Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
14 “Україна живе і народжує нових подвижників духу, видатних митців слова”. Читацьке віче · с. 14сторінка оригіналу ↗

«На всіх крутосхилах історії Кобзар був поряд…»

Слово Просвіти, №11 за 2014 рік

Сьогодні полум’яні вірші нашого Пророка звучать як ніколи по-сучасному. Пройшовши випробування століттями, вони й донині актуальні. У ювілейні шевченківські дні всесвітня наукова спільнота зібралася на Шевченківський міжнародний літературний конгрес. Анна МУКАН, Фото Валерія ПОПОВА, прес-центр Інституту філології Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує!.. Знать, од Бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди! Тарас Шевченко 11 березня в Інституті філології Київського університету відбулося урочисте пленарне засідання і три круглі столи, присвячені феномену Тараса Шевченка в українській літературі, рецепції та перекладам спадщини Кобзаря і дослідженням молодих науковців у галузі шевченкознавства. Хвилиною мовчання в пам’ять за загиблими героями Небесної Сотні, які полягли за волю й незалежність українського народу, розпочалося пленарне засідання Конгресу. “Тарас Шевченко своєю творчістю явив літературу нового типу, показавши, як палко можна любити Бога, як мужньо — добиватися волі та свободи, як сильно — любити свій та інші народи”, — сказав голова засідання, директор Інституту філології проф. Григорій Семенюк. І наголосив, як багато важила для Тараса Шевченка рідна мова, адже “саме в ній — духовній основі нашої нації — він бачив запоруку виживання і відродження українства”. На всіх крутосхилах історії Шевченко зі своїм “Кобзарем” був поруч — рятував, навчав і скеровував народ, тому нині вкрай важливо розуміти і дослухатися настанов і заповітів нашого Пророка. З цією метою на базі Київського університету створили Всеукраїнський навчально-науковий центр шевченкознавства, який має стати “ядром для вивчення Шевченка у стінах одного з найдавніших закладів вищої освіти в Україні”. Із вітальним словом до “великої родини Тараса Шевченка” звернулася поетеса, заслужений працівник культури України Зоя Ружин. Від імені сільської ради Шевченкового (раніше — село Кирилівка) — “землі, де було завито пуповину Тараса” — Зоя Володимирівна подарувала Інституту філології почесну відзнаку Батьківщини Кобзаря, Тарасову вербу — гілку з дерева, посадженого 1850 року Шевченком на казахській землі, а також вишитий “Заповіт” письменника. Українською мовою звернувся до учасників Конгресу шановний гість Інституту філології Посол Республіки Узбекистан в Україні Алішер Хабібуллаєвич Абдуалієв, розповів про вшанування українського письменника в його країні. Так, одна з вулиць у Ташкенті носить ім’я Тараса Шевченка, на ній також знаходиться школа імені поета, панно з постаттю Кобзаря, викладеною мозаїкою, та відновлений 2002 року пам’ятник митцю. Нині з нагоди 200-річчя Тараса Шевченка в середніх і вищих навчальних закладах дружньої країни відбуваються читання поезій Кобзаря, які майже всі перекладені узбецькою мовою. Про пророче Шевченкове Слово йшлося у доповіді директора Інституту Івана Франка НАНУ д.філол.н., проф. Євгена Нахліка. Він зазначив, що передбачення майбутнього було властиве для романтиків. Проте, якщо пророцтва А. Міцкевича для Польщі вже не актуальні, віщування О. Пушкіна здобувають таку якість на кожному новому витку російського самодержавства, то Шевченкові профетичні візії актуальні для українського народу постійно через невирішені соціальні та національні проблеми. Основне джерело пророцтв Тараса Шевченка — Біблія, а одна з головних іпостасей, у яких фігурує образ поета, — гнівний старозавітний пророк. Євген Нахлік нагадав про дискусію між Василем Щуратом та Іваном Франком, у якій автор “Зів’ялого листя” категорично не погоджувався з прирівнюванням Шевченка до пророка Єремії — “віщуна руїни та кари”, до якого вдався Василь Григорович. Доповідач зауважив, що обидві позиції надто категоричні, а сам він схильний бачити в образі поета напівмаски і Єремії, й Ісая. Серед найяскравіших пророцтв Кобзаря Євген Нахлік називає повалення монархізму в Росії, знищення колоніального режиму 1991 року, появу українського антимесії та “розбрат між синами України — протистояння націоналістів і запроданців”. Наприкінці XVIII—XIX ст., коли у країнах Європи народ прагнув змін соціальної дійсності, поширювалася ілюзорна віра у можливість одномоментного перетворення суспільства. У це вірили французькі, польські, російські революціонери. У це вірив Тарас Шевченко. Однак у реальній історії України, як і інших країн, визволення народу з-під диктаторських режимів виявилося багатоетапним процесом. “Тому на кожному з цих етапів активізовуються пророцтва Шевченка”, — підсумував професор. На пленарному засіданні також виступили членкор НАНУ, д.філол.н., проф. кафедри полоністики Ростислав Радишевський із темою “Шевченкіана діаспори” та доц. кафедри історії української літератури та шевченкознавства Світлана Задорожна. Засідання завершилося літературно-музичною нотою: прозвучали вірші Тараса Шевченка у виконанні студентів та випускників Київського національного університету імені І. К. Карпенка-Карого, а також пісенна шевченкіана Народного ансамблю української музики Інституту філології “Роксоланія”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин