Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче “Наша доба прагне наблизитися до розуміння Шевченка”. 15 · с. 15сторінка оригіналу ↗

Шануймо рідну мову

Слово Просвіти, №11 за 2014 рік

Стаття Дмитра Павличка, надрукована у “Слові Просвіти” (ч. 7 за 2014 р.) “І мову рідну любити!”, викликала потребу поспілкуватися з читачами. Із чого починається любов до рідної мови? З любові до рідної неньки, до куточка землі, де ти народився, з пошанівку до дідуся, бабусі, з поваги до рідних, друзів. Бо все це називається національною культурою. І тільки будучи національно свідомою людиною, ми сповнимося любов’ю до материнської мови і виростемо патріотами своєї землі. Стрижнем нашої багатонаціональної держави мусить бути українська мова. Ось що сказав про це Дмитро Павличко: “Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка виблискує хвилями народної пісні, переливається в душі нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі”. Проте ми виховали покоління людей, байдужих до рідної української мови. Згадаймо, як державними циркулярами українські школи ставали російськими, де українську мову вивчали за бажанням батьків. Коли з програми української літератури вилучали твори письменників, неугодних владі. Штучно зробили уроки української мови й літератури нецікавими. Кількість годин на вивчення цих предметів виділялася мінімальна. Дмитро Павличко: “…українська мова за останні шістдесят літ різними антидемократичними заходами, напівтаємними розпорядженнями й циркулярами майже витіснена на своїй же землі з багатьох вищих навчальних закладів і з багатьох виробничих сфер, і з багатьох установ”. Звичайно, любов до рідної мови прищеплюється з дитячої колиски, з материної пісні і бабусиної молитви. І це я можу сказати на прикладі власних дітей. Хоча знаю випадки, коли українськомовні батьки звільняли дітей від вивчення української мови лише тому, що це — “зайвий предмет, без якого можна обійтися”. Ми сьогодні переживаємо те, що телевізійні канали майже російськомовні, російські книжки та газети витіснили українські, українська інтелігенція вважає гонором спілкуватися російською мовою. Не може стояти осторонь цієї справи і Церква. Бо саме українською мовою в Україні має доноситися слово Боже до парафіян. І це не обговорюється. Проте Українська Православна Церква віками була на задвірках власного народу. Роками в Україні принижували український народ. Але ми з вами виховали покоління небайдужої молоді. Бо саме вони, студенти, не витерпіли брехливих дій влади і вийшли на вулиці, щоб захистити власні права. Увесь світ із хвилюванням спостерігає за подіями, що відбуваються на українських майданах. Українському народові увірвався терпець, бо несила вже терпіти корупцію у владі, приниження мізерними пенсіями і зарплатами, безробіттям. Україною керувала купка дегенератів на чолі із “зеком” президентом. Український народ заявив своє прагнення жити за європейськими законами. Чернівці не стояли осторонь у ці важливі для країни часи. Зі сльозами на очах ми спостерігали за чернівецьким Майданом, за колонами молодих протестувальників, які закликали не бути байдужими і виходити на вулиці. Корупція у владі досягла вершин народного терпіння. І це особливо було відчутно в освіті міста та області, де існувала повна зневага до вчителя. У міській освіті ім’я Василини Малишевської звучало як страшилка. Думаю, що не знайдеться серед освітян жодної людини, яка б сказала добре слово про цю “керівницю”. Нарешті народ отримав конституційне право обирати собі владу. Дуже хочеться вірити, що до керівництва прийде молоде покоління, бо їм жити у новозбудованій національній державі. Ми хочемо бути багатомовними та багатозначними, хочемо належати людству. Ми хочемо бути в його розумі не мертвою, а сяючою клітиною, а для цього ми повинні засвітитися любов’ю до рідної мови, до рідного народу.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин