковський писав: “Чим пояснюється пробудження в Михайла Михайловича цікавості до української літератури і до того настільки сильного, що воно визначило весь його дальший шлях, — я не знаю”. І все ж З. Недоборовський міг впливати на обдарованого юнака та його друзів: розповідав про Тараса Шевченка, інших відомих українських діячів, із якими запізнався в Петербурзі, передав йому листи козацького отамана з Кубані, письменника Якова Кухаренка, з яким листувався у петербурзький період свого життя. На основі його розповідей М. Коцюбинський опублікував “Причинок до біографії Тараса Шевченка” в журналі “Правда” за березень 1891 року, зазначивши, що ці відомості він отримав “від одного старенького українця”, і наголосивши його українські переконання, бо ж міг написати: “старенького чоловіка” чи “вінничанина”. Через два роки З. Недоборовський і сам надрукував свої спогади про Кобзаря. Відтоді вони входять повністю чи в скороченому вигляді до різних шевченкознавчих видань. Щодо Кухаренкових листів до З. Недоборовського, то вони зникли якимсь чином у помешканні Коцюбинських. Зберігся лише один і був надрукований разом із невеличким нарисом М. Коцюбинського в журналі “Зоря” за 1892 рік. Не слід забувати, щой сестри Недоборовські могли дещо пам’ятати про Кобзаря й ділитися своїми згадками з М. Коцюбинським, показувати дарованого їм Шевченкового “Букваря”. З. Недоборовський ще у Вінниці став свідком швидкого зростання М. Коцюбинського як визначного українського письменника: у пресі з’явилися його оповідання “Харитя”, “Ялинка”, “Маленький грішник”, “П’ятизлотник”, “Ціпов’яз” та інші твори. Куди подалася родина Недоборовських 1893 року, невідомо. Можливо, до Кам’янця- Подільського, адже місцевий краєзнавець Ю. Філь через більш як тридцять років спілкувався в ньому з сестрами Недоборовськими і записав від них цікаві спогади про М. Коцюбинського. Не було досі жодної публікації й світлини З. Недоборовського. Тепер вона віднайдена в архіві музею М. Коцюбинського у Вінниці, правда, в дуже понівеченому вигляді, і реставрована. Знімок цікавий: у центрі сидить, без сумніву, сам Зосим Недоборовський, зліва, можливо, одна з його доньок, чи не Марія, бо подібна до фотокартки молодої Марії, яку ми можемо бачити в альбомі “Михайло Коцюбинський. Життя і творчість у портретах, ілюстраціях, документах” (Київ, 1970), а справа, — можливо, син Дмитро. Фото це цікаве ще й тим, що на задньому плані видно невеличку будівлю, дуже схожу на повітку в садибі Коцюбинського, яка збереглася донині. З. Недоборовському пощастило відчути шевченківський духу молодому Коцюбинському, побачити, як, незважаючи на жахливий, незбагненний трагізм нашої історії, Україна живе і народжує нових подвижників цього духу, видатних митців слова, немов заряджених сонячним вогнем любові до неї її найбільшого генія Тараса Шевченка. Ім’я Зосима Федоровича Недоборовського пов’язане з постатями Тараса Шевченка та Михайла Коцюбинського. З. Недоборовський — автор спогадів про Т. Шевченка, він відіграв певну роль у становленні письменника-початківця М. Коцюбинського, але, незважаючи на це, досі не зацікавив істориків літератури. Отже, якраз тепер з’явилася поважна нагода згадати це ім’я. Проте викласти більш-менш докладну біографію З. Недоборовського поки що неможливо: для цього не вистачає свідчень. Залишається зробити хоча б контурний обрис його життєвого шляху, визначити нехай скромний, але такий, що заслуговує на увагу, внесок до скарбниці національної культури. Уперше він публічно проявив себе тоді, коли почав брати участь у діяльності української “Петербурзької громади”, яка постала в столиці Російської імперії з літа 1858 року. З. Недоборовський мешкав тоді у Петербурзі і служив у митниці комісаріатської комісії.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин