6 Суспільство · “До відповідальності мусять бути притягнені замовники та втілювачі диявольської пропаганди розбрату українців”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Справи політичні, справи земні
Слово Просвіти, №11 за 2014 рік
Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ
Насамперед через це впав режим Януковича. На щастя, у багатьох є розуміння, що на шляху до нормальності після 11 років правління Януковича (із невеликими перервами він був у владі від 2002 року, коли від Кучми домігся посади прем’єр-міністра) нація має проявити мудрість і витривалість, поки повністю перегорнемо цю чорну сторінку нашої історії. Разом із тим часто після трагічних подій 18—20 лютого 2014 чуємо патетично-радісне слово “Перемога!”. Як віруюча людина, вважаю: те, що сталося в Києві 21—23 лютого, треба розглядати ширше, ніж перемогу в людському розумінні цього слова. Це ще один шанс, даний Долею українській нації, аби вийти на шлях вільного самостійного життя. Виступаючи на київському вічі 26 лютого 2014 року Тетяна Чорновол сказала, що і їй, і багатьом, які у трагічну ніч 19 лютого стояли на сцені, здавалося, що озброєні сили захисників режиму потоплять Майдан у крові. На боці Януковича була переважаюча сила. На боці Майдану — віра та вже прославлена чудами коронована папою Іваном Павлом ІІ статуетка Божої Матері з Фатіми. І сталося те, що не вписується у рамки простої логіки. Коли захисники Майдану палили вогонь на лінії оборони, то вітер так повертався, що весь час ніс полум’я на наступаючих. Впевнений, що наступні покоління цю подію згадуватимуть як чудо на Майдані. Як знак треба розглядати випадок із голубами, на яких після папської молитви за Україну 26 січня 2014 року напали вороні чайка (чи не було це символічне вираження беркута та цивільних найманців?). Як повідомила Релігійно-інформаційна служба України, голуби все-таки відбилися від атаки, і втративши кілька пір’їн, полетіли далі. Цей епізодзнак і в трагічні дні 19—20 лютого, і нині, коли в Києві політична ситуація вже починає стабілізуватися, дає людям віру, що попри всі провокації на півдні у Неба інші плани щодо України, ніж їх проробляють у Москві. Соня Кошкіна на сайті “Лівий берег” уже не вперше повідомляє про афонські передбачення щодо відходу Януковича 2014 року від справ політичних, а також і земних. Від того часу, впевнена журналістка, усі дії Януковича стали ірраціональними. Як найновіші його звертання до Путіна з проханням про захист… Приїжджі з Донецька розповідають, що начебто в тому плані були також застереження Януковичу від його колишнього духівника Зосіми, де йому віщували безславний кінець, а багатьом його соратникам в’язницю. Фантазія чи, може, правда? У книжках, які на ту тему довелося прочитати, про такі передбачення не згадується. Зате наскрізь просякнуті диким шовінізмом без “пророкувань”, із закликами до безпощадної боротьби з “розкольниками” й “інославними”. Прочитавши ті заклики та повчання, вже не дивуєшся, чому люди, зомбовані ідеєю російського міфу, стають катами, яких, хоч як парадоксально, благословляє російська церква. На сайті монастиря, заснованого духовним наставником Януковича, впродовж кількох днів висіла молитва за “безстрашний “Беркут”, у якій ченці дякували катам, що ті “спаслі вєру і отєчєство от фашізма”. Звичайно, люди, виховані на такій “духовній” основі, без вагань заявлятимуть, що “правоохоронці” діяли “недостатньо жорстко” під час розстрілу мирних протестувальників. Ці страшні слова, як зазначає німецький журнал “Der Spiegel”, сказала один із “голосів” партії регіонів Олена Бондаренко у час, коли світ був шокований жорстокістю новітньої орди, коли мирна Україна стікала кров’ю. І хоч вона нині списує це на неточність перекладу, проте автор статті у “Шпігелі” доводить, що Бондаренко кілька разів під час годинної розмови висловлювала жаль щодо недостатньо жорстких дій…
Поки що за ці діяння вона “повисла” на стовпі ганьби, який встановили представниці матерів тих, кого вбили на Майдані. Попри згадані “молитви” “за вєру і отєчєство” і проти “фашизму” є чимало інших знаків, які дають надію, що, попри тісний “протекторат” Росії, над Януковичем, із території якої він почав видавати “президентські” укази-заклики не коритися владі, яка обирається “натовпом”, Україну чекає українське, світле майбутнє. Якщо ж були плани щодо України, то чому потрібна була аж така велика жертва? Сумніваюся, чи хтось нині може це пояснити. Проте факт, що сьогодні на місце вбивства йде величезний потік людей, у якому часто російськомовні батьки і дідусі кажуть дітям: “Учись, як треба любити Батьківщину”. Можливо, ця жертва була потрібна, аби зруйнувати страшну, згубну ще з радянського часу звичку-відмовку: “А какая разніца…” Повертаючись у неділю 23 лютого додому, заглянув до “Українського дому”. Там, як і у Василіанському монастирі та Михайлівському (Золотоверхому) соборі, ще була польова лікарня. До захоплення Дому беркутнею в одному з його куточків була “Бібліотека Майдану”. Вона за короткий час змогла зібрати щонайменше тисячу книжок переважно просвітницько-патріотичного спрямування та сучасної літератури. Після “нових поселенців” побачив майже порожні стелажі. Може б, так серце не заболіло, коли б ці книжки були вкрадені. Хоч частину книгозбірні, як з’ясувалося, таки вкрали, проте переважну більшість пошматували, знищили чоботищами. Були навіть випадки, розповіла бібліотекарка-волонтерка, що ординці ХХІ століття у нарузі над книжкою вийшли далеко за межу тваринного поводження. Так, як це робилося у дні “підкорення” України у XVIII, XIX століттях, у 1914 та 1939 роках у Галичині під час її “визволення”. І ці, минулі, і нинішні діяння — наслідок тривалої пропагандистської обробки в дусі “вищої раси” та ненависті до всього, що не вписується в її рамки. Із приводу будь-якої згадки про дике поводження з українським духовним надбанням тут же, починаючи від перших осіб Російської Федерації, закінчуючи сущими в Україні манкуртами та лакеями на зразок табачніка чи царьова, вчиняється вереск, що це “фальшування історії”, “наступ фашизму”. Нині всі, хто хоче бачити, побачили, що ця незмінна століттями реальність — вияв ординської ментальності. Її представники галасують про фашистський переворот, як це намагалася зробити у Страсбурзі скандально відома Вітренко, видавши себе за журналістку… Може, хтось скаже: навіщо в час великого болю нації порушувати питання про знищену тисячу-півтори книжок? На це ще прийде час…
Ні, це одне з найгостріших питань. Не менш гострих, аніж залучення коштів для відбудови понівеченої економіки та повернення вкрадених в України олігархами грошей і переведених в “офшори”. Коли ми з дружиною в середині 1990-х років ставили питання нашої мови та історії, не лише журналісти знизували плечима. Хоч відома фраза Леоніда Кучми: “Буде економіка — буде все”, і надії В’ячеслава Чорновола ще 1996 р., коли він проголосив курс на українську Україну, сподіваючись, що питання мови та історичної правди саме вирішиться при рості добробуту нації, не виправдалися. Не вирішилося… Почалося страшне соціальне розшарування та дика антиукраїнська пропа-
Фото Сергія Марченка ганда, мешканців західних і центральних областей України показували як спраглих крові нелюдів, яким не повинно бути місця на землі. Тож не дивно, що за такої “політики” беркутівці шматували та глумилися над “трофейною” книжкою. Людина, яка отримує дику насолоду від глумління над книжкою, не вагаючись, натисне на курок снайперської рушниці. Тому великою помилкою буде, якщо ми, шукаючи винних за розстріли та звіряче знущання над мирними людьми, зведемо всіх до пошуку тих, хто видавав і виконував злочинні накази. Укупі з ними, і то в перших лавах за вбивства мирного населення до відповідальності мусять бути притягнені замовники та втілювачі диявольської пропаганди розбрату українців. Звичайно, знайдуться такі, які здіймуть крик, мовляв, це замах на свободу слова. Проте якщо посіяне слово породжує злочини, то той, хто його кидає, є таким злочинцем, як і той, хто натискає курок гвинівки. Погоджуючись із колегами з руху
“Стоп цензурі!” щодо люстрації журналістського середовища, вважаю, що запропонована ними люстрація не може обмежуватися початком Євромайдану, себто 22 листопада 2013 року. Це має бути державна програма, яка сягає першого приходу на владний олімп таких цинічних рупорів імперії, як Дмитро Табачник. Не менше винними у розстрілі Майдану були ті, хто, починаючи від 2002 року, малював карти “розсортовування” українців. І кілька слів щодо звернення інтелігенції Львова до Уряду, Верховної Ради щодо виваженої мовно-культурної політики. Там є один нюанс, ігнорувати який було б злочином перед майбутніми поколіннями. Перефразовуючи відомий вислів Бодуена де Куртене, можна сказати, що не та державна мова, яка значиться у Конституції, а та, якою реально говорить армія та міліція. В Україні за Кравчука вони намагалися “пєрєхадіть”, але за Кучми дали задній хід. Не було відчутних змін і за Ющенка. А за Януковича будувалися в Україні мовно та ідеологічно чужі армія та міліція. І весь світ із жахом це побачив у січні-лютому 2014 року. Коли польський журналіст спробував з’ясувати у беркутівця, чому ж українець стріляє в українця, у відповідь отримав сопіння та бурчання як вияв невдоволення. Коли я згадав про польських журналістів, то скажу, що репортажі Марійки Степан були шедевром журналістської майстерності та прихильності до України. Вважаю, за це вона повинна отримати високу українську нагороду. Продовжуючи мовну тему, мусимо розуміти: щоб Україна могла говорити про українське майбутнє, необхідно, щоб в армії, міліції та СБУ українська мова реально, а не декларативно стала державною. Тут треба діяти безкомпромісно. Не може бути ніякого, як кажуть поляки: “zmi- łuj się” (дивись крізь пальці). Усі розмови про якісь права людини у тому плані є або глупотою, або провокацією. Згадуючи СБУ, значна частина якої заплямувалася, як і хижий беркут, депутат одного з минулих скликань зазначив, що у рамках реформування цієї структури вартувало б змінити назву на Національну службу безпеки. СБУ досить-таки нагадувала КГБ УССР. Останніми місяцями часто був привід, аби ставити питання, чи це український орган, чи путінський наглядач над Україною. Ще одне гостре питання — оголошений проект постанови Верховної Ради про заборону Компартії. Тексту проекту я не бачив, хоч під ним стоять підписи розважливих людей. Враховуючи напружену ситуацію в Україні, тут потрібна глибока зваженість. Політична заборона може обернутися і спалахом протестів, і нерозумінням Європи. Тут має бути лише політична констатація, що це антиукраїнська сила, як деякі інші їй подібні. Юридичне рішення має доповнювати представлення “скромного” способу життя “вождів пролетаріату”, починаючи від “маленької” 5-поверхової хатинки з величезним парком автомобілів “сина” компартійного вождя.
Падіння режиму Януковича — подія загальноєвропейського виміру. Європейським політикам, у яких були свої уявлення про стиль життя і рівень корупції, відкрилися очі на стиль мислення і діянь диктаторів із зони так званого пострадянського простору. Першу роль серед них, не тільки за силою впливу, грає Путін. У закордонній пресі нерідко з’являється інформація, з посиланнями на очевидців, про його багатомільярдні маєтки та царський стиль життя. Те, що Україна побачила в маєтках Януковича та його свити, аж ніяк не комплекс “важкого дитинства”, як вважалося. Це було намагання “рівнятися” на Путіна. У всьому! Зокрема й у намаганні режиму Януковича путінськими методами “примусити” любити зненавиджену владу. Проте ані він, ані його радники не розуміли феномену української нескореності.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
