Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Актуально · “Перед існуючою загрозою ми найгостріше потребуємо єдності і “єдиномислія”, як писав Шевченко”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Просвітяни: «Україна в небезпеці!»

Слово Просвіти, №11 за 2014 рік

Микола ЦИМБАЛЮК Надія КИР’ЯН Фото Ганни ОБОРСЬКОЇ Павло МОВЧАН, голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка: — Застосування цинічно-грубої військової сили Росії в Криму і на частині материкової України стало продовженням, але іншими засобами, давно веденої Москвою прихованої економічної, інформаційної, дипломатичної, мовної, культурної, політичної війни проти нашої держави. Ми постійно на зв’язку з нашими просвітянськими осередками. Про те, що там відбувалося і відбувається, знаємо не лише зі скупих інформаційних повідомлень, а безпосередньо від українців-просвітян із Керчі, Сімферополя, Ялти, Севастополя та інших міст і сіл півострова. Крим, який проголосує за приєднання до Росії, буде приречений надовго залишитися залежним і безправним анклавом Росії. Не забігатимемо наперед із прогнозами, бо сценарій, заздалегідь виписаний Кремлем, може отримати зовсім інший розвиток, навіть за умови найганебнішої фальсифікації так званого референдуму. Однак аналізуючи передумови відкритої військової агресії Росії, мусимо визнати у зв’язку з цим безпорадність і фактично антиукраїнську спрямованість усіх попередніх наших президентів і урядів. Леонід Кучма виступав за те, щоб Київ не дратував Москву. І навіть Ющенко нас переконував, що в Україні кожен може розмовляти мовою (на практиці — ігноруючи державну мову), якою кому заманеться, а щодо єдиної Української Церкви це теж, мовляв, не так важливо для єдності й соборності нашої держави. Усе це призвело до того, що здатність національної держави, яка могла б захистити інтереси своїх громадян, є досить невеликою, а в деяких випадках просто аморфною. У цій важкій ситуації мені найбільше не хотілося б вдаватися до критики тимчасового уряду країни. На його долю, як і долю всього нашого народу, зокрема громадян Криму, випали важкі часи. Перед існуючою загрозою ми найгостріше потребуємо єдності і “єдиномислія”, як писав Шевченко. І при цьому пам’ятаймо, що втрата Криму — це не просто втрата для української територіальної цілісності. Бо вона тягне за собою кілька проблем, що пов’язані з поверненням України в зону російського впливу. Заволодівши Кримом, Москва диктуватиме свої умови постачання газу, використання приморського шельфу, морського судноплавства тощо. Важлива повітряна магістраль через Крим на Схід для України теж опиниться під контролем Росії або й узагалі буде перекрита. Окупація Криму росіянами стає реальною, а не метафоричною, міною уповільненої дії під Україною. Росія, як показує багата на драматичні сторінки наша історія, використовуватиме проти України все, що тільки зможе. І ні Європа, ні США за нас не воюватимуть, не проливатимуть кров за волю українців, тим більше, що ми не є ні членами Євросоюзу, ні членами НАТО. Навіть фінансово-економічні санкції США проти Росії більше скидаються на погрози пальчиком Путіну, який загрався у війну, ніж реальні дії: міжнародний капітал інвестував в економіку Росії мільярди й мільярди коштів і нізащо не захоче їх втратити. Це треба усвідомлювати. Як і те, що всі ці міжнародні договори, насамперед гарантії Будапештського меморандуму, як показує дійсність, залишаються на папері і не можуть нічого гарантувати. Єдине, що може зупинити Москву, це жорсткий політичний і відчайдушний збройний опір російському агресору. Тому мусить бути оголошена справді загальна мобілізація, яка стосуватиметься не лише наших Збройних сил чи Національної гвардії. Війна є війна, не приховуймо цю гірку правду перед народом! Володимир ПРОЦЕНКО, голова Севастопольської “Просвіти”: — Кілька години тому я приїхав у Київ, евакуювавши із Севастополя своїх дітей. Тут, далеко від Кримського театру воєнно-окупаційних дій, людям важко зрозуміти, що насправді там відбувається. Скажу лише про свою родину. Дійшло до того, що мою доньку-другокласницю почали бити діти з її школи тільки за те, що вона розмовляє українською. Про те, що в Криму відключені українські телеканали, ви знаєте. На російських і місцевих телеканалах нагнітається наклепницька, профашистська пропаганда, валом іде інформація про українців як бандерівців, фашистів, хоча насправді путінські емісари і окупаційні війська поводяться як неофашисти. Почали зникати наші активісти. Рвуть українські паспорти. Ходять по квартирах, якщо ти українець і не приховуєш цього, відбирають житло і виганяють власника. Нині в Криму можна поплатитися здоров’ям, ато й головою, якщо ти просто розмовляєш українською мовою. Наприклад, наш кримчанин-активіст Ігор Кирющенко зараз на Майдані, його квартиру зайняли люди з Москви, що приїхали воювати в Україну. Проукраїнські севастопольці провели мітинг, у якому взяли участь до півтори тисячі осіб, ухвалили резолюцію про те, що Крим — невід’ємна частина України. Резолюцію потім надрукували. Після мітингу на нас налетіли проросійські з російськими триколорами і почали бити українців, серед яких було багато жінок, старих, дітей. Міліція стримувала нападників, але марно. Іде справжня, відверта, повномасштабна війна проти українців. Не самих кримчан із українцями, а путінських молодчиків проти українців Криму. Треба все називати своїми іменами. Дикості окупантів і їхніх приспішників немає меж. На офісі нашої “Просвіти” в Севастополі висів український національний прапор. Російські молодчики-штурмовики його зірвали й порвали. Бандити почуваються на нашій території повністю безкарними, навіть не приховують цього. Ми розуміємо, що результати референдуму вже визначені Путіним. Українці, татари і всі, хто не поділяє кримської кримінально-авторитарної і такої ж влади з-за кордону, проти антиконституційного референдуму. Але мені прикро і боляче усвідомлювати, що вони так і не змогли достукатися до найвищих державних очільників України, які мали б у цій драматичній ситуації для країни і народу діяти швидко й ефективно. Найдорожче — час — вони змарнували. Георгій ФІЛІПЧУК, доктор педагогічних наук, член-кореспондент АПН: — Одна з причин, які призвели до кримської кризи й окупації півострова Росією, — нехтування українською владою впродовж усіх 23 років незалежності таким важливим чинником, як етнополітика. А вона надзвичайно важлива складова загальної політики держави, гарант її стабільності й соборності. У зв’язку з цим пригадую репліку Ван дер Стула, генерального секретаря Ради Європи. Він зауважив українцям, — не українофобам, а одержимим українською ідеєю і жертовністю заради України і які час від часу презентують українську велику політику в європейських інституціях: — Ви завжди на європейській і міжнародній арені вболіваєте за національні меншини. Але я ніколи не чув, щоб ви вболівали за українців в Україні. Що він мав на увазі? Не має дискретності впродовж останніх століть. Недавно в Кракові, буквально напередодні російської агресії я виступав у Ягеллонському університеті. І згадував перед академічною наукою Польщі таку річ, що завжди українці стають не суб’єктом політики, а об’єктом. І навів приклад: ще до початку Першої світової російський цар Микола ІІ мав оголосити війну Європі, якщо буде відкритий український університет для українців у Польщі. Нагадую: це відбувалося 100 років тому. А потім була категорична заборона всієї нечисленної української преси на теренах усіх українських губерній; так само заборонено було будь-яке вшанування роковин Тараса Шевченка. Між 1914-м і 2014 роком можна провести аналогії. Я хотів би звернутися до українців. Пам’ятаєте, з яким політичним розмахом у Києві відбувалося пишне вшанування Столипіна, за яке так ратував не один сумнозвісний Табачник. Тоді ніхто не сказав, що саме Столипін 1910 р. як жорстокий сатрап українського народу заборонив усі українські організації, які не працювали на ідею “єдіной і нєдєлімой”. Виходячи з цього, без емоцій обґрунтовуючи свою позицію, як говорили філософи Памфіл Юркевич і Григорій Сковорода: “Лише філософія серця є істинною, бо все решта — в голові, є надумане і невідомо від кого”. Щодо кримської ситуації — тут досі не казали правди: ні в шустерівських програмах, ні з трибуни ВР. Ми не можемо гідно відповісти на звинувачення у так званій насильницькій українізації. Хоча ситуація тут діаметрально протилежна тій, яку подає Москва і її емісари в Україні. За фактами далеко ходити не треба. Що стосується Криму, то звернімося до перепису населення 2001 р. Там мешкало 576 тис. українців, які визнали рідною українську, і ще 300 тис. наших одноплемінників, які сказали, що їхня мова російська. Отже, насправді етнічних українців там майже 1 млн! Як ми подбали і захистили інтереси наших братів? У Криму за ці 23 роки зробили лише один крок до задоволення їхнього природного й конституційного права. Тоді в Сімферополі відкрили прекрасну українську гімназію. Нашій інтелігенції разом із кримськими українцями вдалося реалізувати цю унікальну річ. Охочих віддати своїх дітей туди на навчання було багато: це не лише українці, а й татари, росіяни, євреї, вірмени, караїми, греки… Ось у якому напрямі треба було працювати Міносвіти, щороку відкриваючи подібні школи чи гімназії в Керчі, Джанкої, Феодосії, Судаку, Севастополі… Уявімо собі, що сьогодні ми мали б два покоління українців, вихованих у національному дусі. Нам би сьогодні не треба було сподіватися на зруйновані агентурою Москви Збройні Сили України, на загальну мобілізацію. Бо сила духу — це інший вимір сили, ніж сила зброї. За таких умов громадсько-державний діалог мав би зовсім інший, конструктивний характер. …Але повернуся до свого виступу в Кракові (нагадаю: це був початок листопада). Закінчуючи виступ, я тоді сказав, що мене дуже турбує ситуація в Бахчисараї, яка нагадала справжню велику війну. Вона мене налякала більше, ніж будь-яка війна чи сутички в Сімферополі чи Севастополі. Кілька слів передісторії. У великій школі Бахчисарая відкрився новий клас. Він називався літерно “1-У” — 1-й клас з українською мовою викладання. Люди мало не взялися за зброю, щоб захистити своїх 8—10-літніх дітей, які хотіли і мали право навчатися українською мовою у Бахчисараї. Коли ми говоримо про проблеми українізації, то я б хотів сказати: легальні 576 тис. українців Криму сьогодні мають де-юре 0, 2 % (!) учнів, які мають викладову мову українську. Зазначаючи у Зверненні Центрального правління Товариства “Просвіта”, що “Україна в небезпеці!”, то це не є перебільшенням. Але й мусимо назвати одну жахливу річ: сьогодні в Криму, в ХХІ столітті розпочався нечуваний етноцид українства. Після голодоморів 1921—1922-го, 1932—1933 років у Криму Москва знищила сотні тисяч безвинних людей-трударів, насамперед українців. Це при тому, що ще в XVII ст. у Криму, за даними турецького історика, українців було щонайменше 660 тис., татарів 120 тис., із яких 85 тис. становило військо. Чи знають про це сьогодні не лише кримчани, а й українці континентальної України? Щодо Москви, то доводити їм очевидні речі марно. Але 45 млн українців принаймні мають право знати правду. Не з російських зомбоящиків, а з нашого національного телеі радіоефіру. Насамперед про те, що ж відбувається у Криму. Це по-перше. Подруге, ми маємо національну мобілізацію зовсім не ту, про яку постійно розповідає ось уже півмісяця секретар РНБО Парубій. Нам потрібна та мобілізація української Відкрита військова агресія “братньої” Російської Федерації проти України, здійснена в Криму за допомогою п’ятої колони, про яку так давно і багато говорилося, неодноразово попереджали уряд і Верховну Раду представники різних проукраїнських політичних сил і громадських організацій, зокрема, “Просвіти”, поставила Україну і весь світ перед здійсненим фактом. Юристи-міжнародники, експерти і політики різного штибу в міру своєї компетентності можуть порізному кваліфікувати це давно підготовлюване Москвою збройне віроломство проти демократичної і незалежної України, але й вони змушені визнати очевидне: це війна путінської Росії проти Української держави і її народу. У зв’язку з цим напередодні фарсу з кримським референдумом, що мав стати нібито правовою підставою, хоч і заднім числом, для початку вторгнення Збройних сил Росії в Україну, Центральне правління Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка провело екстрене засідання. На ньому просвітяни висловили свою оцінку і ставлення української громадськості до кримських подій.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин